Скарби материнського серця
Зенон Гузар
Далекі, казкові роки дитинства... Ми вгадуємо їх часом за повсякденною метушнею, і, коли зринають ці спогади в уяві, душа світлішає, сповнюється чудовими звуками, серед яких іноді забринить і нотка смутку.
Та разом з пережитим неодмінно постануть перед нами образи із перших прочитаних книг — книг, що справили на нас найбільше враження, незабутніх, дорогих, як материнська рука.
Слово Наталі Забіли супроводило дитинство не одного покоління. Кілька десятків років вона, завжди радісно схвильована, сильна і молода у сприйманні життя, розкривала скарби свого серця і, як мати, дарувала дітям тепло, радощі, розповідаючи чарівну казку життя.
Уперше забилося її серце 5 березня 1903 року. Народилася Наталя Львівна Забіла в Ленінграді, в родині службовця. Переїхавши в Україну, письменниця вчилася на історичному факультеті Харківського ІНО. Включившись у процес творення української літератури, Наталя Забіла входить у спілку селянських письменників «Плуг». У своїй програмі «плужани» проголосили ідею тісного союзу селянства з пролетаріатом, боролись за масову літературу. І хоча в їх «масовізмі» помітні певна обмеженість тематики, деяка невибагливість у формі, вони сприяли розвиткові літератури.
Свій перший твір — вірш «Війна війні» — Н. Забіла надрукувала в 1924 році в кам’янець-подільській газеті «Червоний кордон». Через рік, закінчивши інститут, вона працює в пресі, видає збірку оповідань «За волю». Виходять книги поезій «Далекий край» (1927), «Сонячні релі» (1928), «Про сонце» (1930), «Будівниче» (1930), «Вибрані поезії» (1930).
Письменниця перебувала тоді в організації ВУСПП, члени якої орієнтувалися на сучасну тематику. Наталю Забілу - лірика цікавлять нові явища в тогочасній дійсності, в світогляді людей. Ось невеличкий вірш «Сестрі» (1927). Своєю сестрою називає поетеса звичайну українську жінку, що працює на залізниці. «Дівчина в червоній кепці» показана не в героїчній ситуації — скупими штрихами авторка змальовує її звичайну робочу ніч:
І ходиш ти між рейок кроком звичним,
Комусь накази кидаєш в пітьмі.
І тут і там в проміннях електричних
Червона кепка — і дівочий сміх.
Милуючись своєю героїнею, поетеса поділяє її дівочу тугу:
І, може, сум налине на хвилинку
Й полинний трунок в серці розіллє,
Тому що й ти — така ж звичайна жінка,
І ніколи подумать про «своє»...
Тут немає ні закликів, ні гучних слів, ні романтичної піднесеності. Усе просте, звичне, як повсякденна праця. Але скільки внутрішньої сили і героїзму — не показного, а справжнього — відчуваємо в таких схвильованих рядках:
Залізна стежка... Знов біжать вагони,
І ти стоїш на станції вночі...
Залізним шляхом на залізних конях
Летить твій вік в сталеву далечінь.
Наталя Забіла в ті роки не була ще «дитячою» письменницею, але вже в цьому творі «для дорослих» багато того материнського тепла, яке так щедро зігріло її творчість для дітей.
Саме дитячою письменницею Наталя Забіла стає, власне, в 30-і роки. Одначе не залишає вона й інших жанрів. На початку 30-х років вийшла її повість «Тракторобуд» — про індустріальне будівництво в Харкові (так і згадується поетове: «Отут твоє, Харків, обличчя...»). Разом зі своєю сестрою Наталя Забіла видала в 1935 році повість «Семафори відкрито». Під час війни побачила світ її поетична збірка «Дні тривог», «Пишу листа, трикутником згортаю». Це мати виливає на папір свою тугу за сином-фронтовиком. Але не смуток свій вона посилає синові — материнське слово — як зброю:
Беріть же, поштарі, до рук побожно
Оцей мій лист, як всі такі листи,
Щоб з материнських серць краплину кожну
Синам на бій, як зброю, донести!
