Міф і ритуал у романі Салмона Рашді «Midnight's Children»
Ірина Коваленко
Повертаючись до міфологізму як характерного явища літератури XX ст. і художнього прийому, слід визнати, що міфологізування виконувало складну функцію пошуку позачасових величин, структур і законів, які забезпечують цілісність Всесвіту. Адже специфіка міфу полягає у тому, що вік є надчасовою структурою, котра внаслідок своєї необоротності й оборотності, синхронності й діахронності може пояснити явища як минулого, так і майбутнього. Тому недаремно суспільство XX ст. ставить до мистецтва вимогу реінтерпретації світу, а художник набуває обов'язків «жерця», «деміурга», «месії».
Ритуальні ігри та види міфологізації. що їх засвідчує європейська література XX ст., вражають своєю різноманітністю. У художніх текстах спостерігаються спроби витворення «ритуальної реальності» за допомогою спеціальних художніх прийомів: цитування, ритмізування, «поетичних жестів».
Міфологізм як художній прийом яскраво виявився і в драматургії, і в поезії, і в романі. Однак у романі найвиразніше виявляється специфіка «нового» міфологізування, оскільки в минулому столітті роман, на відміну від драми і лірики, ніколи не ставав полем міфологізування.
У продовження ідей М. Бахтіна можна стверджувати, що XX ст. у цілому є переломним для роману як особливого жанрового різновиду.
Міфологізуючі романісти (Дж. Джойс, Т. Манн, Ф. Кафка, Д. Г. Лоренс) теж значною мірою детермінували еволюцію роману у XX ст., бурхливий струмінь якої виніс на літературний п'єдестал останньої чверті століття такі яскраві постаті, як Г. Г. Маркес. Т. Пінчон, К. Фуентес, М. Павич, Р. Кувер, У. Еко, С. Рашді.
На думку Кристини Брук-Роуз, яка досліджувала модерністські та постмодерністські нарративні структури, перелічені автори останньої чверті століття грунтовно обновили the dying art of the novel. Вони витворили новий напрямок у мистецтві слова, який дехто називає magic realism (на противагу до unilinear Realism), проте авторка надає перевагу іншій назві — palimpsest History. Palimpsest — те, що написане на місці попереднього тексту. Слово, що «заграло» у назві нового літературного напрямку, вихоплене, за вказівкою авторки, з «густого» тексту одного з романів Салмона Рашді «Shame». Таким чином, ця алюзія є засобом закріплення того понятійного космосу, який окреслив Рашді; водночас цей літературний «жест» служить ще засобом переакцентації уваги на одіозну фігуру письменника.
Декларація митця Рашді втілена у короткі та влучні афористичні фрази:
Who commandeered the job of rewriting history?
It is the true desire of eveiy artist' to impose his or her vision on the world...
Здається, варто привести тут цілу цитату, адже вона є тим рідкісним випадком, коли занятий «сатаніст» Рашді дає автодетермінацію своєї пози; у тексті роману «Shame» він експлікує те, що, як правило, у «Midnight's Children» подається імпліцитно:
Who commandeered the job of rewriting history? The immigrants, the mohajris. In what language? Urdu and English, both imported tongues. It is possible to see the subsequent history of Pakistan as a duel between two layers of time, the obscured world forcing its way back through what-had-been-imposed. It is true desire of eveiy artist to impose his or her vision on the world and Pakistan, the peeling, fragmenting palimpsest, increasing at war with itself, may be described as a failure of the dreaming mind. Perhaps the pigments used were the wrong ones, impermanent like Leonardo's; or, perhaps the place was just unsufficiently imagined, a picture full of irreconcilable elements, midriffbaring immigrants saris versus demure, indigenous Sindhi shalwar-kurtas, Urdu versus Punjabi, now versus then: a miracle that went wrong.
As for me: 1 too, like all migrants, am a fantasist. I build imaginary countries and try to impose them on the ones that exist. I too, face the problem of history: what to retain, what to dump, how to hold on to what memory insists on relinguising, how to deal with change.
My story's palimpsest country has, I repeat, no name of its own .
Отже, Рашді як міфотворець, Рашді як творець палімлсестів потрапляє в поле зору означеного дослідження. Головною метою роботи є аналіз текстуального коду Рашді, що формує міф, надзвичайно цілісний і високосимволічний. Аналіз цього міфу здійснюватиметься через розкриття іманентних і текстуально заданих структур і парадигм міфологічного мислення Рашді.
У європейському контексті Рашді як міфотворець є цілком унікальним явищем. Щоправда, зауважимо відразу, що ця постать оповита таємницями і плітками, які роблять проблематичним вільне оперування його біографічними даними у цій роботі. Про Салмона Рашді відомо небагато: народився у червні 1947 р. в Індії, у Бомбеї, має пакистанське коріння. Зараз живе і працює в Лондоні. Романи та поезії, видані ним супроводжувались гучними скандалами та шквалами релігійного осуду. Автор надзвичайно полемічний, на чому і тримається його одіозна слава.
