Кліматична криза: як побоювання і надії наукової фантастики можуть надихнути людство на дії
Автор: Кріс Пак, професор англійської літератури Університету Суонсі.
Ще до того як ви дістанетесь узбережжя, побачите безліч підйомних кранів. В мареві спеки чутно як десь недалеко працює техніка, пересуваючи та з руйнівною силою утрамбовуючи землю. Там, за межами будівельного майданчика, під Сонцем виблискує море, яке перетинають старі та нові кораблі. Здається, що все місто бере приклад з узбережжя – там завжди так багато будується, руйнується і знов відбудовується.
Можновладці продовжують просувати свою довготривалу програму зі зміни світу шляхом будівництва нової землі. Це концепція суспільства, яке постійно трансформують згідно особливого бачення майбутнього: для створення нових світів, здатних відповідати викликам зростаючої кількості населення, збільшення простору та нових способів життя. Але яке майбутнє ми збудуємо і якою ціною?
Це не наукова фантастика. Це справжня історія створення намивних територій 1980-90-х років у Гонконзі, де я виріс. Ця технологія передбачає заповнення водних об’єктів ґрунтом для розширення території або створення штучних островів. Будівництво житла та розвиток інфраструктури в таких масштабах, які спостерігаються в Гонконзі, можливі лише через ту кількість землі, понад 70 км², яку було створено таким способом. Але це завдало шкоди людям, біорізноманіттю та цілісності середовища існування дикої природи.
Зростаючи в місті, частина якого нещодавно була під водою, я вперше почав міркувати про те, як радикально ми перетворюємо простір і якими непередбачуваними можуть бути наслідки таких дій.
В дитинстві я захоплювався класикою наукової фантастики, такими творами як, наприклад, «Дюна» Френка Герберта, тому швидко зрозумів, що фантастика може допомогти нам звернути увагу на ці непередбачувані наслідки, осмислити та подолати їх. І тому не дивно, що кліматична фантастика – або «клай-фай» – швидко стала визнаним жанром в останні роки. Від «Поведінки при польоті» Барбари Кінгсолвер до «Американської війни» Омара Ель Аккада, люди явно зацікавлені в тому, щоб знайти шляхи, якими ми зможемо вибратися з цієї халепи в майбутньому.
Якщо і є щось, у чому ми можемо бути точно впевнені, так це те, що майбутнє буде радикально відрізнятися від того, яким ми його собі уявляли, і що воно вимагатиме пристосування. Ось чому організації та уряди консультуються з авторами жанру наукової фантастики – щоб зрозуміти ризики і проблеми майбутнього шляхом, недоступним іншим сферам діяльності. З огляду на те, що вже скоро відбудеться COP26, відкладена в 2020 році конференція ООН зі зміни клімату в Глазго, нам терміново потрібно більше цього творчого поштовху.
Наукова фантастика, безумовно, вже зіграла свою роль в цій історії. Використання енергії Сонця має довгий шлях в науковій фантастиці, і Артуру Кларку часто приписують розробку ідеї геостаціонарного супутника зв’язку на сонячній батареї. У той же час супутникова система НАСА має величезне значення для спостереження за змінами клімату, а її створення стало можливим частково завдяки здатності наукової фантастики розмірковувати про світи і системи. І, звичайно, космічні кораблі і станції – та загалом наше освоєння космосу – це винахід наукової фантастики.
Натхненний дитинством, проведеним в Гонконзі, я побудував кар’єру, досліджуючи надбання наукової фантастики та зосередившись на технічних системах, які змінюють нашу планету – ідеї тераформування та геоінженерії. Якщо тераформування – це модифікація інших планет для створення умов придатних для земного життя, геоінженерію можна визначити як модифікацію власне Землі, наприклад, навмисне втручання в кліматичну систему.
