Що відбувається у темряві. Маріанна Бурнос
Олівець вправно витанцьовував на білій, трохи прим’ятій поверхні, лишаючи за собою пасма соковитої зеленої трави. Наступним здійнявся синій і граціозним впевненим па обвів тоненькою смужкою грубі віконні рами чарівного замку. Далі вишуканий сірий опинився в Ярусиній руці і закружляв холодною метелицею поміж крутих сходів. І залишилось останнє, найважливіше – оживити цей чудо-замок. Яруся потягнувся до жовтого олівця і не пройшло й хвилини, як забилося жовтогаряче серце залізяки – спалахнув яскравий живильний вогник.
Яруся задоволеним поглядом обійшов своє творіння, зібрав олівці в коробку і поклав до портфеля. Час йти до школи. На столі залишилися тільки його витвори фантазії, уяви, його найкращі друзі, які прийшли до нього з мультфільмів, снів, казок і просто з сусідньої вулиці. Якщо уважніше придивитись, то можна впізнати хатину, де жив Шрек, екран, по якому бігав Маріо, потяг, який відправляється з платформи дев’ять і три чверті, палатку Снусмумрика з якої долинають веселі звуки губної гармоніки.
Дивовижна штука уява – без крил і двигуна піднімає тебе на такі висоти і далі, що холодному розуму знадобиться не один аргумент, щоб опустити тебе на грішну, обітовану Землю.
Йшов до завершення другий урок, залишилося якихось 10 хвилин до дзвінка. Вчителька поквапила учнів здавати самостійні з математики. Яруся якраз дописував відповідь до останньої задачі, як почалась тривога. Холодний підвал вже чекав на учнів та вчителів із відчиненими навстіж дверима, щоб надати їм прихисток, відчуття захищеності та відносної безпеки.
Шкільний підвал підготували за літо. Винесли звідти старі списані парти, поламані стільці і купу всякого залізяччя. Найважчим було вивітрити звідти тютюновий сморід, який міцно в’ївся у кожну його шпарину. Хіба міг Микола, шкільний столяр, який хазяйнував там, подумати, що в тому підвалі будуть годинами сидіти учні з вчителями? Та й хто взагалі міг? Корпус старшої школи не має підвалу, тому старшокласники змушені навчатися тут, із молодшими школярами, в другу зміну.
Ярусин 3-А прийшов перший, адже їхній клас найближче. І знову все ще відчутний запах плісняви, сирість і темрява, яку із задоволенням пробивають телефонні ліхтарі вчителів та дітей. Підвал швидко починає заповнюватися дитячими дзвінкими голосами, сміхом, ароматом мандарин та шоколадних цукерок. І вже не страшні стають ні монстри ні привиди, легенди про яких придумують фантазери-чотирикласники, щоб лякати першачків.
У дітей настрій чудовий, адже перенеслися на невизначений термін: англійська, математика читання, українська мова. Все одно, що потім буде ущільнення матеріалу, більше завдань на опрацювання додому. Треба жити в моменті – ми гарно засвоїли правило, якому навчила нас війна.
В Ярусиному класі залишилося сімнадцять учнів з двадцяти шести, в 2-Б – дванадцять, а от у першому взагалі тільки сім. Роз’їхались, розлетілись пташками по всьому світу, але деякі все одно підключаються до уроків Анни Степанівни.
Коли всі збираються разом, то не страшно, адже тривога і страх губляться серед безтурботного натовпу дітлахів, які завзято ігнорують реальність, граючись в попередньо завантажені ігри на смартфонах, сміються з колись почутого в маршрутці анекдоту та обговорюють найсвіжіші позаурочні плітки.
Гуде як у бджолиному вулику – Яруся закрив очі і вже на білому аркуші починають з’являтися дерев’яні стіни, ніжки і зелений дах одного, а за ним другого, третього вулика. Добре, що в діда Толі є пасіка. Яруся неодноразово там бував і навіть допомагав діду викачувати мед.
- Відбій повітряної тривоги! Слава Богу та ЗСУ! – як грім лунає веселий голос фізрука Петра Васильовича. І підвал починає пустішати.
- 3-А, діти, перевірте чи ви забрали всі свої речі і йдемо до класу! –керує своїми янголятами Анна Степанівна.
- Яруся, ти почув? Ходімо!
А Яруся нічого не почув, адже його там давно немає. Вулики вже тонуть у різнобарв’ї запашних квітів і трав, а бджоли, добряче вимазані пилком, літають і дзижчать. Трава лоскоче Ярусині босі ноги, сонце цілує рум’яні щічки – як добре, що в такий холодний, сірий, зимній день можна хоч трошечки побути серед свого такого улюбленого літа.