Після прочитання «Midnight's Children» з'являється спокуса назвати роман автобіографічним, зокрема, дата народження Саліма Сіная і реальна дата народження Салмона Рашді збігаються — 1947 рік, рік проголошення Незалежності Індії. І хоча від такого жанрового визначення застерігає сам Рашді (I am a fantasist; I am only telling a sort of modem fairytale), за всіма законами тексту автор це і є Салім, оскільки виклад у романі здійснюється від імені головного героя. Так чи інакше, він (Салім чи Салмон) творить палімпсест, і у «Midnight's Children», за висловлюванням Кристини Брук-Роуз, «two palimpsest countries, India and Pakistan, and one palimpsest religion, Islam, are concerned».
Намагання піднятися над сучасною йому політичною ідеологією (черговий міф) неминуче привело Рашді до потреби укласти соціально-історичні події й феномени доби у власну міфологічну картину. Він вдається до міфологізму не лише як до засобу оформлення і структурування картин дійсності (Bildungsmethode), а свідомо використовує класичні форми міфу як певну містку структуру. Свідомій орієнтації на міф сприяє і сама форма роману — так званий твір з обрамленням: curriculum vitae Саліма Сіная, що послідовно викладається для його нареченої Падми.
Рашді використовує таку суттєву ознаку міфу, як циклічність, цикл стає у нього засобом виміру життя окремої людини, колективного буття, часу існування ідей. Циклічність (що деякою мірою синонімічна до поняття «завершеність», а також передбачає «наступність») виявляє у тексті роману архетипічний субстрат первісних космогонічних уявлень, за якими вона була одним із законів організації буття. У праці М. Еліаде запропонована схема циклічного буття, що є універсальною для космогонічних міфів: (створення) — (розвиток) — (знищення) — (періодичне відтворення космосу).
Циклічність у Рашді є засобом структурування наррації. Причому циклічність виявляється як мінімум на двох евентуальних рівнях роману:
— життя Саліма Сіная — як один великий цикл
— послідовність циклів, що відтворюють родовід Саліма Сіная:
Dr. Aadam Aziz — Mumtaz Aziz / Amina Sinai — Saleem Sinai — Grandfather – mother – Midnight's Child — Aadam Sinai heir
Попередній коментар до 1-го рівня романної наррації здатний виявити, що сюжетна лінія Саліма Сіная розгортається за апокрифічним фреймом християнської традиції. До того ж вірші й проза Салмона Рашді мають і долю, подібну до долі апокрифів: вони теж перебували у «немилості правовірних», потрапили у списки забороненої церквою літератури. «Апокрифічність» розповіді про «позаканонічні» події та особи священної історії досягається самим принципом вибору подій, що формують сюжетну канву твору. Виходячи з інтенції апокрифічного тексту, кожна подія має розумітись як знак надзвичайної особи та її надприродної сили, знак доленосності її вчинків для інших, причому в тексті ця інтенція може й не експлікуватись.
Життя та діяння Саліма Сіная — це окрема розповідь у романі, що виділяється на мататекстовому рівні. Подібно до апокрифу, вона містить такі конститутивні сюжетні мотиви:
опис генеалогічного дерева героя (принаймні у двох попередніх поколіннях), з гіперболізацією незвичайних деталей, що віщують народження екстраординарної особи;
насичена екзотикою розповідь про народження героя; опис надприродних талантів і можливостей вибраної особи; чудотворні діяння героя, вплив яких поширюється на інших людей.
Характерно, що апокрифи як твори, у яких наррація є самодостатньою метою тексту, можуть не мати однієї кульмінаційної точки (або ж мати їх кілька при послідовній розповіді про різні події). Натомість у романі «Midnight's Children» враження кульмінаційної точки справляється самим фактом містерійної появи на світ Саліма Сіная, Midnight’s Child Number One. тут маємо справу з іншою можливістю тлумачення великого циклу «Саліма Сінай». На синтагматичному рівні розповідь про Саліма Сіная вбудована у змалювання генеалогічного дерева героя, тому «апокриф» Саліма вступає у діалогічні стосунки з розповідями про життя і діяльність Адама Азіза, Аміни Сінай, Назім Азіз і Ахмеда Сінай. Однак пряма, хронологічно і генеалогічно впорядкована послідовність циклів утворюється лише лінією Ааама Азіз — Мумтаз/Аміна Сінай — Салім Сінай — Адам Сінай. Навіть ця макросистема власних імен тексту, що має один і той самий початок і кінець — Адам, — набуває значення підтексту, сигналізує про «потаємне дно» тексту, вказує на зв'язок з християнськими уявленнями про Адама-першолюдину. Дешифрувати цей символічний підтекст можна як знак безперервності людського роду.