В той час як спалахує все більше гострих дискусій щодо геоінженерії з огляду на катастрофічну неспроможність обмежити викиди в атмосферу, наукова фантастика про тераформування та геоінженерію може допомогти нам знайти можливі варіанти рішень кліматичної кризи та їх наслідки. При більш детальному погляді на цей конкретний приклад, ви зрозумієте чому прийняти цей образ мислення так важливо для подолання глобальної кліматичної кризи.
Сила розповіді
Пропозиції щодо геоінженерії та тераформування ґрунтуються як на подіях минулого, так і на історіях, які ми розповідаємо один одному. Наукова фантастика може допомогти нам уявити та продумати політичні, а також наукові наслідки технологічного вибору, який ми робимо. Автори науково-фантастичних історій обмірковують, діагностують та ілюструють можливе розгортання подій та проблеми, яких торкаються в глобальних дискусіях щодо запобігання змінам клімату та адаптації до них.
Метою наукової фантастики не є вирішення проблем суспільства (хоча конкретні твори наукової фантастики справді пропонують рішення, які нам як читачам можна критикувати, переглядати, відстоювати і навіть приймати), і вона не займається прогнозуванням. Тому ми не повинні оцінювати наукову фантастику лише виходячи з її успіху чи невдачі в цьому плані. Роль наукової фантастики скоріше полягає в роздумах про можливості.
Тож наукову фантастику не можна сприймати ізольовано. Художній світ – це уявний простір для випробування ідей та цінностей, спроби уявити майбутнє, чим може скористатися наше суспільство зараз. Жанр наукової фантастики намагається покинути рамки припущень про єдиний час та місце і пропонує ряд інших способів формування ідей, контекстів і взаємозв’язків. Наукова фантастика вимагає критичного осмислення, протиставлення різних історій, активного тлумачення художніх світів та їх зв’язку з нашими поглядами на актуальні проблеми сучасності.
Читаючи таку фантастику, ми вчимося мислити образно, виходячи за межі технічних аспектів адаптації до змін клімату, пом’якшення їх наслідків і навіть втручання в клімат, а також намагаємось зрозуміти ставлення людей та суспільств до цих проблем.
Саме ця ідея покладена в основу моєї книги «Тераформування. Екополітичні перетворення та охорона довкілля в науковій фантастиці» (2016), в якій я досліджую історію художнього зображення тераформування, геоінженерії, космосу та кліматичних змін. Наукова фантастика вчить нас, що технології – це не просто технічні системи. Наука – це не просто теоретична і технічна діяльність. Адже наукова практика і розвиток технологій за своєю природою є соціальними і культурними явищами. Саме тому багато дослідників використовують слово «соціотехнічний» на позначення технологічних систем.
Планета як продукт геоінженерії
У світі реальної політики вигадки підживлюють уяву. Дехто уявляє собі світ майбутнього переповненим машинами, які висмоктують вуглекислий газ з повітря і перекачують його в пористу породу під землею. Інші бачать планету, оснащену купою величезних вітрових, сонячних, гідро- і гідротермальних електростанцій. А дехто думає, що здебільшого людство продовжить жити так само як і зараз, лише наші способи вироблення та використання енергії зазнають помірних змін, а організація нашої економіки практично не зміниться.
Дехто ж припускає, що людство відправить в стратосферу літаки, які запустять туди сполуки, що відбиватимуть сонячне світло назад у космос і зроблять небо білим.
Саме ця остання модель майбутнього – управління сонячною радіацією (УСР) – стала предметом особливо гострих дискусій. УСР передбачає контроль кількості сонячного світла, що потрапляє в атмосферу Землі. Ряд вчених, включно з Кеном Калдейром та Девідом Кітом (яких іноді називають «геоклікою»), виступають за подальші дослідження УСР, але їм різко протистоять різні групи тиску.
