Іван Кочерга як представник романтично-символічної драми: традиція і новаторство
Іван Кочерга як представник романтично-символічної драми («Фея гіркого мигдалю», «Алмазне жорно», «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий», «Майстри часу»): традиція і новаторство
Комедія «Фея гіркого мигдалю» (1925) стала доказом досконалого володіння рідним словом, започаткувавши новий етап творчості— етап звернення до національних старожитностей (дія відбувається в Ніжині 1809 р.). Це період творення живих драматургічних характерів. Так, герой комедії, молодий і вродливий граф Бжостовський, поживши в прекрасних, як казка, містах Європи, став речником почуття патріотичного: «ніде, ніде так не билося моє серце, як тут, на лівому березі Дніпра, поміж левад і садків рідної України». За веселим варіантом «Попелюшки» (граф шукає ту, що вміє пекти печиво його дитинства, ладен із нею одружитися) стоять глибші ідеї. Зокрема, філософські — єдність етичних та естетичних ідеалів у любові до Батьківщини, рідного народу. Також—гуманістичні: думки героїні Лесі про необхідність «дати волю та розв'язати світ» людям замість того, щоб кріпацьким «потом та сльозами безтурботне життя влаштовувати». «Фея гіркого мигдалю» показала зросле вміння передати історичний і локальний колорит, увиразнити персонажів (відчуття характеру є в мові, вчинках!, У тому числі другопланових (як студент Цвіркун, канцелярист Кряква, родина Дзюб, управитель Пшеманський).Творчим успіхом І. Кочерги стала історична драма «Алмазне жорно» (1927), заснована на подіях 1768 р. Вихідна позаетнічна ситуація — придушення Коліївщини російським військом, коднянська розправа, під час якої щербилися польські «сокири на гайдамацьких шиях». Напружена і символічна драматична дія сконцентрована навколо пригодницького мотиву розшуків дорогоцінного алмаза. Ця родинна коштовність князів Вількомірських, названа за величину жорном, зникла у вирі бурхливих подій. Урешті алмаз відшукала дівчина Стеся, ведена бажанням урятувати в такий спосіб життя коханому—ватажкові повсталих Василю Хмарному. Та алмазне жорно відбирає в неї граф Ружинський. За напруженими перипетіями—трагічна розв'язка. Стеся божеволіє; Василь же провалює голову графові справжнім млиновим каменем, що протиставлений «неоціненному, але цілком нікчемному панському алмазу» як символ «і праці, і помсти поневоленого народу».
«Ярослав Мудрий» (драматична поема, 1944 р.). З довгого життя володаря увагу Кочерги тут привернули 1030—1036 рр., коли князь змінив меч вояка на плідну державно-культурну працю будівничого. Ідеєю є «нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом на користь вітчизні». Такий шлях і проходять сам Ярослав, монах-художник Микита, каменяр Журейко.
У п'єсi "Ярослав Мудрий" I. Кочерга всi подiï будує навколо образу Ярослава i його боротьби з рiзними перешкодами за утвердження могутностi i культурно¬го розвитку Киïвськоï Русi. I. Кочерга у своєму творi порушує проблему миру як найвищоï людськоï цiн¬ностi, запоруки процвiтання держави i народу, бо доля народу i доля держави є нероздiльнi. Далекогляднiсть i мудрiсть Ярослава - в прагненнi до будiвництва, культу¬ри й освiти народу. Ярослав Мудрий створює першi закони "Руськоï правди", будує храм на честь Божоï Мудростi, створює першу на Русi бiблiотеку. Усi вчинки i дiï Ярослава Мудрого були продиктованi турботою про рiдну землю, про народ, який жив i житиме на цiй землi.Основні проблеми, які висвітлив письменник у своєму творі, — історичне походження Русі, оборона Київської держави од нападів зовнішніх ворогів та внутрішніх міжусобиць, мирна творча праця — «благо основне», народ і видатна історична особа, — звичайно, не були новими в українській літературі, але драматург вчасно торкнувся їх і надав цим проблемам свіжого дихання, пов'язавши з настроєм людей під час Великої Вітчизняної війни.Автор дещо ідеалізував князя у показі постійної турботи про народ і пишанні кровним зв'язком Із народом. У взаєминах видатної особи з народом бувають гострі зіткнення, наприклад, з киянами та новгородцями. Причиною цих незгод є конфлікти різних правових норм — централізованої та місцевої політичних влад. Але Ярослав тим і великий, що вмів здобути народну підтримку, злити воєдино поривання оборонити рідний край. Він, вірний історичним свідченням про нього, як про монументальну трагічну постать», незламний у головному — у захисті й розбудові Київської держави.