Одним із структурних принципів наррації роману виявляється принцип антропоцентризму. Хоча постать Саліма Сіная і є домінуючим центром у нарративній структурі роману, проте акценти перемішуються також у послідовній лінійності циклів. Автор не те що перевтілюється в особу Адама Азіза —- Аміни Сінай і т.п. (на це вказує збереження манери розповіді від третьої особи та прийом сказання: «Doctor Aziz in 1915, whom rubies and diamonds have turned into a half-and-halfer, remembers, this story as Tai enters hailing distance»8); проте він веде приховану гру з читачем автор вбудовує кожний елемент розповіді про героя зазначеної послідовності у його внутрішній світ, особисту логіку й систему уявлень. Існування кожного героя подається як існування окремих світів, що, вичерпавшись, послідовно змінюють один одний.
Один лише Салім Сінай, за інтенцією Рашді, не має кінця, а ширше кажучи, і початку, тому що його поява на світ 15 серпня 1947 р. подана в романі лише як фізичний акт народження, що вдало збігається з переломним історичним моментом; початки його вкорінені десь глибоко у Кашмірській долині, та, говорячи переносно, у правіковому космопсихологосі Індії й Пакистану.
Циклічність у романі покликана подолати давній хаос, внести у нього гармонійне начало. Одним із виявів циклічності є ритм, що, переосмислений культурою XX ст., бере участь у проектуванні міфічного космосу, виступає іноді еквівалентом усієї світобудови. Ритм виявляється у «Midnight's Children' на мікрорівні, у послідовності циклів, які змінюють один одний, немов ритмічні конвульсії пульсу одного фібра, як у трансцендентальній музиці не менш скандальної, ніж Рашді, англійської групи «Throbbing gristle». Крім того, повторність на рівні звуків, слів, речень, афоризмів як основа ритму в тексті Рашді є майже каноном.
Так, протягом розповідної структури настирливо повторюються ритмізуючі слова tick, tock; вони набувають функції самостійних жестів у тисячоліттях смислу»
Імітуючи удари годинника, ці слова створюють враження динамічного потоку буття, створюють ілюзію об'єктивації часу і деякої влади людини над ним. Ритмізуючі повтори вживаються здебільшого гам, де Салім Сінай стисло переказує найголовніше з пережитого Прикладом може бути панорама як суспільно значущих, так і дрібних, але важливих для індивідуального буття фактів, що передували його появі на світ; також стислий переказ умов і подій, у яких з'являється на світ його син Адам. Салім Сінай неначебто робить витяжку з «years ticking away» (надзвичайно місткий стилістичний лейтмотив), отже, герой може принаймні «гратися» з часом. Окрім того, усю сюжетну канву роману пронизують деякі фрази з пророцтва, яке вагітна Аміна Сінай почула про свою дитину з вуст Шрі Рамрама Сета, мага і астролога. Саме пророцтво є віртуозно організованим зразком вербальної магії, воно побудоване за законами ритму, динамізму і стрункості. Пророцтво імплантоване у роман як часом текст вміщується у текст. Відповідно до правил жанру, кожна фраза орнаментована метафорами й інакомовленнями, а символи є надзвичайно містичними і багатозначними («Washing will hide him — voices will guide him!»). Символічний текст пророцтва згодом діє як пам'ять, з якої вилучаються віщі фрази, щоб ілюструвати подію, котра мала місце в житті.
На підтвердження неминучої синкретичності сучасного мистецтва, К. С. Малевич у своєму маніфесті стверджував, що розпилення — це зрив у простір. Ця фраза може стати ключем для тлумачення складних художніх полотен. Тоді вірогідним видасться припущення, що ритмічні розпилення у художньому полотні тексту Рашді є часовими й просторовими віхами для читача, котрі підкреслюють спрямованість часу та простору в сторони та глибину. Тут спостерігається також ізоморфізм макро- і мікросвіту, характерний для ведійської міфології, скажімо, годинник (Mount batten. English-made clock) за міфологічною логікою бриколажу асоціюється із часом.
Інша ритмізуюча одиниця — повторність фрази: «Aadam's nose started to itch», а оскільки olfactory gift був успадкований онуком Салімом, то так само частою у тексті є фраза типу «Saleem's nose was itching». За міфологічними відповідностями, ніс ізоморфний людській кармі (в руслі уявлень про походження світу з членів тіла першолюдини Пуруші). Розкрити це вдалось на соснові вчення тантризму, яке йде ще від пізньоведійської літератури і свідчить, що ніс є чутливим органом, наділеним даром передбачити зміни у долі, які можуть статися як покара або винагорода за попередні діяння особи. Тантризм у цілому був вченням, що пропагувало аскетизм — тамування плоті, винагородою за що було здобуття магічної сили.
