І наша є — хвилина ця остання...
І наша є — хвилина ця остання.
Не буде болю, пам’ять — процвіте.
Духмяну літню ніч застане —
недільне, повне сонце золоте!
Знов буде все. І слово наших внуків
під сонцем тим, що буде ще, зросте.
Пройде дитя одвічним львівським бруком...
І будуть гори, буде поле й степ.
Вітчизна буде. Жито і пшениця.
Дозріє серце, й знову зацвіте.
І знов, як осінь, будемо дивиться
на ліс, на гори, на піднебний степ...
І тільки наші висвітлені лиця
без зайвих слів розкажуть вже про те.
