Олександр Вігер. Оповідання Мандрівник
У затишному барі в кутку столу під дружній глухий сміх великої компанії я вдавався до рафінованого саморуйнування. Я пив коньяк і мучив себе. У цьому барі та цій компанії, в якій багато хто мене бачив кілька разів, не було нічого особливого, крім людини, з величезним рюкзаком на спині. Він із захопленням розповідав про свої походи та подорожі, не сідаючи і активно жестикулюючи. Всі погляди компанії були звернені на нього, а я все пильніше вдивлявся в коньяк.
– Не розумію тих, хто може все життя прожити на одному місці, – простодушно заявив він.
Його дружно підтримали. Деякі люди вкидали свої випадки з відпусток та робочих поїздок. Головний мандрівник ввічливо і, мабуть, байдуже їх слухав. Він об'їздив багато країн і в кожній із них знаходив щось цікаве.
- Куди не поїдеш, усюди те саме, - парирував я.
Мандрівник здивувався. Було видно, що він звик лише до заздрості та захоплення.
- Це часта помилка. Кожен народ має свій менталітет, і те, що не приймуть в одній країні, абсолютно нормально в іншій.
– Це деталі. Насправді всі люди їдять, працюють, заводять сім'ї, лають владу та вмирають.
- Тільки мандруючи, можна зрозуміти, що відбувається у світі.
- Мені для цього достатньо новин. І чим більше я їх дивлюся, тим менше мені хочеться дізнаватися про це прямо.
Мандрівник відреагував поблажливою усмішкою, з якою професор дивиться на зарозумілого першокурсника. Йому здавалося, що якщо він об'їздив більше країн, то він більше знає.
- Багато хто розчаровується після подорожей. Особливо у Парижі. Краще просто залишити ці уявлення з фільмів і хоча би припускати, що у світі може бути щось інше.
– Не всі просто вміють подорожувати. Використовують туристичні маршрути.
- Ті, хто складав туристичні маршрути, не дурніші за мандрівників. Тільки музеї та історичні будівлі прийнято вважати затертими маршрутами, а бідні райони, які є в кожному місті і які нічим особливо не відрізняються, передають дух місця.
– Це нові враження.
– Це нові враження для інстаграма. І ви намагаєтеся вразити не себе, а своїх шанувальників. Це має бути. Тільки звичайні люди приїжджають у місця, де їм добре, а тревел блогери їдуть по ті емоції, яких хочуть від них глядачі. В епоху технологій кожен мандрівник трохи блогер, і вже мандрує не лише для себе.
- Мені приємно говорити про свої подорожі наживо.
- Ще б пак. Заздрісні погляди мотивують, коли прокидаєшся на світанку, щоб піти на унікальну фабрику черевиків, на яку би просто так не пішов.
- Ця позиція має місце. Якщо людині добре на своєму місці, то подорож не для нього.
Наша суперечка дипломатично завершилася. Мені було незатишно через те, що я намагався зачепити незнайому людину. Я не міг спокійно сприйняти його щастя. Я відчував себе дріб'язковим і жалюгідним, проте те, що дозволив собі зловтіху, трохи зігрівало мене.
- Розкажи про свою улюблену подорож, - запропонував один із учасників компанії.
Мандрівник мрійливо посміхнувся.
- Ще в дитинстві я загортався у ковдру і уявляв, що я в печері, лісі чи замку. Ці подорожі, про які я фантазував, завжди рухали мене далі. Я досліджував місто пішки, приїжджав до сусіднього міста велосипедом, подорожував автостопом. Все для того, щоб наблизитись до відчуттів від тих фантазій з дитинства.
Оце так поворот. Від його розповіді мені стало ще соромніше і водночас легко. То це був не мій ідейний противник, а близький союзник. Ніщо людське йому не чуже.
На деякий час мені здалося, що дозвілля можна провести не в барі. Десь за будинком, роботою та баром були пригоди. Однак я не був готовий до них. Я міг тільки побажати, щоб у новій подорожі в нього все було добре.
