07.08.2021
Мистецтво
eye 787

Гротовський. Мистецтво як провідник

Гротовський. Мистецтво як провідник. Лекція Пітера Брука

Пітер Брук

Гротовський. Мистецтво як провідник

Кумедна це штука, парадокс, і ще кумедніше говорити про Гротовського і його роботи, оскільки ця розмова парадоксальна. Гротовський, яким я його знаю ось уже два десятки років, - це абсолютно проста людина, яка займається абсолютно чистими дослідженнями. Як вийшло, що протягом багатьох років ця простота породжувала стільки складнощів і пересудів? Що стосується мене, то я зумів по-справжньому оцінити роботу Гротовського тільки завдяки особистим контактам із ним; а так робота, розпочата в Польщі цією унікальною людиною і його невеликою групою, завдяки сучасній системі комунікацій, досить швидко потрапила в книги, журнали, інтерв'ю та в практику маленьких груп по всьому світі. Природно, таке надшвидке поширення методу не завжди здійснювалося кваліфікованими людьми, тому, думаю, навколо імені Гротовського, як сніжний ком, росли різного роду непорозуміння й нерозуміння.

Пригадую, кілька років тому був у паризькому аеропорту диспетчер. Так ось, після роботи, дуже складної й напруженої, повернувшись додому на окраїну, він давав уроки за методом Гротовського. Я не знаю, можливо, це була дуже кваліфікована людина, яка повідомляла щось виняткове двом або трьом своїм учням. Але думаю, що все було простіше: він бачив, як приземляється літак польської авіакомпанії Лот, і відчував себе фахівцем із польських питань взагалі й з методу Гротовського зокрема.

Отже, що ж вийшло в результаті всіх цих років плутанини? Залишається неясним, який конкретний зв'язок роботи Гротовського з театром. Це головна проблема, що повинна бути вирішена.

Колись все це вирішувалося просто: актори з Вроцлава давали вистави, які, завдяки новій якості драматизму на всіх рівнях, новій якості акторської гри, шокували театральний світ. Ці спектаклі були дороговказним світлом, маяком, що показував театру шлях до абсолютно іншого рівня роботи, до нових глибин, які відкриються за умови, що актори вийдуть на новий рівень самовідданості, щирості, серйозності, на новий рівень розуміння власних можливостей, на рівень невідомий, недоступний для звичного театру. Ось тут і виникає перше непорозуміння. У різних країнах певні театральні групи, сприйнявши ідеали Гротовського й бажаючи вирватися з рамок обридлого звичного театру, прямують шляхом, запропонованим Гротовським. Вони не задаються, однак, питанням: чи досяг сам майстер і його учні бажаного рівня, чи мають їхні вчителі достатній досвід існування на цьому рівні. І якщо ні, то їх робота, незважаючи на сумлінність, анітрохи не наближає їх до ідеалу, а навпаки, опускає ідеал до реального рівня артистів, до того самого рівня, проти якого артисти повстали.

Наступна фаза роботи Гротовського зі сторони здалася ще більш складною й ще більш загадковою. Коли Гротовський перестав давати публічні вистави, це було сприйнято як несподівана зміна напрямку. А насправді логіка Гротовського була простою й зрозумілою. Однак тут і постало з усією гостротою питання: що ж пов'язує цю роботу з театром, якщо немає більше вистав?

З точки зору людини до цієї роботи близької, яка розглядає цю роботу в розвитку, метод продовжує розвиватися, стає все більш багатим, істотним, необхідним, проте зі сторони метод з кожним днем здається все більш загадковим. Чим глибша і вдумливіша робота, тим більше вона повинна бути захищена. Не можна одночасно досліджувати глибини й щодня демонструвати свої досягнення всім, хто приходить з елементарної цікавості. Для серйозної й напруженої роботи це було б згубно. Але думаю, що сьогодні якраз такий момент, коли необхідно відкрити таємницю. Отже, давайте розглянемо ближче те, що нас цікавить сьогодні.

По-перше, з точки зору театру. Найсильнішим провідником для всіх театральних форм, що коли-небудь існували у світі, завжди була людина, персона, індивід. Цей індивід, ця персона завжди залишається непізнаною. І той факт, що десь створені умови для того, щоб одна-єдина людина в усьому світі настільки глибоко вивчала цього дивного незнайомця – актора, має неминуще значення.