Гортаючи воєнну збірку Н. Забіли, я натрапив на вірш без назви, що починається словами: «Він виріс. Він змужнів. На грудях в нього орден». Знову мати промовляє до свого сина, що приїхав у коротку відпустку з фронту. Світлі і тихі материнські радощі не затьмарюються жалем прийдешньої розлуки. І хоч незабаром вона настане, мати хоче лише
...щоб всі раділи з нами,
І щоб кожен стрічний радість мою знав,
І щоб на людях він частіше слово «мамо»,
Звертаючись до мене, вголос промовляв.
Лірика і проза «для дорослих» — це лише часточка щедрого таланту письменниці. Основне покликання Наталі Забіли — література для дітей. Понад півтораста книжок цього жанру подарувала вона нашій дітворі, здобувши популярність далеко за межами України.
[…]
Перед нами «Ясоччина книжка». Будні дівчинки-дошкільниці. Ось вона, хвора, не пішла в дитячий садок і грається вдома, іграшки стають дітьми, а вона — вихователькою...
З м’яким ліризмом розповідає автор про дівчинку, коли вона милується ластівками, працює на грядці чи бере олівець-малювець...
Ось вона задивилась на білку і не назбирала горішків, але милі друзі поділилися з нею лісовими багатствами. У розповіді про пригоди Ясочки стільки почуттів, стільки любові, що не знаєш — епічна чи лірична героїня ця дівчинка з поетичним ім’ям. Лірична стихія в творі настільки сильна, що важко віднести «Ясоччину книжку» до епічного роду.
Багато творів Н. Забіла присвятила темі «Діти і природа». Показовий з цього погляду цикл «По гриби». У лісі осінь. Зупиняючи увагу свого маленького читача на різних деталях пейзажу, авторка за допомогою поетичних образів розвиває спостережливість у дітей, навчає їх орієнтуватися в навколишній дійсності.
Ще до війни вийшла книжка «Веснянка». Автор вчить любити і берегти природу, але це не дидактичні повчання. Ознайомлюючи дитину з тим чи іншим явищем природи, письменниця непомітно переходить до розповіді від першої особи — діти заговорили від себе, злившись із чарівним світом.
Змальовуючи природу, Н. Забіла іноді вдається до пісні-гри, близької до народного синкретичного мистецтва. Діти посадили яблуньку, оберігають її від вітру, зайців, звичайний сюжет розгортається за допомогою своєрідних прийомів дитячої гри, супроводжується піснею.
Особливо вдала композиція «Лічилочки». Одна маленька дівчинка пішла в садок, де були дві вишеньки, три квітоньки між чотирма будяками, над ними п'ять метеликів — і так далі, аж до десяти. На садок улітку художниця глянула очима маленької героїні — картини розміщені в такій послідовності, в якій би їх помічала дитина. Усе багатство зорових і емоційних образів створює дитячу гру «лічилочку», близьку до пісні, ясну і яскраву.
Таку ж природність композиції, основану на глибокому знанні дитячого сприймання світу, знаходимо в «Прогулянці по лісі», у циклі «Навесні та влітку», в «Дванадцятьох місяцях» та багатьох інших творах.
У циклі «Веселі малюки» Н. Забіла розповідає міським дітям про сільську природу. Діти їдуть з Харкова на дачу. Описуються пригоди в поїзді, приїзд, початок першого дня на новому місці і низка веселих дачних буднів — прогулянка, ігри, зустріч з батьками тощо.
Радість дитини, яка відкриває для себе світ, бачимо, зокрема, у циклі «Про дівчинку Маринку». Початок твору — стилізація під народні дитячі приспіви. Тут зберігаються народнопісенна ритміка, своєрідність лексики.
Ладки, ладоньки, ладусі,
Ой ладусі, ладки!
Де були ви?
У бабусі...
Або:
Люлі, люлі, люлі,
Прилетіли гулі,
Гулі,
Гулі,
Голуби...
