Творча спадщина Жуля Верна у перекладах Марка Вовчка

Т. П. Гаупт

Марко Вовчок перекладала багатьох французьких письменників. За своїм об’єктивним значенням і кількісними показниками особливого розгляду вимагають її інтерпретації творів Жуля Верна.

Науково-фантастичні і пригодницькі романи Жуля Верна у перекладах Марка Вовчка були надзвичайно популярні в Росії та в Україні. В XIX столітті з усіх численних перекладів романів Жуля Верна тільки інтерпретації української письменниці за своїми художніми якостями стояли на рівні кращих взірців перекладацької культури 60-70-х років.

Дослідник творчості Марка Вовчка Є. Брандіс слушно зауважує, що у створенні російського Жуля Верна Марку Вовчку належала та ж почесна роль як Ірінарху Введенському в створенні «російського Діккенса» (1).

У Росії його романи потрапили на сприятливий ґрунт. Передові люди 60-х років бачили в особі французького письменника-фантаста перш за все просвітителя, пропагандиста природничо-наукових ідей.

Твори французького письменника-фантаста у доступній і зрозумілій для широкого загалу читачів формі давали велику кількість наукових фактів, знайомили з географією, астрономією, фізикою, геологією, ботанікою, зоологією, з численними новинками науки і техніки.

У період перебування в Парижі Марко Вовчок була, можливо, особисто знайома з Жулем Верном, з яким вона не раз могла зустрічатися у П.-Ж. Етцеля. Згодом вона стала перекладачем багатьох творів французького письменника-фантаста. Українська письменниця і автор серії «Незвичайних мандрівок» зрідка обмінювалися листами. Про це свідчить опис її архіву, складений її сином Богданом Марковичем. У ньому, зокрема, під № 25 значиться лист Жуля Верна, який, на жаль, загубився. (ІРЛІ, рукоп. від., оп. 174, № 46, арк. 2). Свідченням того, що стосунки Марка Вовчка і Жуля Верна були не лише офіційно-діловими, а й дружніми, є лист П.-Ж. Етцеля до української письменниці, в якому він іронізує щодо пліток, які поширювалися у літературних колах: «Верн буде дуже здивований, дізнавшись, у чому Вас підозрюють у зв’язку з ним...!» (2).

Вже після появи перших пригодницьких романів Жуля Верна слава про талановитого письменника з надзвичайною швидкістю поширилася не лише у Франції, а й далеко поза її межами. З’явилися численні наслідувачі, несумлінні перекладачі, які без згоди автора, з метою наживи довільно поводилися з текстами його творів. Спекулюючи на колосальному успіхові романів письменника-фантаста в Росії, безсоромні торгаші друкували його книжки у спотворених перекладах, йшли на відверті підробки. У зв’язку з цим Жуль Верн змушений був звернутися до першого видавця своїх творів П.-Ж. Етцеля з проханням стати на захист його творів від некваліфікованих перекладів й безсоромних видавців. Щоб захистити авторські права французького романіста, Етцель порадив Жулю Верну надати привілейоване право видання його творів в Росії вартому довір’я петербурзькому видавцеві С.В. Звонарьову, а право перекладу — кваліфікованій, що бездоганно знає французьку мову і перекладацьку справу, людині. Жуль Верн, не вагаючись, висловив побажання, щоб привілей на переклади його романів у Росії було надано Марії Олександрівні Маркович, якій він цілковито й безумовно довіряє.

А. Пармені і К. Боньє де ля Шапель у своїй праці «Історія одного видавця та його авторів. П.-Ж. Етцель (Сталь)» пишуть з цього приводу: «В Росії романи Жуля Верна, перекладені пані Маркович, мали численних читачів. Жуль Верн не бажав іншого перекладача, крім цієї розумної, інтелігентної, освіченої жінки, яка тонко відчуває і чудово знає французьку мову» (3).

Романи Жуля Верна в перекладах Марка Вовчка з’являлися друком майже одночасно із паризькими виданнями. Починаючи з 1868 року, кожен новий твір французького письменника, як тільки він з’являвся в «Magasin d’éducation et de recreation» чи виходив окремою книжкою у видавництві П.-Ж. Етцеля, негайно надсилався Звонарьову і Марку Вовчку для перекладу і видання російською мовою. Так, тритомний роман Жуля Верна «Діти капітана Гранта», який вийшов окремим виданням у Парижі в липні 1869 p., в Петербурзі з’явився всього три-чотири місяці пізніше. Роман Жуля Верна «Пригоди юного капітана» майже одночасно друкувався в Парижі в етцелівському «Magasin d’éducation et de recreation» і в Москві. Про це свідчить лист Марка Вовчка до редактора літературного відділу «Русской газеты» М.О. Александрова від 22 червня (4 липня) 1878 p., в якому письменниця нагадує, що роман «печатается теперь» (тобто у Франції) і що вона може надсилати його переклад лише в міру надходження нових глав. «Я Вам послала 5 глав... На днях я вышлю Вам еще главу — шестую» (4).