Зверхність мудреця-Саліма над людьми була значною мірою забезпечена його аскетизмом. Ця його риса вказує, що перед нами — архетиповий міфологемний образ аскета (до речі, за християнськими традиціями аскет протягом життя вважався праведником, якому доля неодмінно має посилати щедрі винагороди). Аскетизм також трактувався у буддійській міфології як можливість врятуватись з пут позачасової сансари і досягти нірвани (тобто стати буддою, або просвітленим, пробудженим).
Салім Сінай, як найбільший аскет з пантеону героїв «Midnight's Children», здавалось, досяг нірвани. Чи не віщувала це колискова. яку маленькому хлопчику співала Мері Перейра —
Anything you want to be, you can be:
You can be just what-all-you-want?
Це є ще одним зразком магії слова, своєрідним замовленням.
Салім Сінай пройшов крізь іно-пакистано-бенгальську війну, як будда, що проповідував свою дхарму (вчення про те, як можна досягнути нірвани). Ставши том, «who-achieved-enlightenment-under-the-bodhi-tree», Салім далі поширював свою мудрість на солдат, навіював просвітлення близьким браттям по зброї.
Занурившись у споглядання і самоспоглядання, Салім веде довгі діалоги із собою на предмет самовизначення:
Who what am?
I am the sum total of everything that went before me, of all I have been seen done, of everything done-to-me.
Така відповідь є уже майже вказівкою на прагнення і досягнення абсолюту. Досягнення Салімом нірвани демонструє розкриття великих потенцій героя, вказівка на які містилась ще при змалюванні його народження. «Чудесне» народження героя свідчить про те, що Рашді витворює образ Саліма-будди за міфологічними канонами. Незвичайні явища супроводжували появу на світ хлопчика «Чудесним», спроеційованим на площину профанного, була і акція газети «Times of India» щодо привітання Midnight's Child Number One, і лист Джавахарлара Неру до новонародженого Саліма.
У третій книзі роману, присвяченій діянням Саліма-будди, автор, за законами міфологізування, оперує широким набором бінарних опозицій, перелік їх наведений:
Buddha — child- soldiers
Buddha — troops
Buddha — Tiger Niazi / Sam Manekshaw, the military leaders of the British Army
Buddha — refugees (that during 1971 fled across the borders of East Pakistan-Bangladesh)
Buddha — girls-houris in the Hindu temple, in Sundarbans
Buddha — Parvati-the-witch
Buddha — Mrs. Indira Gandhi
Buddha — India (Saleem's «twin-in-birth»)
Система опозицій дає змогу виявити Той політичний месіанізм, який обрав собі Будда, та служить ключем для розуміння його версії історії, що творилась вочевидь навколо нього і ним самим. Тут не можна нехтувати правилом, яке керує літературою ще з античності: «Місцем творення історії є суб’єкт» (С. Неретіна).
Салім почав свій шлях до нірвани з очищення, як це вдалось виявити з підтексту. У розділі «How Saleem achieved purity» Рашді майстерно об'єднує нарративну правду з символічною, вдаючись до розгорнутих метафор:
I had come to the Land of the Pure... and I found my dream of Kashmir becoming true... I was purified at last.
Purity — that highest of ideals! — that angelic vutue for which Pakistan was named, and which dripped from every note of my sister's songs! How could I have known that history — which has the power of pnrdonning singers — was at that moment counting down towards a moment in which it would manage, at one stroke, to cleanse me from head to foot?
Наступний період Салім провів у спогляданнях і медитаціях під священним деревом просвітлення бодхі. Рашді оперує деревом як дейктичним жестом: це дерево маркує у нарративній структурі період бодхісатви у життєописах Будди. Бодхі, а також іноді дерево сандрі, — неодмінний атрибут усіх будд у всі часи.
Поруч з методами, що уможливлюють просування особи на шляху до нірвани, буддист Салім практикував деякі йогічні прийоми — споглядання ідама (антропоморфний символ, створений для практикування рефлексії), медитації. Ці прийоми походять з космологічних уявлень буддизму, для яких характерне намагання якомога ширше охопити елементи світобудови. Такі міфологічні переконання вмотивовують як інтравертованість східної культури і ментальності в цілому, так і схильність до медитативності, інтуїтивістського осягнення причинно-наслідкових зв язків і законів буття Саліма Сіная.
Між іншим, philosophy of coolness є одним з тих правил, які Аміна Сінай намагалась прищепити своєму безталанному нащадкові. Що ж, їй нічого не залишалось більше, як культивувати його внутрішній світ, адже «a child was a source of deep family shame, with facial birtmarks, cucumber-nose (like that of Ganesh in «Ramayana»), bandy legs and nine fingers, the occasional ringing bells of deafness? the buzzings in the ear and the intermittent pain». Така екзотична тілобудова, за кониепцією буддійської філософії й психології, наповнюється міфологічним змістом, оскільки фізичні вади уможливлюють і навіть полегшують прорив до найвищих меж у духовному розвитку людини.
