Війна, кохання, перемога. Наталія Рудницька. Я живий…

Привіт, ти чуєш мила, я живий!

Зі мною добре все, так-так, усе в порядку.

Люблю тебе і поцілуй  дітей,

Бо ставлю телефон на підзарядку. 

А сам останні сім пекельних днів

Ледь на ногах стояв, але тримався.

Так обійняти їх іще хоч раз хотів,

Але коханій в цьому не зізнався. 

Тремтіння голосу стишає телефон,

А сльози розпачу - їх теж ніхто не бачить.

І крик від відчаю із біллю в унісон,

Застряг у горлі. Й мужній часом плаче. 

Попереду вогонь і лігво звірини,

За спинами усе, що так безмежно любиш,

І захищаєш, і борониш від біди,

Й надалі за святе стояти будеш. 

За свою землю, за майбутнє, за дітей,

За вкрадену весну, за мир, за спокій.

Разом зупинимо потік страшних смертей,

І переможемо у цій війні жорстокій. 

І ніжно обіймемо своїх матерів, 

Що молитвами нас оберігали,

Просили відчайдушно Бога за синів,

І у тяжкім бою від кулі захищали. 

І вклонимося низько до землі,

Усім бійцям, що полягли за Україну!

І тим, які стояли на чолі,

Щоб обігріти й освітити всю країну. 

Привіт, ти чуєш мила, я живий!

Зі мною добре все, так-так, їду додому.

Люблю тебе, і поцілуй дітей...

І посміхався попри смертельну втому.