Ольга Карабин. Літературний конкурс
Портал Експеримент обрав кращі твори для Солодкого літературного конкурсу. Автори, яких ми опублікували на сайті, переходять на наступний етап - читацьке голосування. Автор, який отримає більше лайків, отримає перше місце та солодкий подарунок від порталу Експеримент.
Якщо саме це оповідання вам сподобалося, ставте лайк та робіть репости у соціальних мережах. Саме так ви проголосуєте за свого фаворита. 19 грудня визначимо переможця.
У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)
Несолодка
У світі є дві дивини. Чомусь найбільше любиш саме те, що найрідше отримуєш. Наприклад, солодке. Коли роками його не їж, воно деколи сниться. Добре, що хоч не щодня. Тай наяву раптом чуєш його запах. Хоч точно знаєш, що жодних цукерень поруч немає. Аж враз усі будинки, дерева, повітря навколо та, навіть, калюжа після вчорашньої зливи починали пахнути цією сумішшю солодкого тіста і ванілі. В такі моменти в очах темніло, а голова вальсувала. Вона опиралась на стіну найближчого будинку. Через пару хвилин відпускало.
А друга дивина… Навіть, у ті дні, коли, крім кусня черствого хліба, у голодному шлунку більше нічого не було, замість тарілки гарячого супу чи тушкованої курки мрієш чомусь про … шоколад. І заради нього готова на такі великі вчинки, що…
Він підійшов до неї, коли вона, стоячи на перехресті двох вулиць, просила грошей і щось поїсти. Було холодно та сніжно. Вона стояла перед маленькою коробкою, куди перехожі кидали купюри, і нишком виглядала поліцейських, щоб встигнути вчасно втекти.
Грошей він їй не дав ні копійки, зате простягнув шоколадну цукерку в яскравій обгортці. Вона так і завмерла, аж забула як дихати. Слина піднялась десь із глибин шлунка. Ні, їй не п’ять років, а п’ятнадцять. Просто голод і вигляд шоколаду – речі несумісні.
Несміливо потягнулась рукою до подарунка, наче й не вірячи в таке диво. Розгорнула і ще з мить споглядала коричневу глазур. Тоді повагом відправила до рота. Незнайомець тим часом стояв поруч, пильно стежачи за нею.
- Роботу хочеш? – почула його голос крізь своє жування, - Нормальну. Не таку, як в тебе.
- Умгу… - чи то відповіла, чи то застогнала від насолоди, надто вже шоколад смачний був.
- То приходь на шоколадну фабрику завтра зранку.
- Вона прийшла, і вир солодкого життя захопив її, повів за собою, проклав новий шлях… Три шестигодинні зміни в день. Падала з ніг, та розуміла, що це заради майбутнього.
- Скоро запах шоколаду став частиною її роботи. Вона перестала реагувати на нього взагалі. А поліцейські раптом стали друзями. Їх вона викликала кожного разу, коли хоч хтось з її колишнього життя приходив до неї просити гроші. Навіть найближчих родичів не пошкодувала. Відчувала, що не досягне успіху, якщо і далі продовжуватиме любити цих людей.
- Через десять років, вже будучи багатою ситою та абсолютно самотньою, вона відкрила свою власну цукерню «Солодке Життя». І вже й не пам’ятала про той маленький скарбик у яскравій обгортці, з якого усе починалось.
