Що відбувається у темряві. Марʼяна Гінзула. Чужі очі
У решітці вентиляції на її кухні блиснули очі. Коли це відбулось вперше, вона подумала, що їй здалось. З ким не бува? Вона хмикнула, вимкнула світло й пішла спати. Забула. Дрібничка ж.
За три дні у люкові почувся тихий шурхіт. Вона саме варила каву, і коли підвела очі на цей звук, чітко помітила блиск зіниць у темряві. Жінка взяла стілець, вилізла на кухонну поверхню і припала до отвору, довго вдивляючись у пітьму труби вентиляції. Але звідти більше не було чутно ні звуку. Вона знизила плечима. Може якийсь пацюк чи пташка? Перевірила шурупчики на кріпленні, навіть посмикавши за них - вони тримались міцно. «Може ще супер клеєм пройтись по контуру?» - придумалось їй. Злізла додолу і почала тарахкотіти у коробці з різними господарським дрібʼязком, яку тримала у верхній зліва шафці. Знайшла! Але тюбик був розкритий, і тепер навіть крутячи його крізь кухонний рушничок, не спромоглася відкрутити його ковпачок. Викинувши моноліт у сміття, записала крейдою на магнітно-грифельній плівці холодильника у розділі «Купити»: «Суперклей».
***
За два дні на роботі був новорічний корпоратив. Захмелівши, вона не без пригод, дібралась додому. Довго товклась у коридорі, шурхаючи ногою у мороці за своїми домашніми капцями, і гикаючи, все ніяк не могла намацати вхід у кухню. «Екстрені… ік… Чи… ік… Аварійні? Вот в чом вопрос?» - хихотіла, незграбно просовуючись у знайдену кухню, наче товста кішка, у вузький отвір.
У наступну мить, фари випадкового автомобіля з вулиці освітили, наче маяк, усе приміщення. Спочатку їх промінь вирізьбив контур холодильника, далі дверний отвір і пробіг стіною, ковзнувши по підвісній шафці, зник за витяжкою над плитою. Вона ошелешено завмерла. У той момент, коли світло пробігало квадратом стіни з вентиляцією, вона побачила, як щось сидить за решіткою. Воно було там. Точно було. «Це таки щось живе» - зробила висновок і примружила ліве око. Хмурячи чоло і намагаючись увімкнути режим нічного бачення, у твердій надії, що ця опція відкрита у пакеті користувача «Пʼяна людина». Діловито увімкнула ліхтарик на мобільному і спрямувала світло у темряву отвору. Воно спокійно дивилось просто на неї. Не моргало. «Пшика!» - шикнула вона у люк. Воно блимнуло очима, і безшумно віддалилось від отвору у глибину вентиляції. «На диво нахабний пацюк… Чи що там ще може бути?» - заспокоювала себе подумки.
Закривши міцно двері кухні, набрала маму.
- Маааам… ік… У мене здається… ік… Щось… ік… За решіткою на кухні… Залізло або ммм… Впало? - сонно ляпотіла у мобільний, вмощуючись у своє ліжко.
- Доця, завтра папа приїде і гляне. Лягай, рибка, спати. Добре? Відпочивай! - відповідав турботливий голос у мобільному.
- Добре, мам… Мам, ти ж мене любиш? Я тебе люблю, ма, чуєш? - від маминого сміху було тепло і затишно. Голос мами був такий спокійній і веселий. Її дорога мамочка…
Останнє, що відбили зіниці її очей - закриті двері спальні. «Суперклей… Так… Треба купити суперклей… І по контуру… По контуру…» - самотня думка у свідомості зблиснула і зникла у мороці алкогольного сну, повного яскравих, і водночас, потворних сновидінь.
***
Дзвінок будильника був нестерпний.
Через десяте повторення надокучливої мелодії вона відкрила очі. У голові тріщало. Тримаючись рукою за стіни, вийшла крізь відкритий прохід з спальні. Минула відкриту кухню і рухаючись далі, пройшла вузьким коридором у ванну. Нарешті дібравшись, всією вагою тіла оперлась на умивальник. З дзеркала на неї дивилось обличчя жінки, яка давно загубила чарівність відсутності похмілля у двадцять років. «Мама дорога! Що це? Це що за кола під очиськами? Хіба бувають отакі взагалі? - запитувала сама у себе, дивуючись неймовірному розміру і формі своїх припухлостей. - А що це двері всюди відкриті?»
Вона ж закрила. Точно закривала. Несподівано холодна долоня лягла на праве плече.
«Тихо, тихо маленька людино», - пролунав позаду голос з дивним шипінням.
***
«Папа» ще довго натискав на дзвінок вхідних дверей пустої квартири.
Незабаром, ще одне фото з’явилось на дошці оголошень «Зниклі безвісти» у місцевому райвідділі поліції.