Книга «Під ясним сонцем» (1953), відзначена премією на Всесоюзному конкурсі, містить кращі твори про нашу дійсність. Розповісти «малим про велике» — така мета автора.
[…]
У циклі «Мала Південна» зображена праця учнів середніх класів на дитячій залізниці. Мала Південна — це не лише місце розваг. Тут по-справжньому можна навчитись працювати, помріяти про трудове майбутнє — така ідея твору.
Пригоду першокласника Кості, який подумав, що не дід Гаврило, а сніговий дід приніс йому загублені книжки, змальовано у вірші. «Сніговик». Діти часто думають казковими образами, тому елемент фантастики необхідний у дитячій літературі. Казковий мотив, дрібка фантастичного стають засобом реалістичного зображення маленького героя.
Усі образи дітей наділені яскравими індивідуальними рисами. Якими неповторними і милими здаються і Тарасик, і Ясочка, і Маринка, і хлопчик з повітряним змієм, і Оксаночка, що має нове вбрання, і Віточка, що нічого не їла, і дівчинка, що всього боялася!
Говорячи про майстерність творів Наталі Забіли, слід звернути увагу на роль художньої деталі. Життєве явище, яке стає художньою деталлю, яскраве і завжди перебуває у сфері дитячого спостереження. Одначе автор наповнює цю деталь новим змістом, конкретне явище переростає в узагальнення. Злиття, так би мовити, двох планів образності — з позицій дитини і з позицій автора, який типізує життя, — характерна риса стилю письменниці і разом з тим органічна для дитячої літератури.
Своєрідна ритмомелодика поезій Н. Забіли викликана, гадаємо, специфікою жанру. Радісно-емоційне, пристрасно-активне сприймання життя, обумовлене і світоглядом митця, віковими особливостями дитини, вимагає бадьорого, динамічного ритму, мелодії маршової пісні, частої зміни ритмомелодичного малюнка. Вірші Наталі Забіли легко декламувати — хто не відчув цього на дитячих ранках, слухаючи маленьких майстрів слова?
Є в поезії Наталі Забіли народні форми звертання до дітей, є інтонації народної української пісні, пестливі слова, такі властиві нашій мові, але нема зловживання «дитячими» слівцями, словник її точний, багатий; її твори — це чудове джерело збагачення мови дітей.
Важко уявити творчість Н. Забіли без її казок. Жанр літературної казки вимагає переосмислення старих мотивів, образів і ситуацій. Життєва правда у казці мусить бути правдою нашої дійсності. Це підтверджують казки з циклу «Під дубом зеленим», зокрема «Хатинка на ялинці», «Бджолина перемога», «Сестрички-полунички». Любов до правди, відвага — ось які риси в душі дитини виховують казки письменниці. Вона розповідає про казкові події на, фоні ліричного пейзажу, використовуючи народнопісенні інтонації. У казці про Півника та Курочку знаходимо таку, наприклад, картину природи:
Ось ідуть вони зеленим гаєм,
Навколо вітерець кущі колихає,
На кущах зеленіє свіже листячко,
А між ними ягідки, як червоне намистечко.
У плані народної ліричної пісні змальовано також портрет дівчини-сироти Оксани (казка «Чарівна хустинка»).
Казковий образ народного богатиря — Світолюба знаходимо в однойменному творі. Гіперболізм, властивий народній героїці, тут є основним засобом змалювання образу. Коваль Світолюб стає народним героєм, бо він черпає свою силу в народі.
То ж я з ваших рук не воду,
а народну мудрість пив,
не в огні — в народній силі
всепоборний меч сталив.
[…]
Перу Наталі Львівни належить також повість «Катруся вже велика». Життя п’ятирічної дівчинки, її радощі і клопоти, перше знайомство з письмом тощо стали змістом повісті. Твір написаний в одному настроєвому ключі — гумористично-ліричному.
Важко перебільшити заслуги письменниці як перекладача присвячених дітям творів. Вона здійснила також переспів «Слова о полку Ігоревім» для дітей.
Л-ра: Жовтень. – 1963. – № 3. – С. 147-150.
Твори
Критика
