Як розуміти Міядзакі

Дивні сцени, дивовижні істоти і незрозумілі деталі в мультфільмах Міядзакі відсилають до японської культури, релігії, мистецтва. Відшукавши джерела, можна з'ясувати, які асоціації Міядзакі викликає у самих японців.

Духи та божества

На початку «Віднесених примарами» ми бачимо, як родина з трьох осіб їде маленьким містом чи селищем у пошуках нового будинку, в який вони повинні переїхати. Герої заїжджають на лісову дорогу, розуміють, що звернули не туди, намагаються проїхати крізь ліс і потрапляють в покинутий парк розваг, який (як потім з'ясується) населений духами. І навіть не просто духами. В кадрі, де показано початок закинутої дороги, можна помітити торії – дерев'яні ворота особливої форми, які завжди позначають вхід в синтоістське святилище. Також, якщо дивитися фільм японською, можна почути, що персонажі-духи називаються не юрей – тобто примари, а камі. Камі – це божества синтоїзму, які (згідно з японським світосприйняттям) населяють увесь оточуючий світ: є камі гір, камі річок, камі смітника. Є могутні камі, які відповідають відразу за цілий комплекс явищ, наприклад, Інарі – божество врожаю, рису, а також вдалого бізнесу, а Ама-терасу – камі сонця і верховна богиня. Рукотворні старовинні речі також можуть стати камі і називаються цукумогамі (у фольклорі часто зустрічаються парасольки і ліхтарі, які стали цукумогамі).

Камі можуть жити у старезних деревах чи камінні. Такі будинки духів виділяються спеціальним джутом з рисової соломи з зигзагоподібними паперовими стрічками (яп. сіменава). Сіменава обвиває камфорове дерево в аніме «Мій сусід Тоторо» (1988), а Тоторо і є могутній дух цього дерева.

Господар лісу і демони-мононоке

Міядзакі практично в кожному фільмі підіймає проблему подвійного сприйняття людиною вищих сил. Найбільш повно ця тема розкривається у фільмі «Принцеса мононоке». У ньому Міядзакі зображує протистояння людей, які намагаються підкорити первозданний ліс «на благо цивілізації», і тих, хто населяє цей ліс: міфічних створінь, тварин-напівбожеств і дівчини, котра виросла серед вовків.

Саме слово мононоке позначає демона, фантом. На відміну від камі, з якими можливо завжди мати справу (хоч і вони можуть бути джерелами небезпеки), мононоке - завжди ворожа сила по відношенню до людини. У древній і середньовічній японській літературі це слово вживали, щоб описати незвичайні і нездорові стани (від хвороби до ревнощів): «У мене вселилися мононоке». Залежно від того, як персонажі мільтфільму називають створінь з лісу – «камі» чи «мононоке», – ми розуміємо, як вони відносяться до цих вищих сил: з повагою і благоговінням чи з острахом і відразою.

Одна з головних таких амбівалентних фігур у «Принцесі мононоке» – господар лісу, дивовижне створіння з рисами оленя і дракона і мордою, яка схожа на людське обличчя, при кожному кроці якого виростають і відразу гинуть квіти і трава. Опівночі Господар лісу перетворюється в напівпрозорого велетня. В основі цього образу декілька міфологічних істот: дві позитивні й одна негативна. По-перше, це цилинь (кит.) чи кирин (яп.) – чудова химерична тварина, яка уособлює світ і процвітання. Цей образ народився в китайських текстах, але поступово розповсюдився Далеким Сходом.

По-друге, байцзе (кит.) чи хакутаку (яп.) – бик з людським обличчям і очима з боків, захисник мандрівників. Нарешті, третій прототип – дайдарабочі, істота з японського фольклору, чия головна характеристика – великий (вище гір) зріст. Дайдарабочі з людьми не рахується і може ними навіть харчуватися.

Хоча господар лісу деякими персонажами і сприймається негативно, в цілому це, ймовірніше, образ камі, божества. Справжнім мононоке (однозначно негативною силою) в цьому аніме є страшний і дивний стан – чорні черв'яки, які кишать на тілі тих, хто віддається всепоглинаючій люті.

