Орел. Поліна Жеребцова
На Північному Кавказі в одному з чеченських сіл мешкав знаменитий майстер-різьбяр.
Такі чудові речі творили його руки, що люди охали й ахали, не могли зрозуміти, як таке може бути! Бувало, притягне звідкись звичайний пеньок і занесе до себе в двір — у майстерню. Потім дивляться люди, а це вже не пеньок, а прекрасний орел із розправленими крилами, який хапає здобич, мов живий. Кілька годин праці — і народжується шедевр!
Столи й стільці майстрував теж чудові. Навколо казали, що те все годилось би виставити в музеї! Інколи заможні особи купували в нього що-небудь у свої оселі: цього умільцю вистачало на життя. Та за багатством і славою він не гнався. Навчав охочих своєму ремеслу — різьбярству. Учні сходилися з усіх усюд!
З кожним днем зростала слава цього чоловіка, та ось прийшла війна.
Війна змусила людей виживати: шукати хліб і воду, ховатися від обстрілів та бомб, ховати рідних. Майстер любив вітчизну й не любив загарбників, що прийшли зі зброєю. Однак, хай там що, а він працював: ретельно й мирно орудував різцем у своїй майстерні.
На початку 2000-х років приїхали в чеченське село на БТРах російські військові. Хтось із сусідів, аби прислужитися новій владі, вказав на дім майстра й шепнув, що він патріот, мусульманин, а значить — бойовик.
Військові, розігнавшись на своєму БТРі, знесли загорожу і в’їхали у двір. Майстер і бровою не повів — він просто працював, як і завжди. Командир, побачивши зграю орлів, надзвичайно подібних на живих птахів, зразу втямив — перед ним талановита людина.
- Ти це все зробив? — спитав командир, вирячивши очі.
- Я! — відповів майстер.
- Нам сказали, що ти бойовик.
- Заздрять. Хочуть, щоб мене вбили, — зрозумів умілець. — А я в себе вдома й ні від кого не ховаюся.
- Ясно, — відповів командир. — Гарні в тебе орли.
Продай мені одного!
- Ні, не продаю! — сказав майстер.
- Чому?! — остовпів росіянин. — Мені не продаси?!
- Тобі подарую. Але за умови!
- За якої ще умови? — на подив своїм солдатам їхній командир утягнувся в розмову, милуючись орлами.
- За дуже простої: ви ж приїхали мене вбити? Хіба ні? Тепер же посадіть мене на БТР і повезіть по всьому селу. А я кричатиму «Аллаху Акбар!» Після цього візьмеш орла, якого схочеш.
- Добре! — засміявся командир.
Посадили солдати майстра на БТР, він пов’язав на голову зелену стрічку, їде й горлає: «Аллаху Акбар! Аллаху Акбар! Аллаху Акбар!»
Сусіди-винуватці втекли й заховалися. Інші мешканці не могли зрозуміти, що ж це трапилося серед білого дня?
Тричі проїхав майстер на БТРі, а потім вийшов біля свого дому. Вибачився командир за знесену загорожу, узяв орла й поїхав далі.
А майстер і зараз живий. Різьбить орлів.
