Біографія Поля Валері
Поль Валері – французький поет і філософ, яскравий представник французького символізму – народився 30 жовтня 1871 року в Сеті (Франція), містечку на узбережжі Середземного моря.
Його батько був корсиканець, мати – родом з Генуї. Дитинство і юність Валері пройшли в Монпельє. Здобувши традиційну католицьку освіту, він студіював право в університеті, а потім переїхав до Парижа, де і прожив майже все життя. Там певний час він був близький до кола поета Стефана Малларме.
У Парижі Валері спершу мав чиновницьку посаду у міністерстві оборони. Незабаром він знайшов собі іншу роботу, став особистим секретарем Едуара Лебе, колишнього директора аґенції «Гавас». Тут він пропрацював близько двадцяти років, до самої смерті Лебе в 1922.
Публікуватися Валері почав ще в університеті, але професійно зайнявся літературою тільки в 1920-х. Валері пише численні есе, передмови до творів різних авторів, стає пристрасним оратором. У 1925 його обирають до Французької академії. На той час він вже відома особистість у Франції.
Валері подорожує Європою, дає лекції на культурологічні й соціальні теми. В Лізі Націй він представляв культурні інтереси Франції і брав участь у декількох засіданнях.
У 1931 Валері засновує Міжнародний коледж в Каннах, недержавну установу, що має вивчати французьку мову й культуру. Коледж діє до сьогодні.
У 1932, на німецькому святкуванні 100-річчя з дня смерті Гете, він робить основну доповідь. Поетові був близький Гете – Валері поділяв його любов до науки (особливо до біології та оптики).
Валері був членом Лісабонської Академії наук, належав до Національного фронту письменників (Front national des Ecrivains). Під час Другої світової війни, Валері втратив декілька своїх посад через його відмову співпрацювати з режимом Віші. Проте Валері всі ці важкі роки продовжував працювати і публікуватися, залишаючись помітною фігурою у французькій культурі.
У 1900 році він одружився з Жанною Гобійяр, племінницею Берти Морізо та подругою родини Малларме. У Валері і Гобійяр було троє дітей: Клод, Агата і Франсуа.
Поль Валері помер 20 липня 1945 року в Парижі.
Похований на кладовищі у його рідному Сеті, на тому ж цвинтарі, про який йдеться у знаменитому вірші le Cimetière marin («Надморський цвинтар»).
Поетична творчість
Поетичний доробок Поля Валері невеликий. Перші поетичні тексти близькі до символізму. Пізніше, після глибокої творчої кризи, він уявляє собі справжню поетичну творчість лише як «чисту поезію» (poésie pure), яка передбачає відмову від зображення почуттів або зовнішніх реалій, є самореференційною, вирізняється точністю думки й формальною досконалістю. Водночас така поезія має доволі герметичний характер. Символом такої ідеальної, самореференційної поезії Валері обирає Нарциса (вірш «Нарцис мовить»).
Загальне визнання до Валері-поета приходить з публікацією поеми «Юна Парка» (1917). Над цією поемою він працював чотири роки. Поема, що складається з 512 бездоганних александрійських віршів, написана від першої особи як монолог молодої жінки.
У 1920 виходить «Альбом давніх віршів», що складався переважно з трохи підновлених віршів початку 1890-х. «Чари», третя й остання поетична збірка Валері, вийшла друком у 1922. Вірші цієї збірки, написані за кілька тижнів після «Юної Парки», є своєрідним продовженням знаменитої поеми. Тут також йдеться про опис різноманітних станів свідомості. Характерне для збірки й строфічне розмаїття: сонети, александрійські вірші, секстини, децими. Одним із найвідоміших віршів збірки став «Надморський цвинтар» – зразок «чистого» й абстрактного ліризму. Це чи не єдиний вірш Валері, написаний на основі реальних вражень.
Після виходу «Чарів» Валері стали сприймати як класика.
Твори:
Вступ до методу Леонардо Да Вінчі (Introduction à la méthode de Léonard de Vinci, 1895).
Вечір з паном Тестом (La Soirée avec monsieur Teste, 1896).
Есе методичного завоювання (Essai d'une conquête méthodique, 1897).
Юна Парка (La Jeune Parque, 1918).
Криза духу (La Crise de l'esprit, 1919).
Надморський цвинтар (Le Cimetière marin, 1920).
Альбом давніх віршів (Album de vers anciens, 1920).
Чари (Charmes, 1922).
Євпалінос або архітектор (Eupalinos ou l'Architecte, 1923).
Душа й танець (L'Âme et la danse, 1923).
Діалог дерева (Dialogue de l'arbre, 1923).
Variété I (1924).
Промова про інтелект (Propos sur l'intelligence, 1925).
Пан Тест (Monsieur Teste, 1926).
Variété II (1930).
Погляди на сучасний світ (Regards sur le monde actuel, 1931).
Амфіон (Amphion, 1931).
Статті про мистецтво (Pièces sur l'art, 1931).
Нав'язлива ідея або двоє на морі (L'idée fixe ou Deux Hommes à la mer, 1932).
Промова на честь Гете (Discours en l'honneur de Goethe, 1932).
Семірамида (Sémiramis, 1934).
Загальне поняття мистецтва (Notion générale de l'art, 1935) en ligne.
Variété III (1936).
Деґа, танець, малюнок (Degas, danse, dessin, 1938).
Промова до хірургів (Discours aux chirurgiens, 1938).
Variété IV (1938).
Погані та інші думки (Mauvaises pensées et autres, 1942).
Tel quel (1941, puis 1943) (Cahier B 1910; Moralités; Littérature et Choses tues).
Variété V (1944).
Мій Фауст (Mon Faust, 1946).
Янгол (L'Ange, 1947).
Обірвані історії (Histoires brisées, 1950).
Погляди (Vues, 1948, посмертно).
Твори (Œuvres I, 1957, посмертно).
Принципи чистої й прикладної анархії (Les Principes d'anarchie pure et appliquée, 1984, posthume).
Українські переклади
На сьогодні найповніше видання поезій Валері українською мовою опубліковано у видавництві Юніверс в перекладі Михайла Москаленка.
Твори Поля Валері також перекладали українською Святослав Гординський, Наталя Лівицька-Холодна, Володимир Державин, Юрій Клен, Євген Маланюк, Микола Терещенко, Віктор Коптілов (поема «Морський цвинтар» та ін.), Микола Лукаш (ряд віршів, поема «Морський цвинтар»), Григорій Кочур (вірш «Пряля»), Олег Зуєвський, Роман Осадчук («абстрактні вірші» із «Зошитів»), Оксана Пахльовська, Остап Тарнавський («Кроки»).
Твори
Критика
