Що ховається за магією живої музики?
Автор: Маріуш Козак, професор теорії музики Колумбійського університету.
Місяцями фанати були змушені спостерігати за своїми улюбленими співаками та музикантами через Zoom або через веб-трансляції. Наразі живі концерті, від фестивалів типу Lollapalooza до мюзиклів на Бродвеї, офіційно повернулися.
Пісні, які грали у вітальнях у розпал пандемії COVID-19, можливо, включали хіти музикантів. Проте є щось магічне в тому, щоб чути музику в оточенні інших людей. Деякі любителі музики розповіли, що були настільки зворушені першими, майже за два роки, живими виступами, що навіть плакали від щастя.
Як музикознавець, я присвятив всю свою кар’єру спробам зрозуміти, що ж це така за «магія». Розуміння цього почасти вимагає думати про музику як про щось більше, ніж просто звуки, які наче поглинають слухача.
Музика – це щось більше, ніж комунікація
Музику часто сприймають як сестру-близнючку мови. Слова переважно передають ідеї і знання, тоді як музика виражає емоції.
Згідно цієї точки зору, виконавці транслюють повідомлення, тобто музику, для своєї аудиторії. Слухачі тлумачать повідомлення на основі власних музичних уподобань, і саме так вони інтерпретують емоції, які виконавці намагаються передати.
Але якби музика передавала лише емоції, перегляд онлайн-концерту мав би нічим не відрізнятися від відвідування живого шоу. Адже в обох випадках слухачі чули одні й ті самі мелодії, гармонії та ритми.
Тож чого не можна відчути через екран комп’ютера?
Коротка відповідь полягає в тому, що музика робить набагато більше, ніж просто передає повідомлення. Коли ви сприймаєте її разом з іншою людиною, музика може створювати міцні фізичні та емоційні зв’язки.
«Взаємне налаштування»
Без фізичної взаємодії страждає наше самопочуття. Нам не вдається досягти того, що філософ Альфред Шуц назвав «взаємним налаштуванням», або того, що піаніст і професор Гарварду Віджей Айєр нещодавно описав як «буття разом у часі».
У моїй книзі «Здійснення музичного часу» (Enacting Musical Time, 2019) я зазначаю, що час має певне відчуття і текстуру, які виходять за рамки простого факту його плину. Звичайно, він може йти швидше або повільніше. Але він також може лунати сповнений емоціями: бувають похмурі, радісні, меланхолійні, бурхливі та інші часи.
Коли плин часу відчувається в присутності інших, це може призвести до певної форми близькості, в якій люди насолоджуються або сумують разом. Можливо, саме тому фізична дистанція та соціальна ізоляція, запроваджені через пандемію, були такими важкими для більшості, а багато людей, чиє життя та повсякдення були перевернуті, повідомляли про тривожні зміни в їх сприйнятті часу.
Коли ми знаходимося у фізичній близькості, наша взаємна налаштованість один на одного фактично створює тілесні ритми, які покращують наш настрій та дають нам більше відчуття приналежності. Одне дослідження показало, що діти, які підстрибують під музику одночасно з дорослим, проявляють більше альтруїзму до цієї людини, а інше виявило, що люди, які є близькими друзями, як правило, синхронізують свої рухи під час розмови або спільної прогулянки.
Музика не є необхідною для появи такої синхронізації, але ритми та такти полегшують цей процес, надаючи йому форму.
З одного боку, музика спонукає людей робити певні рухи і жести, коли вони танцюють, плескають або просто кивають головою в такт. З іншого – музика дає слухачам часові рамки: де розмістити ці рухи та жести, щоб вони були синхронізовані з іншими.
Великий синхронізатор
Через приємний ефект синхронізації з людьми навколо вас, емоційне задоволення, яке ви отримуєте від відвідування живого виступу, сильно відрізняється від прослуховування або перегляду онлайн. На концерті ви можете побачити і відчути інші тіла навколо себе.
Навіть коли явні рухи обмежені, як на типовому західному класичному концерті, ви відчуваєте присутність інших, маси людей, які проникають у ваш особистий простір.
Музика формує цю масу людства, надаючи їй структуру, пропонуючи моменти напруги та розслаблення, дихання, коливання енергії – моменти, які можуть стати рухами і жестами, як тільки люди налаштуються один на одного.
Ця структура зазвичай передається за допомогою звуку, але різні музичні практики з усього світу говорять про те, що цей досвід не обмежується слухом. Насправді, це може включати синхронізацію візуальних образів і людського дотику.
Наприклад, у музичному товаристві глухих, звук є лише невеликою частиною вираження. У виставі Крістін Сун Кім «face opera ii» («опера облич ii») для долінгвально глухих виконавців – учасники «співають», не використовуючи рук, а натомість застосовуючи міміку та вираз обличчя, щоб передати емоції. Так само як у рядку «фа-ла-ла-ла-ла» у відомій різдвяній пісні «Deck the Halls» («Прикрашаймо наші хати»), слова можуть бути позбавлені значення, коли залишається лише емоційний тон.
У деяких культурах музика концептуально нічим не відрізняється від танцю, ритуалу чи гри. Наприклад, Чорноногі в Північній Америці використовують те ж саме слово для позначення поєднання музики, танцю та церемонії. А пігмеї баяка в Центральній Африці мають однакову назву для різних форм музики, співпраці та гри.
Багато інших груп по всьому світу об’єднують суспільні заняття в одну категорію.
Всі вони використовують маркери часу, щоб підтримувати регулярний ритм – чи то брязкальце з гарбуза під час церемонії Кахран Нґере (танцю/пісні черепахи) племені Суя або групи дівчаток, які співають дитячу пісеньку «Mary Mack» у грі в плескання. Так учасники можуть синхронізувати свої рухи.
Не всі ці практики обов’язково викликають в уяві слово «музика». Але ми можемо вважати їх по-своєму музичними. Всі вони вчать людей взаємодіяти один з одним, грайливо запрошуючи, спрямовуючи і навіть спонукаючи їх рухатися разом.
Вчасно. Всі як один.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «What’s behind the magic of live music?» вжурналі «The Conversation» 19 жовтня 2021 р.
Переклали студенти групи 22п Факультету іноземної філології Національного університету імені М.П. Драгоманова.
