(1902-2005)
Поезія Наталі Лівицької-Холодної за змістом і естетичною природою — унікальне явище в світовій літературі. Це віршований роман життя людини — від ранньої юності до глибокої старості. В ньому переплелись два сюжети — інтимний світ жінки і доля емігрантки. Звідси — лірико-драматичний характер поезії, де взаємодія категорій драматичного і ліричного надає потужної експресії викладу.
Лірична героїня поезії Лівицької-Холодної — це натура сильна, вольова й одночасно граціозна й ніжна.
Мистецькі уподобання Н. Лівицької-Холодної сформували і український фольклор, і модерне європейське мистецтво, і сучасні їй українські митці, зокрема представники т. зв. празької школи із задекларованими ними ідеями відродження української духовності та високими художніми вимогами. У своїй ліриці поетеса знаходить багаті можливості для тонкої гри живописних ефектів, досконалості кольористики, в поезіях домінують саме червоний, чорний, жовтий, блакитний, що не збіднює гаму тонів і відтінків, властивих її творчості. Вона вдається до своєрідної гри художніх образів, яка зачаровує своєю непередбачуваністю водночас із можливістю її інтуїтивно вгадати.
Твори
- Весняним громом прогрими
- Мені очей звести несила
- О ні, не хочу ні Верлена
- Припасти знов до рук коханих
- Сім літер, що палають в слові «Україна»
- Такий похмурий вечір нині
- Цвіте тобою кожна ніч
- Чорний колір — колір зради
Критика
