Утопія, яка здійснилася.
«Не дивіться туди, вони з Баухауза!» - застерігали доброчесні матусі своїх юних доньок. Вони (студенти Баухауза) грали на вихідних дивну музику і купалися вночі голяка, дівчата стригли коротко волосся і носили штани, а молодики відпускали довге волосся і одягалися, мов обідранці. Баухауз винайшов сучасного довговолосого студента художньої школи, в якого, крім безпосередньо художніх занять, на порядку денному обов’язково стоїть «розшити сумку кельтськими візерунками», «виточити кулон зі шматка знайденої під час прогулянки незрозумілої залізяки», «за ніч винайти найбільш ергономічний дизайн чого-небудь для чергового фестивалю або конкурсу». І ще з десяток важливих справ з прикрашання чи вдосконалення навколишнього світу.
Вища школа будівництва і художнього конструювання Баухауз (Bauhaus – в перекладі з німецької «Будинок будівництва») була заснована в Веймарі 25 квітня 1919 р. Зараз терміном Баухауз називають не лише об’єднання художників, які викладали і вчилися в цьому навчальному закладі, але й певний стиль в архітектурі, оснований на конструктивістському підході.
До того, як з’явився Баухауз, у студентів художніх академій не було жодної можливості вирватися за межі традицій: їх навчання починалося з історії мистецтва, малювання акварелей і копіювання античних статуй. В Баухаузі починали підготовчий курс з теорії кольору і вивчення фактур, створювали тривимірні структури з усього, що траплялося на очі, на старших курсах грали у театральних постановках з геометричних фігур, самостійно виготовляли меблі для облаштування класних кімнат і будували будинки для викладачів. Один зі студентів розповідав, що його дівчина тоді коротко підстриглася, і він використав її волосся для однієї зі скульптур. Під час депресії, коли на професійні матеріали не було коштів, викладач вступного курсу відправляв студентів на звалище: ідіть, знайдіть щось цікаве і спробуйте зрозуміти природу цих речей.
Буддист і містик Йоганнес Іттен голив голову і ходив у монашому одязі. Він розробив підготовчий піврічний курс для студентів Баухауза. За цей час вони повинні були встигнути зрозуміти зображувальний потенціал форм і кольорів, матеріалів і рельєфів, навчитися контролювати свою творчу енергію і керувати емоціями. Заняття починалися з дихальних вправ, практикувалося малювання з заплющеними очима і малювання обома руками.
Баухауз був мрією, що здійснилася. Тут хотіли провести справжній естетичний експеримент над світом речей і очікували не лише художнього, а й соціального перевороту: простір навколо людини, якщо його створено за законами мистецтва, з плином часу повинен змінити і саму людину.
Викладачами Баухауза були майстри-ремісники й художники-авангардисти: творець інших художніх світів Пауль Клее, винахідник абстрактного живопису Василь Кандінський, засновник геометричного театру Оскар Шлеммер. За час роботи тут всі вони створили власні методики викладання і розробили новітні теорії мистецтва. Саме тут публікувалися і праці викладачів – вони ставали експонатами серії «Книги Баухауза».
Баухауз вигадали одразу після Першої світової війни під час глибокої депресії, гіперінфляції і тотального відчаю. Саксонсько-Веймарська школа прикладного мистецтва не діяла вже 4 роки, і потрібно було її реанімувати та відновити. Директором школи був призначений молодий архітектор Вальтер Гропіус, який отримав на додачу ще й Вищу школу образотворчого мистецтва. Нова модель навчання художників-ремісників майбутнього створювалася буквально сама собою.
У 1919 р. Гропіус придумав назву для нової школи – Баухауз, тобто Будинок будівництва, і випустив маніфест, у якому виклав його основну ідею:
«Найвища мета будь-якої творчої діяльності – будівництво! Раніше образотворче мистецтво підпорядковувалося величній архітектурі, а його найбільш шляхетна функція полягала лише в декоруванні архітектурних споруд. Сьогодні образотворче мистецтво й архітектура самозакохано не помічають одне одного, і це можливо змінити лише свідомим об’єднанням зусиль викладачів усіх ремесел. Архітектура, живопис і скульптура повинні повернутися до розуміння композитного характеру будівництва (як усього процесу, так і окремих його чисельних проявів)».
Студенти Баухауза не лише створювали замальовки майбутніх функціональних речей, але й виготовляли ці речі. Для цього було розроблено систему майстерень: гончарної, текстильної, вітражної, металевої, клас сценографії. Окрім цього, студентів навчали створювати настінний живопис, гравюру по дереві, а пізніше експериментувати з фотографією. На той час у всій Європі не було іншої художньої школи, яка б насправді застосовувала в навчанні авангардні ідеї.