Намагання матері прищепити Салімові philosophy of coolness автор подає як безпідставні й надлишкові, оскільки у героя це була одна із вроджених якостей, а діалогічність і полілогічність внутрішнього мислення були притаманні йому чи не від перших свідомих кроків життя. Інакше чи зміг би десятилітній хлопчина бути лідером на Midnight's Children Conference і утримувати в голові думки кількох сотень його ровесників, що народились в переломний для Індії момент?
Прикладом полілогізму послужать такі рядки:
You say: did ten-years-olds discuss the role of the individual in society? And the rivalry of capital and labour? And conflicts in socio cultural heritages? Did children of less than four thousand days discuss identity, and the inherent conflicts of capitalism? Did they contrast Gandhi and Marxlenin, power and impotence? Was God killed by children? I say: maybe not in these words, maybe not in words at all, but in the purer language of though.
Необхідний сюжетний конституент міфу про будду — розповідь про його добрі діяння. У романі це набуває відтінку політичного месіанізму Саліма; маючи такі екзотичні дані (походження, магічні таланти, тілобудову), герой має можливість чинити вплив не лише на хід подій у власному світі, а й на інші макросвіти. З цим пов'язана і проповідницька діяльність Саліма, яка розкривається через символічне протиставлення Будди і child-soldiers: саме на них спрямована його мудрість. Трійці вісімнадцятилітніх парубійків, притягнутих до зброї, Будда проповідує універсальні закони, цих юних братів по зброї герой намагається навернути на шлях надлюдини, «the myriad complex processes that go to make a man».
Окрім утвердження вищості Саліма над звичайними людьми, вловлюється і посвідоме прагнення героя до зверхності над богами, доказом чого є цілком окреслена опозиція Saleem-buddha — Goddess of Fecundity Kali. Паралельне протиставлення Саліма відьмі-чарівниці Парваті теж може слугувати і міфологічним символом протиставлення статей, і інтертекстуальним знаком протиставлення божеств. Подвійне прочитання цієї структури можливе, оскільки образ Парваті-відьми (яка завдяки своїм магічним дарам вплетена у політичні інтриги часу) асоціюється з доброчинною іпостассю дружини верховного бога Шіви Парваті.
Певне символічне місце у міфологемі Будди — Саліма займають елементи флори і фауни. Вони виступають міфологічними кодами, що забезпечують метонімічну реляцію до гомологічних абстрактних понять.
Серед квітів найчастіше згадується лотос, причому у зв'язку з Падмою, Lotus Goddess. Лотос інтерпретується як символ чистоти. Іноді квітка буває ізоморфною до чудесного народження, духовного просвітлення і співчуття. Характерним є те, що лотос фігурує і в космогонічних ведійських легендах, за якими земля і сонце (вогонь) виникли з лотоса, котрий плавав у воді, за участю деміурга Праджапаті-Брахмана. Із квітів лотоса народжуються боги, а за буддійським тантризмом — навіть деякі видатні люди цього світу (Падмасамбхва). За одним із зображень дерева життя, знайденим у Непалі, Майя, мати Будди, стоїть на розкритій квітці лотоса і тримає гілку священного дерева ашока, під яким був народжений Будда.
Таким чином, цей пучок інгертекстуальних реляцій слугує засобом перекодування міфу про лотос. Це динамізує образ Падми, котра спочатку вводиться у роман як пасивний слухач розповіді Саліма.
Повертаючись до розмови про політичний месіанізм Саліма, згадаємо, що протягом індо-пакистанської війни 1965-1971 років він, просвітлений блакиттю кашмірського неба, очищений на землі чистоти, виступав у військових походах на боці Пакистану. Це згодом стало основою для численних докорів Саліму. Адже у переломний для Індії момент 15 серпня 1947 р. він був проголошений двійником новонародженої Індії й дзеркалом політичного життя країни.
Сакралізація особи Саліма Сіная та його батьків, забезпечена пресою, нагадує міфологічні уявлення про близнюків і архаїчні обряди, що пов'язували культ близнюків з родючістю, зокрема, зі священим Світовим деревом.
Однак двійнику новонародженої Індії, дитині нової епохи Незалежності Саліму Сінаю судилося стати втіленням скорботи за долю Індії, яку впродовж 30 років роздирали мусульмансько-індуїстські війни, заводили у безвихідь політичні інтриги, сутички між консерваторами та промосковськими комуністичними силами. До деякої міри справедливим буде сказати, що Салім став архетипом усіх розчарованих синів своєї батьківщини, котрі були творцями нової історії й реформували, переписували минуле Індії, карбуючи на її античному обличчі новий палімпсест.
Горезвісний феномен Пакистану, арабсько-індійських сутичок ятрив внутрішній світ Саліма, головним чином гнітило його те, що він був все-таки безсилим перед фатумом і жодними магічними-телепатичними силами не зміг відвернути «declaration of а state of Emergency», а це було «the smashing, the pulverizing, the irreversible discombobulation Children of Midnight».
