Що відбувається у темряві. Володимир Шабля
Оповідання – розділ з роману «Камінь»
Роман був настільки моторошний, що переляканий Петрик відклав журнал, загасив каганець і ліг спати. Сподіваючись якнайшвидше позбутися страху, який геть затьмарив свідомість, він з головою заліз під ковдру і міцно стулив повіки. Та сон не приходив. У голові все крутилися й крутилися в шаленій гонці фантастичні персонажі Олександра Бєляєва.
Не в змозі більше перебувати в непроглядній темряві, хлопчик вигулькнув з-під ковдри і широко розплющеними очима витріщився на похмуру нічну стіну. Ось у просвіт між хмарами заглянув місяць, трохи сильніше висвітливши вікно, – а хлопчику видається, що це з-за штори в спальню впливає голова професора Доуеля, а її широко відкриті очі волають про допомогу. Тут же, готовий кинутися рятувати професора, Петя оглядається в усі боки, на кожному кроці очікуючи небезпеку, – і вона не змушує себе довго ждати: в кутку, там, де знаходиться вішалка, хлопець помічає зловісні темні постаті Равіно та Керна, які мають намір розправитися із будь-ким, хто стане у них на шляху.
Здригання пробігає по тілу, малий знову заплющує очі і вже хоче закликати на допомогу батька. Але в останній момент гордість бере гору, і він, призвавши на допомогу всю свою сміливість, безстрашно кидає погляд назустріч загрозі. Придивившись, Петя виявляє, що лиходії, які ховалися між одягом, зникли, а на їхньому місці зараз знаходяться плащ і пальто матері. Це трохи заспокоює, але ненадовго, адже вже незабаром у кімнаті з’являються нові й нові персонажі, котрі матеріалізуються з багатої уяви хлопчика. Герої та лиходії знову і знову сходяться в непримиренних баталіях, раз-по-раз захоплюючи в полон фантазію дитини.
Непомітно Петрик засинає. Але гонка переслідування не припиняється й уві сні. Страшні чудовиська намагаються його наздогнати, щоб у черговий раз встромити в тіло безпорадного хлопчини свої гострі ікла. Він летить, ухиляючись від їхніх ударів і куль. Проте сили надто нерівні... Хлопчик буквально зримо відчуває, як скорочується дистанція. Настає момент, коли немає більше можливості чинити опір. Величезна зубаста паща монстра ось-ось зімкнеться у нього на шиї. І тоді кінець!
«Зараз знову, як і в усі попередні рази, кляте нічне чудовисько зі сну спіймає мене і вчинить наді мною черговий акт насильства! – майнула в зацькованому мозку панічна думка. – І я знову, як завжди, прокинуся весь мокрий, в огидному стані безпорадності та розчавленості, з відчуттям розбитого в порох тіла та вивернутої навиворіт душі!»
Навіть уві сні хлопчикові стало гидко і він скривився. Але все ж таки знайшов у собі сили зосередитися і думати:
«Потрібно щось робити! Щось кардинальне та нестандартне! Таке, що докорінно змінить ситуацію! Інакше чудовисько мене з’їсть!» – у куцих проміжках між несамовитими благаннями про порятунок Петі все-таки вдалося оформити в голові ці раціональні думки.
Підсвідомо ж він відчув, що тільки активні дії зможуть дати йому надію на порятунок, і цей здогад вселив у нього сміливість. Несподівано якась маленька, глибоко захована частинка мозку ніби відокремилася від основної його маси і почала працювати автономно, концентруючи всі свої ресурси на пошуку принципово нового виходу із ситуації.
«Не можна втрачати контролю над перегонами, – диктувала вона свою волю хлопчикові, – навіть навпаки: потрібно мобілізувати всі резерви, які залишилися, щоб не стати здобиччю монстра до того, як буде знайдено рішення».
Отримавши чітку установку, Петрик відразу ж кинувся її виконувати. Він напружив усі сили організму, щоб збільшити швидкість польоту... Виходячи з чергового віражу, хлопчина озирнувся й із задоволенням зауважив, що трохи відірвався від переслідувача.
А ділянка мозку, яка взяла на себе функцію координатора, продовжувала генерувати сигнали. Десь у глибині організму, в області сонячного сплетіння, вона знайшла невідомий хлопчику центр і об’єдналася з ним. Разом вони почали розростатися, підпорядковуючи собі дедалі більшу масу мозку, та й усього Петіного єства.
«Це ж та сама сила волі, про яку говорив батько», – пробилося крізь сон радісне осяяння.
Усвідомлення того, що в його розпорядженні тепер є новий потужний інструмент, вдихнуло в хлопчика впевненість у власних силах, хоча поки що він ще не збагнув, як можна використовувати цю зброю в поєдинку.
А сила волі вже сама вступила у свої права:
«Ти багато разів уві сні тікав від монстра, і весь час безуспішно, – безжально різала вона правду-матку, – а прокинувшись, ти завжди давав собі обіцянку, що наступного разу обов’язково сам кинешся в атаку і голими руками знищиш його. Ти так часто подумки розривав це чудовисько на шматки, але коли доходило до справи, – боягузливо тікав! Може досить обманювати себе?! Здолай свій страх і дотримай хоч раз свою обіцянку! Не бійся! Давай! Реалізуй те, чого ти так сильно бажаєш! Вперед!
Так чітко, ніби це відбувалося наяву, Петрик всім своїм єством відчув, як щось могутнє піднялося з таємних глибин його внутрішнього всесвіту. Він усвідомив і прийняв цю силу в собі; тепер, разом із нею, він зможе звернути гори!
Страх пройшов у першу ж мить, як тільки було ухвалено рішення. Вже розвертаючись, людина, яка перемогла свою слабкість, знала, що ніякі монстри перед нею не встоять. Петя кинувся в атаку, руйнуючи все на своєму шляху. Тепер уже жалюгідне страховисько стрімголов тікає геть. Але ніщо не може його врятувати. Останнє зусилля – і ворог повержений! Ось він лежить, розпластаний біля його, Петра, ніг. А хлопець, який здобув нові могутні сили, упивається своєю перемогою:
«Нарешті настав момент істини! Я переміг! І надалі так буде завжди!» – ця впевненість міцно й надовго угніздилася в Петіній душі.
Віднині щоразу, коли монстр, або якийсь інший лиходій, незважаючи ні на що, все ж таки наважувався з’явитися в його сні, хлопець знав, що робити: він закликав на допомогу свою силу волі й безстрашно кидався в атаку. І щоразу така дія приводила його до беззастережної перемоги.
