Що відбувається у темряві. Альона Бовт. Темрява і ти
«Щастя можна знайти навіть в найтемніші часи,
якщо не забувати звертатися до світла»
Дж. К. Роулінг «Гаррі Поттер та в’язень Азкабану»
Чи боялись ви коли-небудь темряви? Коли я була маленькою дівчинкою, то жахливо боялася залишатися сама в темній кімнаті. Мені здавалося, що у темряві ховаються жахливі чудовиська, які тільки-но й чекають, як я залишуся сама, щоб напасти на мене. Тож я слізно просила маму лягти разом зі мною, але ж для дорослих лягати спати було ще зарано, тож вона заспокоювала мене, ніжно гладила по головці і радила міцніше обійняти великого плюшевого ведмедика, який обов’язково мене захистить від будь-яких чудовиськ. Я слухняно лягала, притискаючи малими ручками мого плюшевого друга і міцно заплющувала очі – і знову бачила темряву. Але в цій темряві я вже могла малювати собі сонячні галявини і яскраво-блакитне небо, спритних коней і білосніжних лебедів. Я була володаркою в цій темряві і могла розмалювати її всіма кольорами райдуги…
Коли я підросла і почала вивчати фізику, то із здивуванням дізналася, що темряви не існує! Це відкриття було для мене таким дивовижним і радісним, що хотілося навіть стрибати від щастя! Темрява – це просто відсутність світла! Отже, боятися того, чого не існує просто смішно і безглуздо. На цьому можна було б завершити історію про страх темряви, якої не існує, якби не одне велике «АЛЕ»...
Життя показало, що темрява в кімнаті – це найменший із страхів. Вона не заподіє людині шкоди, поки вона зовні – як вода навколо корабля. Набагато страшніше, коли вона заповзає в душу. Ось там і з’являються жахливі чудовиська, які штовхають тебе на вчинки, на які ти і не думала, що коли-небудь будеш здатна. Темрява стає твоїм кращим другом і кличе тебе в свою загадкову країну, вабить своєю таємничою магією, захоплює в свої оксамитові обійми і заколисує, говорячи: «Не бійся, я сховаю тебе під своїм покровом! Ніхто не дізнається, ніхто не впізнає тебе, ніхто не здогадається, що то була ти! Дай волю своїм темним почуттям, спробуй, відчуй – не пошкодуєш!» І, зусиллям подолавши докори сумління і голос здорового глузду ти думаєш: «Дійсно, а чому б і не спробувати? Все одно ніхто не дізнається». І ось вже ти несешся посеред ночі на звабливий голос і повною мірою віддаєшся почуттям… Тільки ніч знає твої таємниці, тільки ніч бачить, як ближче і ближче ти підходиш до краю темної прірви – а там вже вічна темрява. Але ти не думаєш про це, точніше – не хочеш думати. І що ще страшніше – не хочеш, щоб прийшов ранок, бо у денному світлі ти починаєш бачити і усвідомлювати весь той жах, який накоїла. Сумління, приспане оманливою колисковою темряви, прокидається і намагається переконати тебе зректися її і повернутися на шлях світла. І ти погоджуєшся, інколи навіть даєш собі обіцянку більше не повертатись до життя у темряві, але щойно вона огортає тебе, і твоя темна сторона душі відгукується на її поклик і покірно йде за нею. А сумління? Згодом воно стає нав’язливим, надокучливим; воно неначе заважає тобі жити повним життям і вже скоро навіть у денному світлі ти бачиш темряву, ти живеш з нею – і здається, ніби так було завжди, неначе кріт, який ніколи не бачив сонячного світла, вважає за нормальне жити в темряві…
Але ще страшніше навіть інше. Коли ти живеш у темряві і з темрявою в душі, ти починаєш випромінювати темряву, посилати її отруйні флюїди навкруги, поступово затягуючи і інших до цих тенет. Темрява отримує владу над твоїми близькими, друзями, колегами, родичами і поступово огортає цілі міста, сіючи ненависть і злість, розпалюючи пристрасті і приховані бажання.
І одного дня, подивившись навкруги, ти вжахаєшся від того, скільки у світі стало темряви. Але тобі і гадки не спадає, що твоя згода колись дати місце темряві в своїй душі дала їй владу чинити свавілля і беззаконня навкруги. І в цей момент сльоза тоненьким, наче голка, світлим променем вперше пронизує твою душу і ти згадуєш давно забутий урок фізики: «Темрява – це відсутність світла». Світло! Роблячи неймовірні зусилля ти з болем починаєш відкривати душу назустріч світлу. Спочатку одиничними промінчиками, а потім десятками, сотнями яскравих вогників через співчуття і любов, турботу і ніжність, кохання і самопожертву воно пронизує темряву, розриває її на шматки і змушує відступити. Віддавшись її оманливим речам одного разу ти більше не хочеш повертатися до неї, бо розумієш, що ціна життя у темряві надто висока. І ти женеш її від себе, наповнюючи душу світлом і ділячись ним з усіма навкруги. І поступово бачиш, як світло твоєї душі, наповнюючи світ добром, виганяє темряву. Ти вже знову не боїшся її, а підкорюєш її, як і я, коли була дитиною, заплющувала очі і ставала володаркою в своїй темряві, розмальовуючи її всіма кольорами райдуги…
Темрява не матиме над тобою влади, якщо ти сам не даси їй владу над собою. Не бійся темряви – бійся жити без світла.
