Ковзанка з пагорба, ніби ручай...
Ковзанка з пагорба, ніби ручай,
Біжить, і дзвонить, і тихне — під сніг.
Тримай мене, спомине, і виручай,
Бо я під собою не чую ніг.
— Дядьку,— глузує малеча,— впадіть!
Сіна підстелимо! — А я не впаду.
Дитинство побачив своє мимохідь
І в нього шугнув униз по льоду.
1965