М. Мендельсон. Натанаель Вест (1903-1940)
М. Мендельсон
Донедавна цей прозаїк, який дуже рано загинув (внаслідок автомобільної катастрофи) і залишив порівняно мало творів, був практично невідомий як читачам США, так і зарубіжним книголюбам. Але, як і всі серйозні митці 20-30-х років, він дуже негативно ставився до сучасної американської дійсності. Втім, Драйзер, Хемінгуей, Ларднер, Льюїс – які б болісні почуття вони не відчували – більш-менш чітко усвідомлювали характер і причини соціального зла.
Усі книги Веста почасти сатиричні. Але в центрі «Сновидінь Бальсо Снелли» відверто скатологичні мотиви, позбавлені раблезіанського забарвлення. Складається враження, що автор хоче насамперед епатувати читача.
В основі роману «Міс Самотні душі» - іронічна колізія: журналіст, який веде газетну рубрику порад для ображених долею людей (в усіх творах він підписується псевдонімом «Міс Самотні душі»), не витримує важкості горя в листах дописувачів рубрики. Він сам самотній, нещасливий, і не може нічим їм допомогти. Роман закінчується трагічно – головного героя вбиває якийсь ревнивий виродок. Багато уваги в книзі приділено історії самого журналіста, людини хворобливої, котра знаходиться на межі божевілля.
Найкращий твір Веста «День сарани» - розповідь про дике, беззмістовне існування пересічних мешканців Голлівуду, жалюгідних людей, які прагнуть кінематографічної кар’єри. Апогей книги – її заключна сцена: образ жахливого натовпу нудьгуючих голлівудців. Тут ми зустрічаємо віддалених від справ літніх міщан і людей, які мріють (не маючи на те жодних підстав) завоювати Голлівуд. Вони збираються біля входу до кінотеатру в надії побачити кінозірок. Виникає тиснява. Деяких вбивають, інших калічать, з жінок зривають одяг. У цьому страшному символічному видовищі виражена ворожість Веста Голлівуду і певною мірою всій Америці. Втім, сатиричне раз у раз поступається місцем огидному, настільки характерному для «чорного гумору» наших днів.
У романі «Круглий мільйон» потворності не менше, ніж в інших книгах Веста. Але саркастичний задум письменника настільки зрозумілий, його глузування таке в'їдливе, що, незважаючи на деякі невдалі епізоди, роман в цілому справляє враження яскравої сатири, спрямованої проти фашизму. «Круглий мільйон» опубліковано роком раніше книги Льюїса «В нас це неможливо». Обидва твори сприяли (зрозуміло, різною мірою) розвитку антифашистської сатиричної традиції в літературі США, традиції, яку пізніше розвивали Ринг Ларднер-молодший та інші автори.
«Круглий мільйон» - від початку і до самого кінця – пародія, фарс, гротеск. Контраст між ідіотично безглуздим змістом і пихатою – на старовинний лад – манерою викладу посилює комічний ефект.
Сатиричний зміст книги розкривається повністю тільки в самому кінці. Вест зображає в дусі балаганної вистави історію життя людини, котру після смерті буде канонізовано американськими фашистами, перетворено у своєрідного великомученика. Його ім’ям «шкіряні сорочки» будуть робити свої темні справи, створювати про нього пісні.
Герой роману Лемюель Піткін – чесний, але вкрай дурний провінційний американець. Він має намір жити у відповідності повчальним книжкам минулого століття, які оспівують американський «стиль життя» (так, він упевнений, що одружиться з дочкою банкіра, врятувавши її від загибелі і т. д.). Роман і є пародією на таку літературу.
І ось під час читання ми дізнаємось, що, коли злодій-юрист приходить до матері Лемюеля з наміром відібрати в неї будинок, він стукає у «скромні двері» помешкання Піткінів, ховаючи свої істинні наміри за вишукано ввічливими фразами, на зразок наступної: «Я гадаю, що зможу скористатися вашою гостинністю на короткий термін». Лем шукає спасіння від підступних планів юриста у такого собі Віппла, зв’язок з яким визначає подальше життя Лема.
Намагаючись надати своєму оповіданню карикатурного і фантасмогоричного характеру, автор оголошує Віппла колишнім президентом Сполучених Штатів. У перших розділах книги він - голова сільського банку, пізніше – ув’язнений, в подальшому – засновник фашистської партії і, врешті-решт – ватажок захопивших владу фашистів (отже, Вест, як і Льюїс, вважав «це» можливим в Америці).
При першій же зустрічі з Лемом Віппл виголошує дуже патріотичну промову, якою звертається до державного прапору США: «Так вічно розвівайся з честю, надією та користю… на верхівці Капітолію у Вашингтоні… і на даху цього гаража». З такою ж пишномовністю він запрошує юнака до себе. «У мене завжди знайдеться час обговорити проблеми молоді, бо молодь – це єдина надія нації нашої». Проте позики, необхідної для порятунку будинку, банкір не дає. Тільки радить Лему йти шляхом Рокфеллера і Форда, тому що «чесність і працьовитість» - запорука успіху.
У пародійній манері розповідається і про долю коханої Лемом дівчини, Бетті. Знепритомнівши, вона потрапляє до рук негідника. «Він постояв над нею декілька хвилин, милуючись її красою. В його поросячих оченятах спалахнули пекельні вогники». Пародія присутня і в описах того, як головного героя пограбували на шляху до Нью-Йорку, побили у поліції, вибили зуби, бо, за висловом начальника в’язниці «зуби часто стають джерелом інфекції».