Безсилість перед фатумом — це як вирок Салімові, тут насправді розкривається його звичайна людська природа, яку так вдало маскує дієгезис Рашді. Максимально, на що реально здатний Салім як жрець, — це ритуальне проникнення у чужі думки і навіювання дзеркально-еліптичної ідеї «India is Indira and Indira is India», котра посилює відповідальність Місіс Ганді за майбутнє країни і формує у суспільній свідомості новий міф про Матір-Індіру як метонімічну трансформацію міфу про Матір-Індію.
Як згадувалось, Рашді майстерно приховує слабкість Саліма, зумовлену його людською природою. Автор досягає «враження правди», необхідної для реалізації інтенції автора, за рахунок вдалого поводження з дієгезисом (вербальної репрезентації подій і характерів) і вмілого оперування формальними прийомами, що формують описові структури. Одним із таких улюблених авторських прийомів є іпостасування.
Згідно з авторською інтенцією, усі центральні персонажі роману мають кілька іпостасей:
Naseem Aziz — the good Kashmiri girl — the Reverend Mother — the Head of the Family
Mumtaz Aziz — Amina Sinai Padma — Lotus Goddess — Dung Goddess Parvati — Midnight's Child — Parvati-the-witch — Parvati-the-wife-of-Shiva
Shiva — Shiva-lingam/Shiva-the-procreator — Major Shiva Nadir Khan — Quasim
Mrs. Indira Gandhi — the Prime Minister of India — Mother India — Widow
Однак найбільшу кількість подоб, у які час від часу доводиться перевтілюватись, має, безперечно, Салім. (Слід попередньо зауважувати, що варіанти імені героя розуміються тут теж як іпостасі, це буде прокоментовано далі.)
Saleem Sinai — Snotnose — Stainface — Baldy — Sniffer — Buddha — Muhammad — Piece-of-he-Moon — Midnight's Child Number One — the Head of the Midnight's Children's Conference — Abba — cadabba.
На матеріалі поширеного у романі явища іпостасування можна говорити про витворення складної системи підтексту у наррації. Цей підтекст репрезентований інтертекстуальними зв'язками, оскільки кожне з міфічних імен виконує функцію жеста, що вказує на відомий міф і несе інформацію про нього, яка є фоновою для створення нового міфу. Причому автор, створюючи новий міф, може або повністю запозичувати цю фонову інформацію, або запозичувати, щоб подолати, спростувати її.
Із пантеону героїв «Midnight's Children» міфічні іпостасі мають Падма, Парваті, Салім і Шіва. Причому Падма, Шіва і Парваті з самого початку мають міфологічний статус, оскільки названі міфологічними іменами. Діапазон вчинків та інтенцій кожного з цих героїв не суперечить парадигмі імені міфічного персонажу, тому можемо зробити висновок, що автор не спростовує початкових міфів.
Водночас цілком звичне ім'я Салім виступає засобом початкової гірофанізації героя, з метою потім, коли герой досягає нірвани, посилити ефект сакралізації особи. Шлях від Саліма до Будди має, за інтенцію автора, стати взірцем для наслідування для простої людини, переконати будь-кого у можливості досягнення людиною найвищих меж у самовдосконаленні. Безперечно, приклад трансформації Салім-Будда викликає ще й емотивну реакцію у читача: захоплення і поціновування людини за «Mut fur Veranderung» (мужність змінитись, одна з ознак революційності).
Наділення головного героя роману кількома іменами виконує кілька семіотичних функцій. Що стосується міфічного імені, то по-перше, воно є алюзією, формою гри автора з текстом і читачем; по-друге, засобом самоверифікації, що створює ефект правдоподібності у фабулі роману Другий аспект дає змогу авторові створити ілюзорне уявлення про діяльність героїв — саме ім'я детермінує поведінку героя та його позицію стосовно того, що автор-деміург наділяє його священним ім'ям і вже потім орієнтує героя на цей статус.
Іншим прикладом є Падма. Героїня, що фактично залишається осторонь головних подій роману, має, проте, значний імідж, оскільки носить ім’я від Lotus Goddess. Туг маємо ілюзорний ефект підміни реально існуючого стану речей іменем. Автор таким чином створює враження «своєї» правди, котра вигідна йому та художньому текстові, він перетворює дійсність в іншу, фантастичну, але більш глибоку реальність.
Роман фіксує також і наділення героя кількома неміфічними іменами. Це можна витлумачити, згідно з П. Флоренським, через систему давніх магічних вірувань. Ім'я, як і слово, у ранніх архаїчних культурах було предметним, мало магічну сутність.
Знаючи ім'я, можна було зашкодити людині, бо ж воно давало необмежену владу як над людиною, так і над будь-яким явищем чи предметом. Тому у ранніх міфологічних системах існувало табу на справжнє ім’я людини.