Є в Ярослава Мудрого особисті вороги — Микита, Журейко, яких князь колись образив, але їхня непримиренна образа на нього зникає, коли зростає небезпека нападу печенігів. Вони усвідомлюють: князь робить помилки, але кращого правителя, який життя свого не пошкодує для країни, їм не знайти, тому й стають вони на захист свого правителя.У творі дуже вдало втілена ідея патріотизму. Усіх героїв поеми — Сильвестра, Анну та Єлизавету, Ярослава, Журейка, Свічкогаса, Микиту — поєднує безмірна, всеосяжна любов до Батьківщини. Перша дійова особа, з якою ми зустрічаємося у творі, — це монах Сильвестр, що молить Бога про добробут Києва, його мешканців і захищає від Микити Ярослава — великого князя Київської Русі. Дбає про мир і злагоду рідної країни і Микита — син новгородського посадника Костянтина, скривдженого Ярославом. Вогонь помсти й ненависті палає в душі Микити, він живе прагненням помститися за батька та за весь Новгород. Саме з цією метою Микита прихо¬дить до Києва. Але згодом він залишає свій намір, бо бачить, що Ярослав прагне щастя для свого народу, намагається захистити і зміцнити Русь. Коли Микита повертається з далекої мандрівки, то гине у бою проти печенігів, захищаючи рідну країну.Палко любить свою країну і монах Свічкогас. Деякий час він мандрує з варягами і каже, що він сам варяг, але його душа постійно лине до Києва, на рідну землю. З теплотою думають про рідну Русь, про Київ Анна з Єлизаветою — дочки Ярослава. Анна журиться, що їй доведеться жити в Парижі — а там «доми холодні, вулиці брудні». Від туги за рідним Києвом помирає Єлизавета у Норвегії, але, ще перебуваючи у Києві, вона насолоджувалась його красою.Своєю поемою «Ярослав Мудрий» Іван Кочерга вчить нас любити свою історію, своє славне минуле, прищеплює нам благородні почуття патріотизму, гуманізму, гордості за велич і геній народу — творця історії і невмирущої культури. Його твір підносить ідею миру, возвеличує її, закликає до мирного щасливого життя, до порозу¬міння людей у всіх сферах їхнього життя, до закону і благодаті, до мудрості книг, до вічного і прекрасного, до збереження духовності.«Свіччине весілля» справедливо вважають одним з найпоетичніших творів української драматургії. Ця поетичність — у самому задумі п’єси, у вдалому використанні незначних літописних свідчень. Життя середньовічного Києва Кочерга відтворив яскраво і по-справжньому талановито. Литовські князі прагнули не тільки якнайбільше зідрати з київських ремісників, але й задушити у них будь-яке прагнення до вільного життя. Символом і водночас фактом діяльності феодалів є у драмі заборона світити світло в домах ремісників. У боротьбі за повернення народу світла розкриваються характери героїв твору, мужня відданість зброяра Івана Свічки. Свічка — не прихильник кровопролиття і спочатку старається переконати своїх супротивників у неправоті, та переконавшись, що мирні акції не допоможуть, Іван Свічка закликає весь трудовий Поділ до збройної боротьби, щоб силою утвердити правду в житті. Свічка сміливо висловлює воєводі протест проти заборони світла на Подолі і свавілля його слуг, а потім при сприянні Гільзи — дружини воєводи — здобуває князівську грамоту про скасування «темного закону» і передає його киянам. Тепер князівська грамота привілей в руках ремісників, і всі цехи готують урочисто відзначити шлюб Івана з Меланкою.
Символічними є образи Івана і Меланки, вони - втілення героїзму і прагнення українського народу до незалежності. Та не вдалося до кінця відсвяткувати весілля, бо налетіли воєводині люди й забрали коханого Меланки до замку воєводи. Змучена, але стійка, рішуча, йде вона до замку, вирішивши будь-якою ціною врятувати свого Івана, навіть кидається до ніг воєводи. Наче повертається життя до цієї дівчини, коли почула відповідь воєводи: якщо вона донесе свічку незгаслою до в’язниці, де знаходиться її коханий, то звільнять його. Не може не зворушити трагічний шлях Меланки, коли вона береже, більше, ніж власне життя, вогник свічі, який має врятувати життя Іванові. Але не судилося Меланці бути разом з Іваном Свічкою, гине вона, хоч і на руках коханого. Гине через ненависного князя Ольшанського, який хотів силою домогтися кохання Меланки.
«Свіччине весілля» відтворює дивовижні картини народного життя і побуту, народних звичаїв, розповідає про чудові людські почуття, і тому цей твір такий привабливий.