Міст
Йому ріка, неначе гільйотина,
Крижиною стинала дужий карк;
Йому ламали тараном ключиці
У повені серпневі юрби хвиль.
Йому під серце клали динаміт —
І він злітав, як змій дитячий з дикту...
Було, лишалися самі палі,
Як тіні місяця попід водою.
Та він відроджувався кожен раз —
Бетоном бралися бики й бервена,
З його слідів гнилих зростала сталь!
На ньому я збагнув безсмертя тайну:
У небо воскреса розп’ятий міст,
Бо він — частина вічної дороги!
1967