Ім'я виступає у романі Рашді елементом структури тексту. Воно є важливим семантичним і енергетичним центром у наррації.
Реставруючи цей субстрат роману, помічаємо, що Рашді вводить магічний захист для героїв від злих сил; запобігаючи «прямому потраплянню в ціль», автор наділяє героїв кількома іменами, розпилює їх у тексті, і таким чином практично унеможливлює підвладність їх злим силам.
Найбільш укріплений проти негативних впливів Салім Сінай, Piece-of-the-Moon, Midnight's Child Number One. Маючи дев'ять імен-іпостасей (9, до речі, є магічним числом за буддійським каноном), герой стає невловимим і не вразливим для магічних астральних нападів.
Що ж до героїв, котрі не мають міфічного імені, а наділені кількома звичайними іменами, то тут маємо справу з модифікованим варіантом іпостасування — у рамках профанного. Прикладом може стати Мумтаз Азіз. Вдруге вийшовши заміж, жінка переходить у статус Аміни Сінай. Наділення героїні новим іменем виконує функцію фрейму, який накладається на індивідуальне буття і модифікує його. Цікаво, що сам автор підходить до Мумтаз Азіз і Аміни Сінай як до двох абсолютно різних постатей. Отже, ім'я виступає детермінантом поведінки героя у романі, подібно до архаїчних міфологічних уявлень.
Інтерпретація міфологем тексту у рамках нарративної структури роману була б неповною, якби ми обійшли увагою принцип розподілу і групування персонажів. Пантеон героїв роману, на зразок пантеону індуїстських божеств, має виразно ієрархічну структуру, про що раніше вже згадувалось, коли йшлося про послідовність циклів. Хотілося б ще виділити окремо цикл Шіви, який в індуїстській міфології посідає панівне місце поруч з Вішну і Брахмою.
Шиваїзм є одним із найдавніших і, відповідно, найбільш ускладнених пережитками відгалужень індуїстської міфології й культу. Бог Шіва мав дещо відособлену позицію щодо інших богів. Аналогічно роман фіксує образ Шіви — суперника Саліма, Шіви — Midnight's Child. Здебільшого розповідь про Шіву ведеться з уст Саліма, Шіва є напрочуд мовчазним персонажем, що сприяє посиленню епічного та дискурсивного начала у творі. Саліму передається право формувати образ Шіви, і він, використовуючи за зразок міфи індуїзму, подає, образ як дуалістичний. Опозиція Шіва — військовий герой і Шіва — Midnight’s Child (що майже тотожне божеству) виявляє подвійну функцію героя: руйнівну і творчу водночас. В індуїстській тріаді Брахма — Вішну — Шіва останній несе руйнівне начало, однак у шиваїстській міфологічній системі ця функція нерозривно пов'язана з актом творення, адже у світі безперервних змін руйнування передує творенню і, більше того, зумовлює його.
Шіва і Парваті — божественна пара як індуїстського пантеону, так і пантеону Салмона Рашді. Вона символізує два протилежні начала — руйнування і творення, між якими проходить буття як індивіда, так і суспільства.
Салім — просвітлений вводить оповідь про живу легенду тих воєнних часів майора Шіву, що на хвилі загального захоплення здійснив блискучу кар'єру. Однак «principle of deceived expectation» завершує цю легенду: «Strewing bastards across the map of India, the war hero went his way».
Навмисне зниження образу Шіви, безсумнівно, задовольнило деяку внутрішню підсвідому потребу Саліма і дало на глибинному рівні психотерапевтичний ефект. Адже Шіва зачіпає глибинні струни внутрішнього космосу Саліма: по-перше, він є його конкурентом на суспільній арені, а по-друге, є небезпечним суперником у тріаді Салім — Парваті — Шіва. Зв'язок між Шівою і Парваті Салім розцінює як неминучий: «an earthle echo of that eternal marital battle-of-the-gods wich their namesakes arc said to perform atop Mount Kailasa in the great Himalayas».
Образ Шіви репрезентує мотив могутності аскетизму, в ньому втілені єдність аскетичного і еротичного начал. Шіві властиві також і риси, що пов'язані з культом родючості, давній фаллічний символ родючості — лінгам робить божество об'єктом поклоніння в індуїзмі.
Так, у організації романного цілого важливе місце посідає послідовність циклів, як згадувалось на. початку. Однак у романі чітко простежуваною є ще група жіночих персонажів, які об’єднуються за низкою спільних характеристик. Ієрархічно організованому пантеону від Aadam-grandfather до Aadam-son протиставляється пантеон відносно рівноправних жіночих істот, наділених магічними ролями. До нього належать the Reverend Mother — Naseem Aziz, Mumtaz Aziz — Amina Sinai, Parvati-the-witch, Padma, Mary Pereira, Evie Bums, Jamila Singer, Mrs. Indira Gandhi.
