Біографія Олекси Слісаренка
Олекса Андрійович Слісаренко (справжнє прізвище Снісар) – український поет і прозаїк – народився 16 (28) березня 1891 року на хуторі Канівцевому (нині с. Шипувате Великобурлацького р-ну Харківської області) в родині лимаря Андрія Прокоповича Снісаря.
Учився в Кучерівській сільськогосподарськії школі та Харківському рільничому училищі. Після закінчення з 1912 працював агрономом.
Учасник Першої світової війни, пройшов шлях від рядового до офіцера артилерії. 1918 року самовільно залишив фронт і переїхав до Києва.
З 1924 мешкав у Харкові, головний редактор видавничого відділу «Книгоспілки» і в 1928-1929 співредактор журналу «Універсального журналу».
Громадський обвинувач на процесі СВУ (березень-квітень 1930). У квітні 1934 Слісаренка заарештували органи ГПУ УРСР, у квітні 1935 військовий трибунал засудив його до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував на Соловках. У жовтні 1937 окрема трійка Управління НКВД СРСР по Ленінградській області переглянула справу Олекси Слісаренка й ухвалила застосувати до нього найвищу кару.
Олекса Слісаренко був розстріляний 3 листопада 1937 року в Карелії (урочище Сандармох).
Реабілітований посмертно Верховним Судом СРСР 19 вересня 1957.
З першими віршами виступив 1910 року. Друкувався в студентському журналі «До праці» та в газеті «Рілля». У Києві пристав до угруповань українських символістів «Біла Студія» і «Музагет» (1919). Перша збірка символістських поезій Слісаренка, писаних під впливом О. Олеся, П. Тичини, К. Бальмонта й інших російських символістів і позначених деякими елементами експресіонізму, вийшла 1919 у видавництві «Сяйво» під назвою «На березі Кастальському».
Згодом Слісаренко пристав до угруповань футуристів «Комкосмос» (1921), Асоціації панфутуристів (Аспанфут, 1921) і Асоціації комуністичної культури (Комункульт, 1924-1925) і видав збірку футуристичних віршів «Поеми» (1923). Обкладинку до збірки виготував Микола Бажан. У названих збірках, як і в книжці вибраної лірики 1911–1927 роках «Байда» (1928), Слісаренко виявив увагу до поетичного слова й майстерної форми.
Пізніше Слісаренко пориває із футуристами й переходить до Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1925) потім ВАПЛІТЕ (1925-1928). Після «самоліквідації» ВАПЛІТЕ разом з Майком Йогансеном засновує «Техно-мистецьку групу А» (1929).
З 1924 почав працювати у жанрі прози й видав понад 20 книг гостросюжетних, писаних за зразком англійських і американських новел, оповідань, повістей і романів кримінально-пригодницького жанру: «Бунт» (1928), «Зламаний гвинт» і «Чорний ангел» (1929) та «Хлібна ріка» і «Страйк» (1932). Теми й сюжети прозових творів Слісаренка взяті переважно з дореволюційного і революційного українського життя, їх герої – «маленькі», «сірі» люди в зустрічі з революційними подіями. Слісаренко писав також вірші й оповідання для дітей.
У 1931 видав під псевдонімом Омелько Буц містифікаційну «Посмертну збірку творів». Вибрані твори Слісаренка видані 1930 року у трьох томах і повне зібрання творів 1931-1933 роках у шести томах.
Зв'язок Слісаренка з символістами й футуристами, його активна участь в літературних організаціях «Гарт» і ВАПЛІТЕ, а особливо гостра відповідь М. Горькому 1927 року за відмову видати переклад роману «Мати» українською мовою накликали на Слісаренка репресії.
Твори
Критика