Білл Макгуайр, покровитель організації «Вчені за глобальну відповідальність» та почесний професор наук про Землю в Університетському коледжі Лондона, нещодавно написав науково-фантастичний роман «Насінинка неба» (2020), де зображується жахливий провал підходу до управління сонячною радіацією за допомогою нанотехнологій. Цей роман описує неможливість, з огляду на сучасний стан знань, передбачити наслідки цієї ризикованої технології.
Пропозиції щодо управління сонячною радіацією дуже різноманітні, але найбільш поширеними є освітлення морських хмар або введення у стратосферу частинок, що відбиватимуть сонячне світло від Землі. На думку вчених, це сприятиме охолодженню Землі, але ніяк не вплине ні на видалення з атмосфери вуглекислого та інших парникових газів, ні на закислення Світового океану.
Ще більш екстравагантним є створення космічних парасольок та розміщення їх у різних орбітальних конфігураціях. Якщо здається, ніби цю ідею взяли з науково-фантастичного роману, це тому, що так і є: такі орбітальні дзеркала зустрічаються в творі Джеймса Оберга «Нові Землі» (1981) та в романі Лоїса Макмастера Буйольда «Комарр» (1998).
Перетворення планет
Але що тераформування може сказати нам про геоінженерію та Землю? Ідея перетворення місць за межами Землі – планет чи інших небесних тіл – таким чином, щоб зробити їх більш придатними для життя людини, була основою наукової фантастики протягом десятиліть. Необхідність підтримки систем життєзабезпечення в космічних поселеннях та на космічних кораблях спирається на ту ж науку, що лежить в основі технологій боротьби зі зміною клімату. Такі історії ставлять багато слушних запитань, які нам варто взяти до уваги при плануванні наступних дій на Землі чи за її межами.
У найширшому розумінні термін «тераформування» означає зміну кліматичних умов планет чи інших небесних тіл до стану, придатного для проживання земних рослин і тварин. Підприємці на кшталт Ілона Маска, генерального директора компанії Space X, популяризували ідею тераформування та колонізації Марсу завдяки амбітному проекту, ціллю якого є заселення червоної планети людьми протягом наступного десятиліття. І Маск не єдиний: інші підприємці такі як Річард Бренсон (Virgin Galactic) та Джефф Безос (Blue Origins), також змагаються в освоєнні космосу та переселенні людства.
Сучасні уявлення про тераформування Марса суперечать останнім оцінкам, які показують, що з нинішніми технологіями зробити це неможливо, враховуючи брак вуглекислого та інших парникових газів, які б дозволили створити атмосферу на Марсі. Але наукові дослідження тераформування продовжують розширяти простір його можливості в майбутньому.
Хоча воно є предметом сучасних наукових досліджень, поняття «тераформування» насправді ввів письменник-фантаст Джек Вільямсон (під псевдонімом Вілл Стюарт) у 1942 році в оповіданні «Орбіта зіткнення», події якого розгортаються на тераформованому астероїді. У творі описано технології тераформування, включно з «парагравітаційним пристроєм», що розміщений в центрі астероїда і забезпечує певну гравітацію. Тим часом кисень і вода виробляються з мінеральних оксидів, в процесі чого утворюються «абсорбуючі гази, що зберігають слабке тепло далекого сонця».
За сюжетом парниковий ефект використовується для забезпечення життєвих умов на інших небесних тілах. Нові способи використання атомної матерії уможливлюють тераформування. У Вільямсона також викликають занепокоєння непередбачувані наслідки нових відкриттів та способів генерування енергії. Нові енергетичні системи роблять тераформування можливим для малих груп та великих установ, що в кінці розповіді обіцяє призвести до перерозподілу влади у всій Сонячній системі.
Уроки фантастики для майбутнього
Я зосередився на ідеях геоінженерії і тераформування, бо вони несуть в собі найбільш незвичайні теорії або пропозиції, коли мова йде про потенційні методи боротьби з кліматичною кризою. Та все, що я написав стосується так само і роздумів про менш грандіозні плани.