За 14 років Баухауз змінив три адреси. У Веймарі було чудово і просторо, тому що це найбільш артистичне місто в Німеччині. Тут Баухауз був визнаний і прийнятий. У Дессау було велично, тому що тут для школи збудували спеціальну будівлю і все всередині облаштували за власними проєктами і відповідно до головних ідей: гуртожитки для студентів, майстерні, театральна зала, їдальня, будинки викладачів. У Берліні було зовсім недовго і страшно, тому що саме сюди в 1933 році прийшли націонал-соціалісти, щоб закрити Баухауз і витурити з вікон школи приладдя й «дегенеративні» витвори студентів і викладачів.
Будинок Клее і Кандинського
Всі основні тренди сучасної архітектури 21 століття було винайдено майже століття тому: балкони гуртожитку Баухауза і будинок, збудований в Дессау для проживання викладачів.
Функціональність – це поняття, яке вперше прозвучало у стінах Баухауза, без якого й сьогодні не проходить жодна дискусія про архітектуру, промисловий і міський дизайн. На початку 20-х років звичайні предмети, які вироблялися в майстернях Баухауза, просто вражали. Тому що це були меблі, посуд, будинки, гобелени, килими, виготовлені сміливими, революційними художниками. Експериментальний будинок Haus am Horn, який був збудований у Веймарі на території пришкільних городів, став символом і архетипом чистої функціональності. На першій виставці Баухауза, яка була організована в 1923 р. для демонстрації досягнень школи, Haus am Horn став головним експонатом. У багатьох елементах меблів метал було замінено на дерево, декоративність більше не працювала за старими принципами – новим естетичним ресурсом стали лінії, чіткі геометричні форми, чисті насичені кольори. Тут була кухня, яка більше нагадувала лабораторію, де кожна річ об’єднувала у собі кілька функцій, де все приладдя було лаконічне й ідеально розміщене в просторі приміщення. Ця кухня була не для бесіди за горнятком чаю, а для швидкої та максимально комфортної роботи. Тут була справжня Ікеа.
Деякі екземпляри меблів, які були виготовлені в майстернях Баухауза, стали втіленням художніх, композиційних, колористичних ідей його лідерів. Так сталося, що відома дитяча колиска, килим за ескізами Клее і стілець «Василь» - це не ті речі, на яких сидять, лежать і топчуть, а витвори мистецтва, які зберігають у музеях.
Коли Вальтер Гропіус оголосив, що студентом Баухауза може стати кожен, він не очікував, що тут буде стільки жінок. За всю недовгу історію школи їх було майже стільки ж, скільки і юнаків. І нехай би вже малювали гобелени і ліпили кераміку, але ж ні. Маріанна Брандт, наприклад, яка вступила до Баухауза, коли їй було трохи за 30, спеціалізувалася на металі і розробці систем освітлення. Її металеві чайні сервізи і досі виготовляє італійська компанія Alessi.
Ще одна програмна idée-fix Баухауза, основа основ і мета розвитку – це синтез мистецтв. А в подальшому – синтез техніки, науки і мистецтва. Викладачі школи не віщали з кафедри про єдину назавжди знайдену істину, вони шукали цю міжкультурну, міждисциплінарну істину разом з учнями. Не дивно, що період ведення лекцій і майстерень в Баухаузі став часом неймовірно потужного натхнення для Василя Кандінського, Пауля Клее, Оскара Шлеммера, Герхарда Маркса, а також став часом створення теоретичних робіт. Одним із найбільш вражаючих проєктів Баухауза були сценічні постановки Шлеммера. Пап'є маше, картон, метал – з усього цього виростали й оживали 18 геометричних статуй-танцюристів, які розв’язували на сцені метафізичні питання про єднання людини і світу, приватного і загального. Це було перше в історії мистецтва дійство, яке органічно вплело фігури танцюристів у декорації, яке вивело авангард на сцену. Злиття музики, кольору, форми, руху, світла, механіки й архітектури сцени.
У Баухаузі проводили концерти сучасної музики: Кандінський і Клее віднаходили найсміливіших експериментаторів Лейпцігської консерваторії і тягли їх до своїх студентів грати. Закінчувався концерт, перегородку між їдальнею і залом зі сценою прибирали і починали танцювати в неймовірних масках Шлеммера. Тут влаштовували фестивалі різноманітних матеріалів і форм. Наприклад, для всієї школи оголошувався фестиваль металу: студенти надихалися можливостями й обмеженнями матеріалу і створювали власний новаторський витвір.
Власне бачення й індивідуальність – це те, що цінували в студентах Баухауза.
Власне бачення й індивідуальність – це те, чого не могли дозволити націонал-соціалісти, які прийшли до влади спочатку у Веймарі, а на початку 30-х років дісталися і до Дессау. Більшість викладачів Баухауза стали героями відомої виставки «Дегенеративного мистецтва» і втратили надію на будь-яке майбутнє в своїй країні. Настав час ідеям Баухауза емігрувати до Америки.