Що відбувається у темряві. Сєрба Катерина

Лісом блукав кіт, та такий чорний, що жоден витвір Малевича не зрівняється з ним. Насправді, це не просто котик - муркотик, а справжній Конфуцій, тільки кіт. Дивні часи прийшли. Не думала я, що буду розмовляти з котом у темряві, а він - ділитися зі мною своїми історіями. «Я, - промовив пухнастик, поправляючи окуляри, - філософ, кандидат наук і просто психолог. Забув відрекомендуватись, моє ім’я – Саймон». Чому я пішла з котом у темряві? А хто нас побачить? Кіт зупинився біля входу у двоповерховий будинок, стіни якого трохи поросли плющем.

Повірте, мила панно, за двісті років я бачив багато родин і розуміюся на людях, проте саме ця сім’я мене вразила найбільше. Вони переїхали нещодавно і ледь не взяли із собою собаку. Слава Богу, що той чіхуахуа не переносить холод. Так от слухайте.

Марічка - це молодша дитина в сім’ї Кривулькіних, дивна дівчина. Вона вся в ластовинні, її мама каже, що дівчинка на сонці пересиділа. Коли дитині пояснять, що це просто генетична особливість, і насправді не сонечко промінчиками лоскоче, а виробляється меланін? Весь світ – обман… Щось я від теми відійшов. Маруся та мене так замучила, я був готовий усі 9 життів віддати, аби тільки вона перестала заплітати мені ті косички! А її брат, Андрійко, запропонував повну дурню. Вони, бачте, лісовика вирішили викликати. Я 200 років тут живу, і жодного разу не бачив того лісовика, звідки йому взятись? Проте дитячі фантазії не зупинити, тому коли настала ніч, Кривулькіни старші лягли спати, Марічка та Андрій постягали стільці з кухні, зняли фіранки і вирішили робити халабуду. Хлопець притягнув із кухні ліхтарик, а сестра дістала книгу заклинань. Купили , мабуть, у «А-ба-ба-га-ла-ма-зі».

Андрію, а що будемо робити, якщо він на нас нападе?
Тю, мала. Не нападе, він же добрий лісовик.
Ну, добре. Читаймо заклинання, нам разом треба промовити.
Та почекай ти зі своїм заклинанням, спочатку треба покласти мох, а потім жабу.
Ну, усе, тепер давай читати.

Я, як досвідчений кіт, скажу, ледь не вмер від сміху. А що далі почалось. Ну, який лісовик прийде на заклинання : «Абракадабра, бум калабум, козел і півень. Бум»? Проте на це бурмотіння я вирішив підійти ближче. Цікавість усе-таки перемогла. Жаба аж притихла.

Ледь , знаєте, так ввічливо, зазирнув у халабуду, ці діти різко схопились і почали бігти. Андрій біг сходами так, ніби одинадцятикласник біжить від ЗНО. Дурні, не розуміють, що то мої очі блимнули. Ну, нічого. Я облизнув лапку (гігієна-запорука здоров’ю) і спокійно сів біля тодішньої халабуди. Аж раптом.

Бу! У темряві було видно лише темні очі. Темні очі в темряві – оце я загнув. Те «щось» наближалось і просунуло свою руку, яка була болотного кольору. Через вікно перестрибнуло високе створіння, і от воно вже біля мене. Я так злякався, що опинився в котячому раю і повернувся назад. Мене, філософа, матеріаліста, налякало щось. Оце часи нині… Чорному коту місце тільки в темряві, подалі від людей. Проте «щось» сіло біля мене, і я зміг роздивитись його.

Ти хто?
Я – лісовик. Мене ж викликали. Геолокація показує, що сюди треба.

Лісовик передивлявся гугл - карти в мобільному телефоні! Окуляри мої спітніли. Схибилися всі чи лише я?

Ну, так, усе правильно.
Пса мені в брати. Ти існуєш? А чому ти тоді не такий, як на малюнках? Я ж перечитав багато літератури. Ти зовсім не такий.

І дійсно, високий чоловік з акуратною сивою бородою не зовсім вписувався в стандарти звичайних лісовиків. Його видавав лише болотний колір шкіри, очі, як у змії, та мох на руках. Окуляри Gucci, годинник Rolex, нові AirPods – це не зовсім у стилі класичних лісних створінь.

Та всі лісовики тепер такі. Ми вже давно позбулись образу старого пня, Кікімора сказала, що це не айс. Окей, гугл, забронюй путівку в Крим.

Так ми і залишились філософськи сидіти біля відчиненого вікна. Нагорі стояв звичний вереск, метушня, старші долучилися до виховання: нечистої сили не існує, а ми говорили і тощо. Усе як завжди. Лісовик тяжко позіхнув, поглянув на годинник і спитав:

Давно побігли?
М..малі? Хвилин 5 назад.
Так люблю, коли вони верещать та п’ятами накивають.
Чому? Тобі подобається лякати дітей?
Та ні, вони просто постійно щось забувають від страху в темряві, а ми це забираємо собі.

Лісовик насупив брови, щось собі запихтів: