Притча про вдячність

Подарував убогому багач
З любові до похвальства постоли.
До бідного, немов лайно до гач,
Він приліпився,— дякуй і хвали!

Подякував багатому злидар,
Бо добрі постоли дістав задар.
Повихваляв багатого бідак,
Але багач хотів щодня подяк.

Щодня приходив, усміхався, пік:
— Ну як там, куме, ваші постільці? —
І звик носити бідний чоловік
Хвали й подяки маску на лиці.

Він одмивав її вночі, як леп,
Та жить не міг багатий без хвалеб.
Ходив за вбогим навіть до корчми,
Щоб той хвалив його поміж людьми.

Там плакали вони не раз оба,
Над келихом обнявшись, як брати.
Сльоза жадохвала й сльоза раба
Однакової повні підлоти.

Аж раз у церкві на мольбі святій
Нахрапав злидарюгу багатій
І вліз у вухо чортом з-під поли:
— Чи не гризуть вас, куме, постоли?

— Гризуть,— сказав убогий.— Забери
Дарунок свій, а з ним ганьбу мою.
Хай босоніж — але без машкари
Хоч раз я перед богом постою.

Він вибувся у храмі з постолів,
І випрямивсь, і серцем просвітлів.
Ця притча каже: кинь, що не твоє,
Бо від насильних дяк душа гниє.

1967