Наукова фантастика піднімає безліч питань і висуває багато припущень, тому було б марною справою намагатися визначити найбільш актуальні та важливі для COP26. Натомість, я хотів би звернути увагу на ті книги, які найбільше запам’яталися мені за час дослідження цього жанру, і пояснити, чому я думаю, що вони можуть стати плідною основою для роздумів тих, хто відвідує, обговорює або просто стежить за COP26.
1. «Слово для світу – ліс» (1972) Урсули Ле Гуїн
У цьому короткому романі видатна письменниця-фантастка Урсула Ле Гуїн описує населений аборигенами інопланетний світ лісів, який на початку твору захоплюють і агресивно вирубують земляни, щоб забезпечити власну планету деревиною. Це не просто технічний проект. Він є також соціальним, оскільки спричиняє повну трансформацію корінного населення, яке зазнає жорсткого тиску з боку колонізаторів з метою створення робочої сили, яку можна було б вільно експлуатувати. Проект носить соціальний характер, бо цей ланцюг постачання орієнтований на потреби і бажання тих, хто живе на Землі.
Можна почути відгомони цієї історії у фільмі Джеймса Кемерона «Аватар» (2009); тільки в фільмі метою видобутку є «унобтаніум». У культовому романі Герберта «Дюна» ця речовина називається «геріатрична спеція меланж». Не важливо, що це за ресурси, але вони рідкісні та цінні в художніх світах творів.
Зображення масштабного лісовідновлення та вирубки лісів є формою тераформування або геоінженерії, оскільки вони змінюють здатність планети регулювати клімат. Ця тема не піднімається безпосередньо в романі Ле Гуїн, але вона все ж досліджує питання тераформування у своєму романі 1974 року «Знедолені», який зосереджується на політичних та економічних відносинах між анархістською державою на Місяці під назвою Анаррес та її історично рідною планетою Уррас. Цей роман досліджує, як може виглядати життя на Місяці, що тривалий час зазнавав тераформування.
Ці приклади говорять нам про те, що в деяких контекстах лісовідновлення або вирубка лісів, що трансформують суспільства та їх середовище, функціонують як форма тераформування чи геоінженерії. Ми повинні визнати права корінних народів на землю та співпрацювати з ними над розвитком етики піклування про ці середовища, щоб протистояти агресивній експлуатації.
2. Трилогія Кіма Стенлі Робінсона про Марс (1992-1996)
Фантаст Кім Стенлі Робінсон можливо найбільш послідовно досліджував сучасні дискусії щодо зміни клімату.
Робінсон, якого 2008 року журнал TIME назвав «Героєм довкілля», звертається до політики зміни клімату в своїх творах, події яких відбуваються на Землі та деінде в Сонячній системі. Я багато писав про творчість Робінсона, в якій він говорить про сукупність наук і технологій, що мають забезпечити створення нових способів життя, орієнтованих на соціальну та екологічну справедливість. Перш за все, Робінсон пов’язує ці технології з громадами, зображеними в його творах, і відслідковує боротьбу та несправедливість, до яких можуть призводити такі винаходи.
Робінсон уявляє тераформування Марса в своїй трилогії «Червоний Марс» (1992), «Зелений Марс» (1993) і «Блакитний Марс» (1996). Тут з’являється безліч нових технологій, включно з орбітальними дзеркалами, що називаються солеттами, технологіями для перетворення грунту, використанням біологічно модифікованих лишайників для зміни атмосфери та багатьма іншими.
Можливо, найбільш вражаючим аспектом трилогії про Марс є послідовні роздуми про бачення перетворень: для кого трансформується планета? Заради корпоративних інтересів на Землі або для всього марсіанського населення? І який вплив перетворення Марса має на народи на Землі?