Очищення

Здається, що очищення простору і прибирання – доволі розповсюджений мотив: згадати хоча б Геракла і Авгієві конюшні чи діснеєвську Білосніжку. Проте у Міядзакі він зустрічається частіше, ніж деінде. За цим стоїть японське ставлення до чистоти, яке основане на синтоїзмі, частково поглинувши древні, близькі до шаманізму звичаї. Центральне місце в синтоїзмі займає очищення (яп. о-харае) – як духовне, так і тілесне. Будь-яке забруднення вимагає очищення, і майже все може осквернити: смерть, народження, гріх, хворобу. Невипадково, наприклад, при вході в синтоїстське святилище потрібно помити рот і руки.

Героїні майже всіх фільмів Міядзакі стикаються з необхідністю впоратися з брудом, невлаштованістю. В «Моєму сусіді Тоторо» і «Відьомській службі доставки» їм потрібно лише привести до ладу старий будинок. Завдання, яке стоїть перед Тіхіро з «Віднесених примарами», ще складніше: вона потрапляє на роботу в купальню духів і повинна спочатку очистити жахливо брудну ванну, а потім викупати там смердюче божество.

Міядзакі з великим задоволенням зображує чистоту після жахливого бруду – і в цьому проявляється сакральне відношення до чистоти, до якої прагнуть адепти синтоїзму, і яке дуже характерне для сучасного японського суспільства.

Перетворення в звірів

Тема перетворення на свиню вперше виникає у Міядзакі в «Порко Россо», де головний герой, по суті, сам насилає на себе прокляття і через ненависть до себе стає свинею. У «Віднесених примарами» на свиней перетворюються батьки Тіхіро, головної героїні, після того як без дозволу починають їсти в ресторані для духів. Цю жахливу сцену можна пояснити за допомогою японсько-буддійського фольклору: переродження в наступному житті в тварину як покарання за жадібність і присвоєння чужого добра – частий мотив японських легенд. Таке покарання підкреслювало силу карми і неминучої відплати. Правда, свиней в середньовічній Японії не розводили, тому найчастіше в фольклорі фігурував бик: стаючи тягловою твариною, людина отримувала шанс відпрацювати шкоду, яка була нею завдана.

На початку фільму Тіхіро перебуває у пригніченому настрої і ображена на своїх батьків і на себе. Поступово вона вчиться бути терплячою по відношенню до оточуючих її дивних створінь, а потім вибачає батьків і рятує їх. Цей мотив рятування батьків дитиною також характерний для буддійських легенд: коли батьки отримують прощення, вони отримують шанс на нове народження.

Паперові птахи

Один з головних героїв «Віднесених примарами» - юнак на ім'я Хаку - перетворюється на дракона, якого переслідує зграя маленьких паперових фігурок. Можна здогадатися, що праобраз цих птахів – хітогата (яп. «лялька»), невеликі листи паперу у формі людських фігур, які використовуються в синтоїстському обряді Великого очищення. Учасник може купити в святилищі заготовку, написати на ній своє ім'я, дмухнути і покласти в стопку фігурок інших людей. Під час ритуалу жрець кине всі листки хітогата в ріку, і вони заберуть із собою невдачі і хвороби. Цей образ паперових фігурок, які розлітаються, Міядзакі і використав у своєму фільмі.

Роботи

Герої аніме «Небесний замок Лапута» намагаються знайти шлях до втраченої країни на летючому острові – Лапуті. Для цього вони використовують дівчинку, предки котрої правили цивілізацією Лапути, яка загинула, і якій підкорюються багатофункціональні роботи. Ці гіганти з обтікаючими формами та довгими руками – один з найбільш інтригуючих елементів фільму і творчості Міядзакі в цілому.

Буддизм, який з'явився в Японії в першій половині VI століття, грає дуже важливу роль у політиці і культурі країни до цих пір. Сакральний центр буддійського храму – статуї Будди і бодхісатв, істот, які допомагають досягнути просвітлення. Іноді ці фігури нагадують людей, іноді їх риси зовсім не схожі на людські: довгі руки, які опускаються нижче колін, короткі шиї, перетинки між пальцями. Створюючи статуї, скульптори намагалися втілити образ Великої істоти, яка згадується в різних буддійських текстах.

Роботи з «Небесного замку Лапути» нагадують статуї Будди і бодхісатв: ті ж самі прості форми, елементи, які вставляються один в один (як у конструкторі), довгі руки нижче колін, широка грудна клітина. Ці образи знайомі кожному японцю, саме вони стали для Міядзакі джерелом натхнення.

Єлизавета Ванеян