Орел. Поліна Жеребцова

На Північному Кавказі в одному з чеченських сіл мешкав знаменитий майстер-різьбяр.

Такі чудові речі творили його руки, що люди охали й ахали, не могли зрозуміти, як таке може бути! Бувало, притягне звідкись звичайний пеньок і занесе до себе в двір — у майстерню. Потім дивляться люди, а це вже не пеньок, а прекрасний орел із розправленими крилами, який хапає здобич, мов живий. Кілька годин праці — і народжується шедевр!

Столи й стільці майстрував теж чудові. Навколо казали, що те все годилось би виставити в музеї! Інколи заможні особи купували в нього що-небудь у свої оселі: цього умільцю вистачало на життя. Та за багатством і славою він не гнався. Навчав охочих своєму ремеслу — різьбярству. Учні сходилися з усіх усюд!

З кожним днем зростала слава цього чоловіка, та ось прийшла війна.

Війна змусила людей виживати: шукати хліб і воду, ховатися від обстрілів та бомб, ховати рідних. Майстер любив вітчизну й не любив загарбників, що прийшли зі зброєю. Однак, хай там що, а він працював: ретельно й мирно орудував різцем у своїй майстерні.

На початку 2000-х років приїхали в чеченське село на БТРах російські військові. Хтось із сусідів, аби прислужитися новій владі, вказав на дім майстра й шепнув, що він патріот, мусульманин, а значить — бойовик.

Військові, розігнавшись на своєму БТРі, знесли загорожу і в’їхали у двір. Майстер і бровою не повів — він просто працював, як і завжди. Командир, побачивши зграю орлів, надзвичайно подібних на живих птахів, зразу втямив — перед ним талановита людина.

• Ти це все зробив? — спитав командир, вирячивши очі.
• Я! — відповів майстер.
• Нам сказали, що ти бойовик.
• Заздрять. Хочуть, щоб мене вбили, — зрозумів умілець. — А я в себе вдома й ні від кого не ховаюся.
• Ясно, — відповів командир. — Гарні в тебе орли.

Продай мені одного!

• Ні, не продаю! — сказав майстер.
• Чому?! — остовпів росіянин. — Мені не продаси?!
• Тобі подарую. Але за умови!
• За якої ще умови? — на подив своїм солдатам їхній командир утягнувся в розмову, милуючись орлами.
• За дуже простої: ви ж приїхали мене вбити? Хіба ні? Тепер же посадіть мене на БТР і повезіть по всьому селу. А я кричатиму «Аллаху Акбар!» Після цього візьмеш орла, якого схочеш.
• Добре! — засміявся командир.

Посадили солдати майстра на БТР, він пов’язав на голову зелену стрічку, їде й горлає: «Аллаху Акбар! Аллаху Акбар! Аллаху Акбар!»

Сусіди-винуватці втекли й заховалися. Інші мешканці не могли зрозуміти, що ж це трапилося серед білого дня?

Тричі проїхав майстер на БТРі, а потім вийшов біля свого дому. Вибачився командир за знесену загорожу, узяв орла й поїхав далі.

А майстер і зараз живий. Різьбить орлів.