Траплялося, що Етцель пропонував Марку Вовчку для перекладу твори Жуля Верна, які ще не з’явилися у Франції. «Ви хочете перекласти ще не опубліковану річ Жуля Верна «Плавуче місто»? Але щоб одержати її перше, ніж вона з’явиться у Франції, треба сплатити 500 франків і опублікувати в той самий час, як вона з’явиться друком в Парижі», — пише він в листі до української письменниці 5(17) січня 1870 року (14). На жаль, ми не знаємо відповіді Марка Вовчка на дану пропозицію, оскільки не збереглося жодного її листа до Етцеля за 1870 рік. Можемо лише припускати, що за браком коштів цьому задуму не судилося здійснитися — роман Жуля Верна «Плавуче місто» з’явився у перекладі Марка Вовчка лише у 1872 році.

За час з 1867 до 1878 року Марко Вовчок переклала п’ятнадцять творів Жуля Верна (близько 200 друкованих аркушів) — вони склали більш як 20 томів. В одному зі своїх листів до сина Богдана Марковича письменниця перелічує ці переклади: 1. «Дети капітана] Гранта». 2. «Приключ[ения] Гаттераса». 3. «Путеш[ествие] в 80 дней». 4. «80 000 верст подволнами». 5. «Приключ[ение] 3-хрус[ских] и 3-х англ[ичан]». 6. «Путеш[ествие] в струну] мехов». 7. «К цен[тру] Земли». 8. «От зем- [ли] до Луны». 9. «Вокруг Луны». 10.«Плава-ющей] город». 11.«На море». 12.«Пов[ести] и рассказы». 13.«Доктор Оке». 14. «Таинст[ве- ный] остров».

У цьому списку пропущено книжку Жуля Верна «Похождения юного капитана» («Пятнадцатилетний капитан»), яка в 1878 році друкувалася на сторінках «Русской газеты» в перекладі Марка Вовчка і за життя письменниці окремим виданням не виходила. Ліквідація «Русской газеты» обірвала публікацію роману, який друкувався услід за Етцелевим журналом. Переклад залишився незавершеним і тому, мабуть, не був внесений письменницею до загального списку. Марку Вовчку належить також переклад і видання першої книги історико-географічної серії нарисів Жуля Верна і американського письменника Вашінгтона Ірвінга «Славнозвісні дослідники та мандрівники». Українська письменниця переклала більшу частину написаних на той час творів Жуля Верна.

Освічені кола громадськості Росії з прихильністю зустрічали кожний новий твір французького письменника-фантаста у перекладі Марка Вовчка. Про появу кожного нового тому «Незвичайних мандрівок» широко, як на той час, повідомлялося в пресі з похвалами на адресу перекладачки.

Творчість Жуля Верна цікавила Марка Вовчка не тільки тим, що за її допомогою можна було нести в народні маси знання з різних галузей наук. Блискучий оповідач, майстер захопливо розгортати сюжети своїх творів, натхненний мрійник-фантаст, думки якого міцно спиралися на тогочасні досягнення науки, Жуль Берн вабив перекладачку насамперед своїми високогуманними ідеалами, любов’ю до людини, палкою вірою в чудодійну силу її невтомної праці на благо поступу й процвітання культури.

Таким чином, треба віддати належне наполегливій праці Марка Вовчка, яка відкрила читачам незрівнянний талант французького письменника-фантаста. Українська письменниця була не тільки одним із перших перекладачів його романів, але й палко пропагувала його творчість і сприяла тим самим прилученню широкого кола читачів до кращих зразків світової літератури.

Список літератури:

Брандис Е. Жюль Верн, - Л., 1956. — С. 213.
Листи до Марка Вовчка: У 2-х т. — К., 1979. — Т. — С. 239.
Parmenie A., Bonnier de la Chapelle С. Histoire d’un editeur et de ses auteurs. P.-J. Hetzel (Stahl). — Paris, 1953. – P. 573.
Листи Марка Вовчка: У 2-х т. — К., 1984. — T. 2. – С. 149.
Отечественные записки, 1869. № 1. — С. 121.
Листи Марка Вовчка: У 2-х т. -К., 1984. — Т. 2. — С. 150.
Там само. — С. 150.
Там само. — С. 150.
Там само. — С. 150.
Там само. — С. 419.
Листи до Марка Вовчка: У 2-х т. — К., 1979. — Т. — С. 393.
Там само. — С. 393.
Листи Марка Вовчка: У 2-х т. — К., 1984. — Т. 2. – С. 432-433.
Листи до Марка Вовчка: У 2-х т. — К., 1979. — Т. 1. — С. 11.