Увійшовши сюди, я зустрів старого друга, сина Гордона Крега, одного з найвидатніших наших учителів. Я говорю «одного з найвидатніших», тому що мало хто здійснив такий сильний і тривалий вплив абсолютно на всіх театральних людей нашого століття. Вплив цей зводиться до двох або трьох речей, які прочитало або побачило лише кілька людей, але це були екстраординарні речі. Вплив Крега, якому піддався весь світ, виник завдяки якості пошуків цієї людини. Тому що театральний світ багато в чому оснований на інтуїції і має здатність схоплювати те, що витає в повітрі. Сильні ідеї, якщо вони сильні, вбираються миттєво й поширюються на величезні відстані. Тому, на мій погляд, робота Понтедері має безпосереднє відношення до театрального світу. І особливо завдяки її лабораторності, бо є досліди, які поза лабораторією провести неможливо. Наш Міжнародний Центр театральних досліджень в Парижі підтримує зв'язок із центром Гротовського тільки тому, що їх експериментальна робота необхідна для нас, як пожива для роботи публічної.

Я думаю також, що існує ще один цікавий момент, який варто сьогодні згадати. Як тільки ми починаємо досліджувати можливості людини, незалежно від того, чи лякають нас результати цих досліджень, ми повинні зрозуміти, що мова йде про духовний пошук. «Духовний» - це гучне слово, дуже, по суті, просте, але викликає масу пересудів. «Духовні пошуки» - у сенсі дослідження внутрішнього світу людини, де відоме поєднується з невідомим. У цій галузі поступово, завдяки еволюції особистості, заняття Гротовського з групами стають все більш унікальними, адже він зачіпає все більш приховані пружини внутрішнього світу, і те, що він робить, уже не можна описати за допомогою простих дефініцій. Я б сказав, що в якусь іншу епоху ця робота могла б стати нормальним розвитком якоїсь великої духовної традиції. Чому в усі часи видатні духовні школи прагнули втілитися в якусь форму. Немає нічого гіршого, ніж бажати потойбічного загалом. Наприклад, монахи, які, намагаючись знайти конкретну основу для своїх внутрішніх пошуків, займалися гончарним ремеслом або використовували в якості провідника музику. Мені здається, сьогодні ми стоїмо перед чимось, що існувало вже в століттях, але забулося; і вже точно, що серед засобів, якими володіє людина, щоб піднятися на якийсь інший рівень і грати у світі якусь більш правильну роль, існує й це - драматичне мистецтво в усіх його проявах. Чи є якісь умови? Є, одна: людина повинна бути обдарованою в цій галузі. Уявіть собі людину, яка в пошуках Бога приходить до монастиря, де вся духовна робота основана на музиці, але вона не любить музику щиро, у неї немає слуху, це означає лише те, що вона вибрала неправильний напрямок. Навпаки, у світі є безліч людей, захоплених цим природним для людини заняттям - грою. Коли ми проводимо прослуховування, ми прекрасно усвідомлюємо те, що людство ділиться на дві частини: на тих, хто хоче стати актором і не має таланту, і на тих, хто дійсно талановитий. Ті, у кого цей талант є, ледь можуть пояснити, що це означає, навіть самим собі, вони просто відчувають якийсь потяг. Людина, що відчуває всю силу цього потягу, що заважає стати актором, грати роль, іноді просто приходить до роботи в спектаклі. Але може бути й інакше: вона може відчувати, що її дар відкриває їй дорогу до якогось нового розуміння, і відчуває, що знайти це порозуміння вона може тільки під особистим керівництвом майстра, що цілком збігається з досвідом усіх езотеричних традицій, що існують.

І тому я хочу просити мого, нашого друга Гротовського розповісти нам сьогодні про те, яким чином змикається його робота в галузі драматичного мистецтва з необхідністю індивідуального розвитку тих, хто працює разом із ним. Я хочу, щоб він пролив світло на цю проблему. Що ж стосується мене, то я переконаний, що його діяльність у галузі «мистецтва як провідника» має величезне значення для сьогоднішнього світу, і навряд чи хтось здатний наслідувати його або робити цю роботу за нього. З усього вищесказаного я б зробив найпростіший висновок: ніхто не може говорити за нього.

Запис лекції Пітера Брука, прочитаної у Флоренції в березні 1987 року французькою.

Читайте также


Выбор редакции
up