Що відбувається у темряві. Мохнюк Марія

Прочитала я заголовок і задумалася. Ніч, темрява, морок... А скільки всього відбувається в темряві!?

3 раннього дитинства я дуже люблю читати книжки, малювати, фантазувати. І часто під враженням від прочитаного, я не можу заснути і продовжую мріяти, як складеться доля козачат із творів Н.Гуменюк, які планети ще не вивчені і хто там проживає.

Світло вимкнуте, у вікно заглядає сріблястий промінчик місяця, а в моїй уяві козаки-захисники рідного краю у темряві скрадаються, щоб визволити з татарського полону невільників. О, як радіють всі, як захоплено дивляться на своїх рятівників. Але треба поспішати, бо незабаром світанок, може бути погоня! Та ніч на стороні оборонців всіх накрила та врятувала.

А думки мої мандрують далі... Кажуть, в темряві все відпочиває.

Відпочивають люди, відпочиває природа, набирають життєдайні соки із матінки-землі рослини, щоб зі сходом сонця усміхнутися, затріпотіти зеленими листочками, заусміхатися блакитному чистому небу і весело вітатись з дітками, які радіють новому дню.

Я не боялась темряві раніше, до тої страшної дати - 24 лютого 2022 року. У моїй свідомості, як і в мільйонів дітей України, назавжди закарбувався цей день, який приніс нечувані страждання і жахіття нашому народові, нашій ненці Україні.

У темряві ночі, коли більшість людей спокійно спали, додивляючись сни, хтось працював у нічну зміну, яка незабаром мала закінчитися, підступний ворог пробирався нашою землею з гуркотом, ревінням. Стогне і палає земля, летять бомби, спалахи. Люди не можуть отямитись спросоння.

Що сталось? Війна!..

.. Війна!.. Яке мале, а яке страшне слово. Отаке відбувалось у темряві.

Я цього всього не бачила наяву, лише по телевізору, який працював цілодобово. Перші години всі налякані, в розпачі, всі в новинах і ніхто не знає, що буде далі. А ще мені розповідала про ці події наша сусідка - вимушено переміщена особа – Вік а із Словʼянська. Зі сльозами на очах вона згадувала.

- Проснулася від страшного гуркоту, дуже охопив страх, була істерика. Що, знову війна?

Знову тікати як у 2014 році!? Відчай, розгубленість... Постало питання, чи йти на роботу? Під час повітряної тривоги діяли за методом двох стін, ховались у коридорі. Так протримались один місяць. Думка була евакуюватися за кордон. Але тут пролунав дзвінок від побратима мого брата. Вони разом служили в 2005 році. Він запропонував приїхати до вашого села. І так я опинилася тут, хоча до того ніколи не була в Західній Україні.

Та війна живе в мені, як і в багатьох моїх ровесниках, від цього нікуди дітись, бо ми - діти війни.

І тепер я боюсь темряву. Боюсь, адже не знаю, що там відбувається: на вулиці, в лісі, який за сто метрів від мого будинку.

Наше село знаходиться біля кордону з Білоруссю. Перші дні війни ми не ночували дома, дрімали сидячи, тривога була майже постійно, щоночі.

Мені часто здається, що вночі в темряві можуть прийти вороги - диверсанти.

Мама мене заспокоює:

«Дитинко, у нас кордон захищений, у нас славне військо». І я засинаю.

Коли чую, як диктор говорить, де, в якій частині України повітряна тривога, то уявляю: як у чорній страшній темряві, мовчки всі мешканці шукають собі прихисток від ворожих бомб і ракет. Як я співчуваю їм. І переді мною постають і укриття, і розбиті будинки, і метро, (яке стало при хистом для людей), і пункти незламності. А далі темрява – важка, гнітюча, чорна.

Мені боляче, коли населення з московії радіє черговим обстрілам, жертвам, серед яких мирні люди і багато діточок.

Мені хочеться запитати цих нелюдів - рашистів:

- А ваші діти живуть у темряві? А ви їм купували подарунки на Новий рік? Різдво? І що вони замовляли вам? А вони ходять в школу? Не бояться?

Але темрява інколи приносить радість. Коли наші воїни нищать рашистів, їхні склади, танки, безпілотними. Серед них і мій двоюрідний брат, який не зміг спокійно працювати в Польщі, приїхав додому і зразу ж пішов добровольцем захищати рідну землю. Молодий, гарний, завжди усміхнений.

Проводжали зі сльозами і молитвами.

- Не плачте, - говорив він, - краще ми будемо бити ворога там, аніж він, не дай Бог, прийде сюди. Спи спокійно, сестричко.

Ми навчилися жити в темряві: робити окопні свічки, складати патріотичні вірші, готувати їжу, співати колядки, плести маскувальні сітки, виготовляти ляльки-мотанки - наші обереги, збирати гроші для ЗСУ, наближаючи нашу перемогу. А я в темряві при свічці малюю війну, захисників наших, колядників з новими колядками.

У темряві лікарі проводять складні операції, рятуючи поранених і хворих.

У темряві народжуються дітки, без відпочинку працюють енергетики, щоб у будинках було тепло і світло. І, як сказав Президент: «без світла, але без вас», а я добавлю – «і відчепіться тварюки від нас». Бо ми незламні, бо ми – нащадки вільного народу, у нас немає рабського духу. У нас дух непокори ворогові. Я молю Бога, щоб всі наші захисники - найкращі воїни світла - перемогли підступну злу силу і щасливо повернулись додому.

І вірю, що після цілковитої густої темряви зарум' яніє тонка смужечка неба і настане мирний світанок. А ми будемо жити в сильній Незалежній державі без сліз, без горя, без журби.

Слава Україні!