Поль Валері. Пряля
Lilia... neque nent...
Снить пряля в синім просвітку вікна,
Де сад себе вколисує співучий.
Дзижчанням прядки впоєна, вона,
Блакиті спивши, знемоглась, прядучи
Руно ласкаве. Никне голова,
Німіють пальці на руках робучі...
Кущі й повітря — течія жива,
Що втратами квіток, на день нависши,
Сад ледащиці ніжно полива.
Стебло, де зайда-вітер сів у тиші,
Привітом марним в зоряній красі
Троянду перед прядкою колише.
Пряде самотню вовну сонна, й всі
Снуються потайки тендітні тіні
Між пальцями. Знеможення носій —
Сон в янгольській розмотується ліні,
Потік руна довірливо густий
Хвилюють рухи веретена звинні...
Убрана в лист і сяйво, згасла ти,
Наївна пряле, на межі смеркання.
Палає сад. Мре захід золотий.
Сестри троянди запашне дихання
Тобі чоло овіює. Воно
Схилилося у час твого згасання.
У просвітку, де пряла ти руно.
Переклав Г. Кочур
Твори
Критика
