Що відбувається у темряві. Локай Райдо

- Най буде те, що має стати, - шепоче світловолоса хрипко, сидячи на перехресті, під вербовими гілками, на березі того, що колись було ставком, а зараз поросло ламкою жовтою травою, і невідомо, чи є там вода.
Суне руку в кишеню, дістає пригорщу монет, струшує в долоні, не рахуючи.- Най буде те, що має бути за моїм бажанням.
На перехресті три дороги, і всі сільські: одна до цвинтаря, одна поміж хатами по вулиці, ще одна на виїзд із села — геть нічого зловісного, але по її шкірі стрімко прокочуються дрижаки.

Світловолоса несподівано навіть для себе зіщулюється, поводить плечима. Очі її прозорі, немов вода у ставку.

Останній раз зважує пригорщу монет в долоні — а потім кидає на перехрестя. Сріблясті монетки падають з глухим стуком у дорожню пилюку, трохи виблискують боками у світлі місяця.

- Приходь, якщо є в стародавніх казках хоч трохи правди. Приходь, бо я, смертна, народжена смертною, кличу тебе на перехресті. Приходь, - дівчина трохи вагається, а потім рішуче, ніби пірнаючи з висоти у ставок, додає: - Приходь, Яірам, приходь, і най стане так, як я хочу.
Вона підводиться і промовляє: 

- Яірам. Яірам. Яірам. Приходь на мій клич.

 Слова падають у нічну тишу, як перед цим монети — до придорожньої пилюки. Дівчина чекає.

Десь далеко завив собака. Трохи ближче — закукурікав півень.

Тихо. Пусто. Анічогісінько.
Жінка зітхнула. Здвинула рукав, клацнула кнопкою підсвітки:.

- Друга ночі. Кляті півні, годинник по них можна звіряти. Навіть вночі спокою нема.

Роздратовано вимкнула годинникову підсвітку, поправила рукав куртки.

- Що ж, це було передбачувано. І, в цілому логічно, - скривила губи, піджала - і, в принципі, безсенсовно було сподіватися на будь-який інший розвиток подій. Зате я маю кул сторі для друзів, - всміхнулась гірко, розвертаючись, спиною до перехрестя, дорогою до хат. 

- Фшш, - зашумів вітер у вербовому гіллі.
Запахло свіжістю.
Монетки, ніби круглі сріблясті рибки, почали підстрибувати у пилюці.

Але жінка вже верталась до хати, розлючено піддаючи носком берця невеличкі камінці по дорозі.

Свист пролунав зненацька, зі спини, настільки неочікуваний та несподіваний, що світловолоса здригнулася усім тілом. Зупинилася.
Рука її поволі поповзла до кишені

- Маріє, - іронічно промовили ззаду, — ти ж не збираєшся штрикати в мене ножем? Це якось…неввічливо навіть. Так запрошувала, так кликала — а тут раз, і ножа дістаєш. Непорядно, я б сказав. Таке...біблейське ім’я, очікуєш терпіння, розуміння, біблейських же чеснот…

Трррнь!

Щось пролетіло повз та вштрикнулося у вербу. 

- Ц-ц-ц, - осуджуюче поцокав язиком той, хто сидів прямо на перехресті, в пилюці, підібгавши під себе ноги. - Яка нестриманість. 

Марія промовчала. 

- А якби це був сільський п’яничка?

- О другій ночі? - спитала іронічно.

- Всяке буває.

Чоловік піднявся на ноги, скинув капюшона з голови.

Марія приглушено зойкнула.
Так могла б виглядати вона сама, якби була чоловіком. Світле, коротке волосся, сіро-зелені очі, широкий ніс, повні губи, що ніби просять поцілунків… Знайома зморшка у лівої брови. Ніби вона — але більш яскрава. Навіть уночі. 

- Отже, до справи. Всі цікаві справи робляться у темряві, мм, як ти вважаєш? - Диявол облизнув губи, дивлячись на неї впритул.
Жест, що мав би бути спокушаючим, виглядав загрозою. Марія тільки не знала — чого. Яірам…зрозуміло, що це не його ім’я, але хіба диявол видасть, як його звати насправді? Хай буде Яірам, принаймні допоки вони домовляться…чи ні.

- Що ти хочеш в якості оплати? — Марія струнко випрямилась, запхавши ледь-ледь тремтячі руки в кишені.

Диявол підійшов близько-близько, так, що вона відчула ледь помітний аромат кориці на його шкірі. Ще одна дивина — дияволи мають пахнути сіркою, принаймні, саме так розповідали в церкві.

- Чого я хочу, - диявол всміхнувся кутиком рота. — Смішна дівчинка. Боїться, тремтить, стискає зброю, відсахується — дияволи ж мають просити душу, і вона вже готова приректи себе на вічне страждання у пеклі — але питає. Але питання в тому, чого хочеш ти?

- Я хочу…, - Марія зморгнула вологу, - Я хочу, щоб найдорожчі для мене люди зосталися живі. І ще я хочу зброю: сильну зброю, таємну зброю, незнищенну зброю, що допоможе нам перемогти ворогів.

- Аааа, - Яірам щиро всміхнувся, підморгнув їй правим оком. - Це вже цікаво. З тебе — триста ворогів, а потім поговоримо ще раз.

- Що? - Марія остовпіло подивилася на нього.

- Що чула, - диявол з’явився надто близько, легенько дав щигля — і Марію затягнула в себе густа тепла темрява.

***

- Інга сказала, що буде штормити, - стурбовано каже чоловічий голос звідкілясь зверху. - Супер, - відкликається ще один, смутно знайомий. Щось плюскає. - Потопимо їх флот, як паперові кораблики!

Марія відчуває холодну воду всім тілом, дивиться униз. Бачить свої руки — з дрібними темними лусочками, перепонками між пальцями, та кігтями. 

Марія широко розтуляє рота — зябра на шиї роздуваються — але не може вичавити жодного звуку.

- Дихай! - хтось ляскає по спині. Голос такий знайомий, що хочеться розридатися — від щастя, що він живий. 

 Марія глибоко вдихає, і питає:

 - Які будуть накази, командир?