Технократичний підхід до тераформування Марса за принципом «зверху вниз», одного з ключових учасників проекту, вченого Сакса Рассела зазнає кардинальних змін після черепно-мозкової травми під час марсіанської революції. Ця травма спонукає його задуматися про мову та спілкування і підштовхує його до розуміння того, що технічний підхід, який він досі застосовував – підхід, який нехтує поглядами та досвідом його побратимів-марсіан, – недостатній для побудови відкритого суспільства. На власний недосконалий манір він починає рухатися до осмислення науки як складної соціотехнічної системи і усвідомлює, що людський фактор не можна ігнорувати.
Вигадані пригоди Рассела можуть також формувати нашу власну реакцію на зміни клімату. Прислухаючись лише до думки спеціалістів та політиків, можна не помітити інші шляхи вирішення цієї проблеми. Що ще гірше, ми ризикуємо мимоволі потрапити в лещата технологічної системи, яка не зможе усунути наслідки зміни клімату та навпаки посилить вразливість багатьох народів світу.
Наукова фантастика пропонує способи теоретичного обговорення технологій, не подаючи їх як готові рішення, що дає можливість широкій аудиторії обміркувати наш підхід до зміни клімату. Художня література піднімає важливі питання, переглядає та переосмислює аспекти науки та суспільства на тлі їхнього сучасного стану. Але вона також наштовхує нас на роздуми, оприявнює наші припущення про світи, в яких ми хочемо жити, та кидає виклик панівним наративам про зміну клімату. Важливим є те, що література пропонує цілий ряд технологічних рішень, які можуть і повинні визначати нашу реакцію на кліматичну кризу.
3. Трилогія «Луна» (2015-2019) Єна Макдональда
У своїй трилогії – «Луна: Новий місяць» (2015), «Луна: Вовчий місяць» (2017) та «Луна: Повстання Місяця» (2019) – Єн Макдональд розглядає проблему експлуатації ресурсів і людей, а також поширення фінансових спекуляцій на всі аспекти життя на колонізованому Місяці.
У цій історії про владу та надмірне використання ресурсів сім’ї, які контролюють ключові галузі на Місяці, борються за панування, тоді як Земля адаптується до зміни клімату. Трилогія обмірковує і ставить під питання використання логіки розвитку по всій Сонячній системі та заохочує читачів подумати про неминучі економічні та політичні сутички, які може спричинити такий образ мислення.
Наукова фантастика може допомогти нам осмислити наші власні історії пом’якшення наслідків та адаптації до зміни клімату. Такі історії є експериментальними в своєму уявленні майбутніх можливостей та пошуку рішень майбутніх проблем. Основою багатьох цих бачень є акцент на соціальній та екологічній справедливості та усвідомлення небезпеки зникнення певних груп населення з цих історій.
Спроби уявити майбутнє – це справді плоди утопічного мислення, але ні на мить не думайте, що утопічне в цьому сенсі слова прирівнюється до наївного ідеалізму. Скоріше, утопічне мислення – це зобов’язання долати труднощі та виклики сьогодення, не втрачаючи з виду можливого майбутнього, яке ми уявляємо і хочемо створити.
Такою цінною у наших зусиллях, направлених на боротьбу зі зміною клімату, наукова фантастика є тому, що вона не залишає за собою остаточного слова, а провокує відкриті дослідження та експерименти з історіями та ідеями, почерпнутими з книг. Наукова фантастика заохочує нас будувати нові світи і ставити під сумнів те, що ми будуємо. Вона просить нас обрати майбутнє з широкого ряду можливостей і докласти зусиль для його створення. Наукова фантастика відіграла надзвичайно важливу роль в моєму осмисленні радикальних перетворень Гонконгу та Великої Британії в ХХ столітті, що підштовхнуло мене до політичної діяльності в сфері зміни клімату. Зрештою, саме громадські обговорення та залучення людей матимуть вирішальне значення на нашому шляху до COP26 і далі.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Climate crisis: how science fiction’s hopes and fears can inspire humanity’s response» в журналі «The Conversation» 6 жовтня 2021 р.
Переклали студентки групи 41зп Факультету іноземної філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.