Так розпочався процес «демонстрування Лемюеля Піткіна» (цими словами позначено бурлескний підзаголовок роману). У той час, як Бетті потрапляє до будинку терпимості, у Лема починається запалення легень (захворювання намагаються «вилікувати» у в’язниці обливаннями крижаною водою), а, опинившись на волі, втрачає око при спробі врятувати від смерті банкіра та його доньку (мрія про одруження з нею так і лишається мрією), позбавляється скальпу, згодом ноги…
У в’язниці Лем зустрічає Віппла, котрого затримали на якомусь шахрайстві. Тепер колишній президент не тільки виголошує пародійні промови на славу Америки – країни найширших можливостей («Тут людина може бути сьогодні мільйонером, а завтра – жебраком, і ніхто її не засудить. Колесо ще повернеться по-іншому – така природа колес»), але в дусі Гітлера покладає провину за усі біди на світі на єврейських банкірів разом з комуністами. Знущаючись над американськими віпплами, Вест вкладає в уста колишнього банкіра такий комічний вираз: «Банкіри розорили мене, а комуністи поширювали брехливі чутки про мій банк в перукарні Дока Слека. Я став жертвою антиамериканської змови».
У зображенні ідеології фашизму, а також «звичайних» капіталістичних порядків більшає їдкого глузування та презирства. Віппл створює фашистську «національну революційну партію». Його мета – не дозволити нікому «позбавити американських громадян невід’ємного, дарованого від народження права продавати свою працю і працю дітей своїх без будь-яких обмежень стосовно заробітньої плати і тривалості робочого дня».
Знову і знову Вест висміює, окарикатурює промови американських політиканів, вказуючи на те, як легко від звичайних брехливих декларацій буржуазні красномовці переходять до фашистської демагогії. Віппл говорить, наприклад: «Громадяни, американці… ми представники середнього класу – гинемо між двома велетенськими жорнилами. Капітал – це верхнє жорнило, а робітник – нижнє…». Письменник усе частіше вводить у роман елементи клоунади. Ніби ілюструючи абсурдне твердження Віппла, що Волл-стріт та комуністи діють спільно, він зображає шпика, котрий домовляється про розгін мітингу прихільників «національної революційної партії» і з капіталістами, і з «товаришами».
Лем усе ще йде у фарватері Віппла і продовжує потрапляти в одну біду за іншою. Як і раніше – у дусі Віппла – висловлюються й інші шаржеві персонажі. Так, проститутка Бетті запевняє героя, що він все ще має можливість стати другим Фордом. Практично всі персонажі роману імітують розмови традиційних мелодраматичних героїв чи сучасних політиканів.
Украй рідко Лем наважується поставити під сумнів істинність тверджень свого вчителя. Правда, він відчуває збентеження, коли з’ясовується, що Віппл – «викривач» Волл-стріт – виступає за капіталістів («Але… я гадаю, що ви проти капіталістів»). Однак, героя влаштовує таке «уточнення»: «Не всіх капіталістів… Слід відрізняти паразитів від творців».
Весту тут не доводиться перебільшувати. Дослівно відтворені твердження, які так часто можна почути в США і до цього дня, й без того звучать пародійно.
Малюючи Віппла та його фашистську армію, автор не раз дає зрозуміти, що американський «фюрер» вербує рядових послідовників насамперед у дрібнобуржуазному середовищі (натовп, зображений у кінцівці роману «День сарани», як ми пам’ятаємо, також складається зовсім не з робітників). Вест підкреслює, що фашисти отримують активну підтримку південних штатів. Вони здіймають прапор південної Конфедерації і «несуть на жердинах голови негрів», а якогось єврея-комівояжера розпинають «на дверях його кімнати в готелі».
Лему судилося багато в чому допомагати Віпплові. Через гротескно-безглузді обставини він гине від руки противника фашистів. Останні сторінки сатири – неочікувані й комічні, але водночас – дуже сумні. «Доводиться дуже мало чого розповісти.., - говорить Вест. – Сьогодні день народження Піткіна, національне свято, і американська молодь влаштувала парад «на його честь на П’ятій авеню».
Отже, влада у США вже у руках фашистів. Чується «Пісня на честь Лемюеля Піткіна». Усі вітають Віппла. Пародіюючи стиль бульварних оповіданнячок, Вест пише: «…містер Віппл гордо відповідає на привітання. Роки його ледь торкнули. Він такий же стрункий як завжди, і його сірі очі не втратили своєї проникливості».
Далі йде промова Віппла про те, що зробило Лемюеля Піткіна «великим», вигуки на честь Піткіна…
Роман «Круглий мільйон» на російську мову не перекладався. Тим часом наше уявлення про американську сатиру 20-30-х років не буде повним, якщо ми пройдемо повз цей твір.
У своїй книзі про гротеск У. Ван О’Коннор написав: «У романі «Круглий мільйон» так багато диких перебільшень, карикатурних пародій на міф, створений Гораціо Елгером-молодшим (автором широко відомих колись творів про бідняків, які стали багатіями. – М. М.), що цю книгу ледь чи можливо сприймати якось серйозно». Дивно, що автор дослідження, в якому показано істотну роль гротеску в американській художній творчості, виявляє переляк перед «дикими перебільшеннями» сатирика. Здається, що Вест посяде відповідне місце в історії американської сатири ХХ ст. саме тому, що зміг за допомогою «дикого гумору» затаврувати (і не тільки у «Круглому мільйоні») небезпечні тенденції в житті сучасного капіталістичного суспільства США.
Л-ра: Мендельсон М. О. Американська сатирична проза ХХ століття. – М., 1972. – С. 227-233.
Переклала з російської Алла Дубровська
Твори
Критика
