Біографія Володимира Підпалого
Володимир Олексійович Підпалий – український поет, прозаїк, перекладач – народився 9 травня 1936 року в селі Лазірках (на той час районному центрі Полтавської області).
Мати Ольга Власенко — козачка з хутора Макарівщини, батько Андрій Лукович — виходець з козаків з-під Великої Багачки. Батько працював на залізниці, захоплювався садівництвом та бджільництвом.
Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. За власним свідченням, любив історію, літературу та не розумів точних наук. У школі багато читав. У 1953 закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот.
У 1957 демобілізувався (через хворобу ніг) та вступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962.
Перші вірші надрукував у 1958 в газетах «Молодь України» та «Зміна». В Державному видавництві художньої літератури УРСР у 1963 вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше — «Повесіння» у видавництві «Радянський письменник».
Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». Збірка «Тридцяте літо» (1966), «В дорогу — за ластівками» (1968), «Вишневий світ» (1970), посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1982), «Береги землі» (1986), «Кожна бджілка — немов лічилка» (1991), «Сковородинські думи» (2002), «Золоті джмелі» (2011). До Спілки письменників був прийнятий у 1972.
Ознаки променевої смертельної хвороби (отруєння радіоактивними матеріалами) почали шквально розвиватись в другій половині дня 22 лютого 1972 року. До вбивства причетні співробітники зведеного відділу 5 управління КДБ УРСР. Це був акт терору як частина загальної операції «Блок» направленої на ліквідацію духовного та інтелектуального опору окупації.
Смерть Підпалого та інспіроване божевілля Василя Діденка обірвали розвиток «тихої поезії» в українській літературі. Похорон Володимира Підпалого став протестом проти смертельної брутальності тоталітарної радянської влади до митців і зокрема до Володимира Підпалого.
Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
Творчість Володимира Підпалого в прижиттєвих збірках запропонувала нову базовану на національній традиції поетичну пропозицію «тиху лірику», суть якої у медитаційних роздумах єдності людини, живого, світу і народу, гармонійності глибини і співмірності людини з найменшим у світі і самим світом, ціннісній орієнтації в медитативному осягненні незнищенних вартостей і сенсу життя, пейзажності і гармонії з природною стихією, зверненням до історичної пам'яті. Створення іншого, непов'язаного з пропагованим «мистецтвом прогресу», смислу, апеляція до людської гідності і гармонії як суті світу. В укладеній поетом рукописній збірці «Синя птиця», поезії з якої були опубліковані в посмертній збірці «Сині троянди», а в авторському варіанті в книжці «Золоті джмелі», посилилась екзестенційна медитативність та філософічність з поглибленням елегійності та усвідомленням єдності поетичної культурної спадщини.
Твори
Критика
