Що відбувається у темряві. Катерина Мироненко

Коли вимикається світло і закриваються двері в моїй кімнаті, то все, то всі-преусі монстри вилізають із своїх нірок, щоб полювати на мої ноги. Як це відбувається? – Спитаєте ви. – А ось так.

То я не рівно книгу чи іграшку покладу не так, і вона впаде. То якийсь десь звук за стіною. Але то не монстри. Хоча можна подумати і на них.

Сиджу я така на ліжку і розумію, що хочу пити. І мені в сім років, треба скласти  план, як дістатися до кухні, щоб мене не побачив монстр, а потім не з'їв. І я говорю до нього:

• Так, монстре, я хочу пити! – Точнісінько так і говорю. - Мене не їж. Там десь під ліжком акула м'яка, велика, то її і їж. (У мене досить іграшок, крім акули).

Він має почути. Я злізаю з ліжка і розумію, що щось торкнулося моєї ноги. Це якраз та іграшкова акула, яку я поклала під ліжко для монстра, щоб він не проліз. І тоді подумала, що це може бути і сам монстр, який проковтнув акулу. Я тоді набрала такий розгін і побігла до кімнати батьків. Знаєте, що було в моїй голові в той час? Те, що монстр, мабуть, швидко бігає . Брррр! Не буду думати про погане.

Я прибігла до батьків:

• Тату, мамо, прокидайтесь!

Мама дивиться на мене і каже: Мені о сьомій ранку на роботу. Краще буди тата, якщо у тебе щось термінове.

Добре. Візьмусь за тата.

• Тату, тату, вставай!
• Навіщо ти прийшла? Що сталося?
• Ой, я забула, навіщо прийшла. На добраніч.
• На добраніч.

Виходжу з їхньої кімнати. І згадую, що хочу пити. Повертаю до кухні. Але там причаївся монстр, який мене зараз з'їсть. Він точно уже виліз з-під ліжка.

Я багато часу сиджу в телефоні. Якось подивилась страшний фільм про живі іграшки. Вдень вони сидять, де їх покинули, а вночі оживають. Отже, як і монстри вони можуть полюють за ногами.

Батькам не подобається, що я багато сиджу в телефоні. Вони купили мені великого ведмедя, щоб мої очі відпочили. Ведмідь був великий, пухнастий і гарний. Раніше він жив в магазині, а тепер у мене у моєму улюбленому кріслі.

І от вночі я додивилась страшний фільм про іграшки, а коли лягала спати, звернула увагу на ведмедя. Мені здалося, що він рухається у мій бік. Я підстрибнула на ліжку, швидко встала і підбігла до стола. Треба його зупинити. Але як? Я схопила ножиці, відрізала м'яке вухо. Тепер з дірки стирчав поролон і нитки. Ведмідь схопився за ціле вухо і заплющив очі. Я схопила його і замкнула в шафі.

Вранці, коли мама сказала, що ми їдемо в парк, я погодилась. Мама сказала вбрати нову шубку і підійшла до моєї шафи, щоб шубку зняти з вішака. Звісно, побачивши ведмедя без вуха, вона сказала, що я покарана, і забрала у мене телефон і планшет.

Батьки поїхали в парк без мене, зі своїми друзями.

У мами на горищі обладнана її швейна майстерня. Я взяла там нитки, голку і пришила ведмедеві вухо. Коли приїхали батьки, побачили ведмедя. Мама сказала, що вони мене пробачають, і віддала телефон з планшетом.

І я вирішила на ніч не дивитись страшні фільми і менше сидіти в телефоні. Проте не завжди це виходить.