Дещо узагальнене попереднє припущення Про те, що всі жіночі образи наділені божественною могутністю видасться вірогідним, коли звернутись до культу жінки у християнстві, мусульманстві та індуїзмі. Уявлення про творче жіноче начало у природі є універсальними. Ці уявлення стали джерелом культу Богині-Матері у всіх трьох релігіях. Образ Богині-Матері належав до пантеону найвищих богів. Поклоніння Богині-Матері було вмотивоване її творчою функцією, що визначала її верховне місце у міфологічній моделі світу. Подібне схиляння перед the Reverend Mother, Naseem Aziz має місце і в романі. Автор благоговіє перед жінкою, котра піднялась над багатовіковими упередженнями, переступила саму себе і дорівнялась до деміурга. Салім (а за інтенцією автора і читач) поважає Назім за те, що вона мала Mut fur Veranderung, мужність для зміни. Декларація, що для життя індивіда є не менш епохальною, ніж Декларація Незалежності Індії: «Forget about beiïig a good Kashmiri girl. Start thinking about being a modern Indian woman».
Безсумнівним є те, що жінки у долі Саліма відіграли надзвичайно важливу роль. Він сам визначає це:
Women have always been the ones to change my life: Mary Pereira, Evie Bums, Jamila Singer, Parvati-the-witc-h must answer for who I am; and the Widow, who I'm keeping for the end (Mrs. Gandhi) and after the end, Padma, my goddess of dung. Women have fixed me all right, but perhaps they were never central perhaps the place wich they should have filled, the hole in the centre of me which was my inheritance from my grandfathewr Aadam Aziz, was occupied for too long by my voices, or perhaps — one must consoder all possibilities — they always made me a little afraid.
Отже, кожна із жінок була для Саліма тим, що маркувало поворот до якогось нового періоду в житті, кожна з героїнь привносила новий струмінь. Система жіночих образів роману нагадує чотки: спинившись на одній намистині, щоб у самоспоглядальному спокої прочитати молитву, чоловік змінює хід його життя.
Обґрунтування такого стану речей можна, знов ж таки, знайти у стародавніх уявленнях і культових системах. Архаїчне тлумачення культу Богині-Матері включало ще й розкриття духовного значення матері для дитини. Душа новонародженої дитини до семи років перебуває у нерозривному зв'язку з материнським духом, який живить і збагачує світ дитини. Трактувалося, що жінка має більші перспективи у духовному розвитку і самовдосконаленні.
Мудрий Салім вочевидь використовував духовний потенціал тих жінок, які траплялись йому на життєвому шляху. А оскільки багато з них доводились йому близькими родичами, це наштовхує на думку про Едіпів комплекс, який у Саліма поширювався на близьких жінок завдяки архетипічним уявленням про матір. Ця психологічна особливість героя виявляється у стосунках з Аміною Сінай, Парваті-відьмою, Падмою. Нею не можна ігнорувати, адже ця риса (крім того, що ще раз засвідчує нетривіальний склад психіки героя) уможливлює його безперервний духовний рух і творчість, у пошуках меж людських можливостей.
Отже, на завершення роботи можемо зробити деякі узагальнення.
Як показує спроба інтерпретації роману С. Рашді «Midnight's Children», ритуально-міфологічний підхід дає змогу спостерігати й аналізувати найнесподіваніші форми взаємодії особистості, що творить «міф», і міфу, що творить особистість.
Салмон Рашді належить до тих письменників, творчість яких не можна осмислити, не розкривши спорідненість їхньої поетики з міфологічними структурами і моделями ритуалу. Ми бачимо, який значний ефект має переосмислення автором первісних міфів індуїзму та буддизму. Причому Рашді використовує архаїчні міфи у ролі сценаріїв, що відтворювались у ритуалі переходу Індії до нової ери історії та суспільного життя. На основі спеціалізованого компетентного знання про Пакистан, Індію, індуїзм та іслам Рашді «переробив» історію Індії на свій манер. При цьому не можна обійти увагою його вдале маніпулювання модальностями часу і простору, які він вжив підпорядковано до мети витворити альтернативну версію колективного (навіть дещо самосвідомого) минулого.
Як було виявлено, потенція роману полягає у прилученні до джерел, зокрема, через свого плану ініціацію, що пов'язана з ототожненням головного учасника ритуалу — Саліма — з божеством первісних міфів.
Завдяки відсиланням до первісного міфу перевірялась структура Всесвіту й відбувалась моральна регенерація як усього колективу, так і окремого індивіда.
У первісному міфі й ритуалі актуалізувався зв'язок міфологічної діахронії та синхронії. Сам роман Рашді «Midnight’s Children» набуває значення ритуалу, який у критичний момент в історії Індії стає засобом підняття і вирішення соціальної, релігійної й політичної проблематики.
Л-ра: Ритуально-міфологічний підхід до інтерпретації тексту. – Київ, 1998. – С. 89-107.
Твори
Критика
