Олександр Вігер. Оповідання Перше побачення
Ми сиділи на літній терасі у кафе і згадували перше побачення. Я дивився на неї, таку молоду й красиву і слухав історію нашого знайомства, яку вона безтурботно розповідає. Такої її бачили інші відвідувачі та офіціанти. Вітер розвівав її каштанове хвилясте волосся, синя сукня підкреслювала стрункість фігури і підходила за кольором очей. Вона мило щебетала.
І тільки я знав, як легко цей ніжний голосок переходить на крик, наскільки глибоким і важким може бути її наївний погляд. Ідилічні розповіді про перші побачення перемішувалися у мене з картинами наших сварок, і останні переважали.
– А пам'ятаєш, як ти вперше взяв мене за руку? – запитала вона мене.
Я невиразно пам'ятав. Всі ці обійми, поцілунки, проводи додому – тільки лакмус для того, чи буде секс. Мені потрібно було її тіло – це розуміли і вона, і я, але ніхто не міг прямо сказати. І вона думала про те, чи віддаватиметься і коли вона це зробить, ось тільки мені не скаже.
Я намагався справити на неї враження – вона намагалася справити враження на мене і правильно позиціонувати себе. Так і відбуваються перші побачення. Найцікавіші історії з життя, найсмішніші заготовлені жарти, по можливості, найкращі місця, найбільш активне проведення часу. Ми, ніби голлівудські блокбастери, намагаємося вмістити найкрасивіші та найінтригуючіші кадри в трейлер, а сам фільм, здається, вийде і так.
Ми згладжуємо гострі кути. Вона, наприклад, не любила комп'ютерних ігор. Начебто дрібниця, але наша остання сварка була через це. Замість того, щоб наполягти на цьому своєму інтересі, я поступився, адже не хотів затьмарювати нашого першого побачення суперечкою.
Треба говорити. Є люди, яким легко прокидатися і вони можуть йти зустрічати світанок. А є люди, яким прокидатися важко, але вони поступаються, і йдуть зустрічати світанок із коханими. І, начебто, це правильно, але краще, на мою думку, домовитися і піти зустрічати захід сонця. Якщо можна зробити так, щоб усім було добре, треба спробувати це зробити.
Є відома історія про те, що старий любив нижню частину булочки, але віддавав її дружині. Дружина любила верхню частину, але віддавала чоловікові. З одного боку, це історія про жертовність, а з іншого – про недомовленість. Адже їм нічого не заважало дізнатися про це один від одного.
Ми все ще далекі від європейської моделі відносин, де обговорюють все. Ми намагаємося показати себе у кращому світлі, але на далеких дистанціях провалюємось.
Якими мають бути перші побачення? – Грубо кажучи, багато хто з нас повинен мати можливість чесно сказати, що жартувати вони не вміють, або не вміють розповідати, або, навпаки, занадто балакучі, незграбні, оригінальних захоплень не мають, хропуть. Так, було б непогано, якщо можна буде сказати своєму партнерові, що хочеш із ним переспати. І чоловік, і жінка, і щоб за це їх не вважали вульгарними чи легкодоступними.
Нема ідеальних людей. І до цього ми маємо бути готові з моменту знайомства, з цього злощасного першого побачення. А ми створюємо ідеальні образи, а потім нам закидають те, що ми їм не відповідаємо.
Чесно кажучи, я так пішов у свої думки, що прослухав її. Може, її докори в моїй байдужості справді справедливі. Але ж я один вкотре думав за нас двох про наші стосунки.
– Правда, у нас було чудове перше побачення? – –запитала вона.
– Правда, – відповів я, думаю про те, що воно страшне.
Так добре все починалося, може здатися. Але початок такий успішний, адже на нього кинуто всі зусилля.
Можна було завершувати ці стосунки. Як і на першому побаченні, я думав про щось своє, тоді більш приземлене, але від цього не менш щире. Я сплатив останній у наших відносинах рахунок.
Я міцно стис її руку – і це вже не було лакмусом до сексу. Ось такі речі є справжніми, але вона цього не відчула. Вона вже була в передчутті нових відносин, а я завис між болем і свободою.
Красиво починати та завершувати стосунки – це по-нашому.
