Олена Пчілка. Прибадашки

Ішов Терешко дорогою,

Ніс кожуха на опашці,

Рушником підпирався

І з Свиридом пострічався.

— Здоров був, Терешку!

— Здоров, був, Свириде!

— Як ти впізнав, що я Свирид?

— Глянув на твій вид

І пізнав, що ти Свирид.

— Сядьмо, Терешку, при дорозі,

Та понюхаємо табаки в розі.—

Терешко чи нюхнув, чи не нюхнув.

А рога з табакою потягнув.

— Ей; Терешку, вражий сину!

Як візьму я тебе за чуприну,

Та стаскаю тобою всю долину! —

Як увірвав же Свирид Терешка ломакою,

Випав той ріжок з табакою.

А «ломака» була з лободини,

Та й розламалася на дві половини.

— Ну, годі вже нам, Терешку, сваритись,

А будемо краще миритись.

— Чи мириться, то й мириться,

Аби подорожнім товаришам не биться.—

Пішли Свирид з Терешком навпростець,

Аж назустріч їм Семен — швець:

— Чого ви, братця, швендяєте на дозвіллі,

Чом не гуляєте на весіллі?

— А яке ж там весілля?

Ми б пішли, бо сьогодні неділя!

— Ой, там таке,

Матінко, яке!

Кисіль жениться, кваша заміж іде,

Вареники — бояре,

А вишнівка — превесела світилка.

Ось ідіть, то й вам дадуть,

Коли за гостей приймуть.—

Пішли і наші. Всі гуляють,

Бо музики вигравають.

І заєць пішов з кобилою в танець

Та й наступив їй на палець.

Стала ж вона нарікати,

Усім гостям так казати:

— Гіркі ж мої танці —

Позбивала з ноги пальці! —

Та гості на те не вважали,

До самісінького світа скакали!

(Записано в Київщині.)