До музикантів. Іван Сидорчик
Ой чому ви, хлопці, перестали грати?
Зажурилось навіть сонце в вишині!
Чи вже притомились, чи згадалась мати,
У якої син і досі на війні?
Й гіркі її сльози душу роздирають;
Материнське щастя згасло, мов зоря,
Й лиш холодний вітер прапори хитає,
Й сумно мідь оркестру в тиші догоря.
І що буде завтра – аніхто не знає,
Хоч кружля планета на своїй осі.
Й «Слава Україні!», наче грім, лунає,
І «Героям слава!» лине звідусіль.
Ой чому ви, хлопці, перестали грати?
Тріпотять над військом сиві корогви…
Перед вами блякне навіть рев гарматний,
І тікають врозтіч люті вороги.
Отож скільки й сили – грайте, соколята,
Хай же не німує ваш дзвінкий оркестр.
Гляньте, скільки люду вийшло вас вітати,
Й навіть посміхнулось сонечко з небес.
Ой чому ви, хлопці, перестали грати?
Зажурилось навіть сонце в вишині!
Чи вже притомились, чи згадалась мати,
Що жде свого сина й досі із війни?
