Що відбувається у темряві. Щербина Олескандр
Коли ти живеш у темряві, тобі ясно видно, що там відбувається. Дивно, наче й світло є, а наче й темно, наче й пітьма, а наче й в ній всіх набато видніше, ніш на світлі, наче вдома,
а наче й на чужині...
Та сьогодні вже не темрява.
Прокинувся. Ранок. Ще холодно, вдягаюсь поспіхом, так-сяк заправляю постіль. Варю каву. нашу ще не привезли, допиваємо "кацапську". На смак як руський мір, гірко, неприємно, зовсім не те,
про що яскраво кричить пакування. Мию чашку, вода у відрі холодна. Думаю, на що витратити сьогодні. Виліз на стріху, завантажив мамі та бабусі новини. Вдягнувся, пішов рубати дрова.
Сусідська шовковиця вогка, аж тече. Від неї холодно, та потім буде тепло. Рубав багато, аж зламав сокиру. Кажу діду. Він невдоволено відповідає "Показуй, де ти її зламав". Наче я маленька
дитина, яка зробила шкоду. Не хочу більше там знаходитись. Йду до хати. Їжа майже готова. Їмо. Розмовляємо. Мама розповідає, що вже з понеділка випускатимуть в Херсон, в Миколаїв
з наступного. Радий. 9 місяців не був у супермаркеті. Свічки закінчуються, треба зробити. Старим інструментом по дереву, котрий розкладався на атоми у гаражі та котрий я забрав собі
старанно знімаю залишки парафіну з саморобних дідових підсвічників, намагаючись не втратити ні грами, хоч його й багато лежить в сараї. Готую форми. Їх теж робив дідусь. 4 шматка
пластикової труби котрі мають розріз вздовж, щоб свічку можна було дістати. Надягаю на них по 2 обруча з дроту та крепко закручую, щоб парафін не витік. Це складно. Закорковую низ
та роблю гніт. Заливаю за цей час розтоплений парафін. 3 з 4 не потекли. Це добре. Залишаю на вулиці, щоб швидше застигли. Сутеніє. Гарно. З клопотами цивілізації немає часу просто стати
та дивитися сіє дійство. Мама з бабусею їдуть у гості, дід як завжди закривається у себе в кімнаті. Сам. Від нудьги рятує книга, нещодавно знайдена у домашній бібліотеці котра переїхала
до гаражу, обирати не прийшлось, бо за параметрами "на українській мові" та "не радянська пропаганда" з багатосот книг знайшлося не більше п'ятірки. Нічого, скоро запрацюють пошти,
замовлю собі хорошого чтива. Як же я за ним сумую. Від маленької свічки погано видно. Потроху болять очі. Мокра деревина зігріває слабко, та тепло на душі від думки, що ми дочекалися.
Так проходить 3 години. Мама з бабусею приїхали. Дізнаюсь усі плітки котрі зараз сновигають селом. Компанія підіймає мій настрій та перешкоджає панічній атаці. Зробив чай. Хоч спочатку
ніхто й не хотів, та не відмовлялися. Вже пізно. Як можу черпаком змиваю з себе наслідки робочого дня. Побажав мамі та бабусі мирної ночі. Наче польова миша до нори заповзаю під ковдру.
Запалив свічку. Перед сним хочу ще трошки почитати. закінчив 34 сторінки. Зморений. Довго дму на свічку, щоб жаринка на нитці не диміла. Заплющив очі.
Один з 37 днів, котрі ми провели без цивілізації, світла, та не в темряві. Херсон не засмучувався. Ми раділи, що ми нарешті вільні.