Твоя розвиднілась печаль...
Твоя розвиднілась печаль.
Провисла в далеч туга.
До дна прозорий жаль:
не буде ранку вдруге!
Слова які! Які літа! —
В минулому залишив.
Тут — осінь золота:
не буде ще раз тиші!
Та вірність, мов зоря,—
на спільнім видноколі.
Назавжди це — ім ‘я!
Не підмінити долі!
І є нам день! Дано й крило,
коли судилось жити.
Було тут щойно — і пройшло...
Ніхто не верне миті!