Лужанка
Сестра Карпат, між гір біжить Лужанка.
Спинився час, спинилися віки.
Струна небес, вона впада в блакить
і чує-бачить далеч — зранку.
Спливає день в повільнім танку,
і сонце світ здаровує з руки.
Легкий, прозорий і дзвінкий,
твій голос-спів: “Іва-а-нк-у-у!”
Зійти на верх! Тривати і дзвеніть...
Мов тиша ця, — над горами стояти!
Недарма день, і жити варто.
Чом смутне чоло? Руки чом сумні?
Смереки йдуть, спинаючись на схили.
В блакиті край, довічно милий.