Карина Гуаш. Вірші

ТАТО

Мій тато не повернеться додому... 
Він — янгол, і тепер — на небесах... 
Я вдячний Богу за такого тата!
Як жаль, що він тепер лиш у думках. 

Ніколи не візьме мене на руки 
І пісню він уже не заспіва. 
Я вдячний долі за такого тата! 
Як жаль, що він тепер лиш спогляда. 

Із неба дивиться на сина 
І на дружину, що в платку: 
"Я вдячний долі за такого сина, 
він теж піде служить у ЗСУ. 

Тоді вже буде тихо в Україні, 
Не буде чути вибухів й гармат. 
Тоді вже буде новая держава 
Й нікому не захочеться стрілять. 

Синочку, рідний, скоро перемога! 
Ти мамі так тихенько це скажи! 
Усі птахи повернуться додому.
Ти вір, синочку, а мене не жди. 

Я дякую країні нашій милій 
За те, що ти зростаєш на землі,
Де правда, слово і жага до волі 
Все переможе, і настане мир!"              

 
 РОЗПОВІДЬ УКРАЇНСЬКОГО ВОЇНА

«Ми не спали майже три доби, —
фраза невідомого солдата. —
Ми не спали, але йшли туди,
щоб діти більш не чули автомата.

Мені листя було замість ковдри,
душу гріла згадка про домівку
я згадав дружину, наче квітку,
діточок своїх і небо чисте.

Ми потихеньку йшли у бік Херсона,
тихенько йшли звільняти рідний край,
були й поранені та йшли щосили —
дорога та стелилась, мов вуаль.

І от дійшли, в момент, що нема сили,
стрічав херсонський змучений народ:
вони благали Бога і молились —
тільки б скоріш би Україна! Почув Бог!

Там жінка прапор діставала —
він був брудний і весь в землі.
«Рідненькі, ми на вас чекали!  
Уклін і дяка — вистоїть народ!»

Найбільша нагорода для солдата —
ні, не медаль і орден, а любов!
Ми тут, щоб вигнати із наших земель ката,
і щоб війни ніколи не було!»

 ДІТИ ВІЙНИ

Очі дитини в мить стали дорослими, 
стала дитина і щось розуміть, 
очі дитини в мить стали недоспані,
звуки сирен лише чуть звідусіль.

Очі дитини чекають не іграшку, 
а лише щоб швидше знову був мир, 
очі дитини чекають на істину, 
тільки би тато вернувся живим. 

Стали дорослими зовсім малі 
і ті, хто ще вчора не міг говорити, 
стали дорослими, звісно, і ті, 
хто був чужим і боявся любити. 

Діти війни — в них дитинство геть інше, 
лютий проклятий все дуже змінив. 
Діти війни ненавидять танки, 
лиш полюбляють спокою мить. 

Пройдуть роки, і діти згадають, 
як уночі в підвал мама вела, 
звуки сирен ті завжди пам'ятають,  
татовий погляд й усмішка сумна. 

Пройдуть роки, і стануть дорослі, 
та в пам'яті спогади будуть сумні, 
діти війни — ті ночі недоспані 
будуть завжди в пам'яті дітвори.

 ТИ ПРИХОДИШ МЕНІ У СНАХ ​

 Присвячується трагедії на Харківщині

Мамо не чекай на мене більше, 
і вже хватить сльози лить пусті, 
не знайдеш ти мамо порятунку, 
я на небі, тут нема живих. 
Я похований в краю чужому, 
дуже тихо тут матусю, я  не сам. 
Я боровся мамо так щосили, 
оборону  я тримав за рідний край. 
Я стомився і приліг спочити, 
не хвилюйсь рідненька і живи, 
я герой, хоч ні, герої вдома,  
біля мам, дружин, не в самоті.  
Я зізнаюсь люба, тільки тихо, 
мамо я завжди тебе любив, 
хоч і  був дорослий, 
та а лихо наздогнало мамо в боротьбі.  
Я прощаюсь вже пора, 
та прошу не плач тільки благаю, 
значить вже прийшла й моя пора, 
я вже вдома мамо я у раю. 

МАВ БИ БУТИ ВИПУСКНИЙ...

У нас мав би буть дзвіночок, той останній випускний, 
хлопці би пішли в костюмах, а дівчата — в суконьках. 

В нас у класі були мрії, і кохання і надії, 
але все війна змінила — і професії життя. 

Вчитель нам казав про скоре і доросліше життя, 
але все війна змінила, стало іншим майбуття.
 
Кіра мріяла навчати, а Матвійко — лікувать, 
Надя мріяла творити, а Сергійко — рятувать. 

Все війна змінила раптом, подорослішали ми, 
ще учора ми — за партой, а сьогодні — воїни. 

Ще учора плели коси, мріяли про інститут, 
а сьогодні — з автоматом, не тікаємо від куль.

Все війна змінила, клята, інші в нас реалії, 
ми були іще дітьми, зараз в нас баталії...

МАДЕМУАЗЕЛЬ

Груба, ну, вибач, сильна —  
мабуть, 
хочу сказати — не в цьому суть. 
Може вина, 
так напевно, будь ласка, 
дякую дуже тут ваша ласка. 
Сильна сказали,
так, а чому, долю пізнала, так залишусь. 
Може ще скажите 
що незалежна, чесно 
стараюсь 
на все свій час, ну
а тепер 
давай будем відверті, 
ні ми не будем,на Ви зазвичай. 
Думаю буде сонце і злива, 
ні бо лунає вітер тепер, 
ви пані робите щось неможливе, 
дякую дуже, 
я мадмуазель. 
Принц залишився по той бік історій, 
як же король, 
блукає тепер, 
я сама свій 
генератор історій буду 
краще 
я 
мадмуазель.