17-05-2023 Жуль Верн (Jules Verne) 46

Біографія Жуля Верна

Жуль Габрієль Верн – французький письменник, автор пригодницьких романів; разом із Гербертом Уеллсом вважається засновником жанру наукової фантастики – народився 8 лютого 1828 року в Нанті, давній столиці бретанських герцогів, у родині адвоката П'єра Верна, нащадка сім'ї юристів з Провена, і Софі Верн, уродженої Аллот де ля Фюйє, спадкоємиці стародавнього роду нантських кораблебудівників і судновласників.

У сім'ї Вернів, крім первістка Жуля, зростали ще брат Поль і три сестри: Анна, Матильда і Марі.

У 8 років Жуль Верн почав навчання спершу в семінарії Сен-Станіслав, а потім в Нантському ліцеї, де отримав класичну освіту, що складалася зі знання грецької та латини, а також риторики, співу та географії. Жуль та його сім'я влітку проводили багато часу на дачі, на берегах річки Луари, де він із братом часто подорожував. Саме там він розвинув своє зацікавлення подорожами та пригодами.

У 1839 маленький Жуль таємно від батьків влаштувався юнгою на трищоглову шхуну «Коралі», яка вирушала до Індії. На щастя, батько встиг на місцевий «піроскаф» (пароплав), на якому йому вдалося наздогнати шхуну і зняти з неї хлопчика. Тоді Жуль Верн пообіцяв батькові, що надалі подорожуватиме лише у мріях.

П'єр Верн був успішним адвокатом. Після отримання в 1846 диплому бакалавра, Жуль, під великим тиском батька, почав вивчати юриспруденцію в Нанті. У квітні 1847 він переїхав до Парижа, де мав скласти іспити за перший рік навчання.

Рідну оселю Верн залишав без жалю, але з розбитим серцем – його кохання не було прийняте кузиною Кароліною Тронсон. У цей час Жуль Верн починає перші літературні спроби – пише численні сонети і навіть невелику віршовану трагедію для театру маріонеток.

Склавши іспит на юридичному факультеті, 1847 року Жуль Верн повернувся до Нанта. Його все більше приваблював театр, у цей час він створює дві п'єси «Олександр VI» та «Порохова змова», які читає у вузькому колі знайомих. Молодий автор ясно усвідомлював, що театр – це передусім Париж. З великими труднощами Жуль Верн переконав батька, що йому треба продовжити навчання саме в столиці, куди і відбув восени 1848.

У Парижі Жуль оселився зі своїм нантським другом Едуардом Бонамі в маленькій квартирці на вулиці Ансьєн Комеді. Молоді люди часто навіть не обідали – економили і без того невеликі гроші. П'єр Верн вважав, що відсилати сину понад 100 франків на місяць нерозумно. По-перше, хлопець повинен знати ціну грошам, по-друге, лише такий спосіб життя мав утримати недосвідченого Жуля від численних паризьких спокус. У друзів був один фрак на двох. Оскільки Жуль захоплювався театром, то його і без того малий бюджет буквально тріщав по швах.

У 1849 Жуль Верн отримав ступінь ліцензіата права. Тепер він мав змогу розпочати адвокатську практику, але зовсім не поспішав цього робити.

Ще під час навчання Жуль познайомився із найколоритнішою фігурою тогочасного Парижа – Александром Дюма. Побувавши з візитом у замку «Монте-Крісто», Жуль залишив його лише через кілька днів. Дюма одразу почав симпатизувати Вернові. Знаний майстер слова показував Жулю свою кухню – величезний зал, де письменник готував страви за власними рецептами. Кулінарними досягненнями Дюма пишався не менше, ніж «Трьома мушкетерами».

Ні для кого не було таємницею, що «Александр Дюма» не більше ніж літературна корпорація і що хазяїн замку «Монте-Крісто» утримував великий штат помічників. Сам він писав лише плани романів, усе інше – справа рук «літературних рабів». Роль Жуля Верна для Дюма була майже вирішена, тим більше, що його нещодавно залишив Огюст Маке, найталановитіший помічник.

Дюма запропонував Вернові випробувати себе в літературі. Пізніше Жуль Верн часто говорив, що вдячний Дюма за те, що той першим повірив у нього. Дюма ж, судячи з усього, збагнув, що волелюбний фантазер менш за все підходить на роль «літературного раба».

Дві історичні трагедії у віршах («Олександр VI» та «Порохова змова») не вразили Александра Дюма. Однак «Зламані соломинки» – водевіль у віршах йому припав до душі й він поставив його в своєму історичному театрі. «Зламані соломинки» витримали 12 вистав. Жуль Верн був у захваті.

Незабаром у Парижі відкрився «Ліричний театр», і Жуль Верн став його секретарем. Служба в театрі дозволяла йому підробляти у популярному тоді журналі «Мюзе де фамій», в якому в 1851 було оприлюднене його оповідання «Перші кораблі мексиканського флоту» (пізніше воно одержало назву «Драма в Мексиці»). Перший рядок «Кораблів» звучав так: «18 жовтня 1825 року велике іспанське військове судно „Азія“…» Згодом більшість романів Верна розпочинатимуться саме так – з точної дати.

Оскільки «Мюзе де фамій» – журнал для сімейного читання, Верн змушений дотримуватися його концепції – повчати, розважаючи. Автори «Мюзе» мали писати романи й оповідання зі щасливим кінцем і якомога повчальні. Цікаво, що пізніше, працюючи над своїми «Незвичайними подорожами», Верн завжди дотримувався цих двох правил.

У 1854 Шарль Бодлер переклав твори Едгара По французькою. Верн став відданим шанувальником американського письменника і під впливом Едгара По написав свою «Подорож на повітряній кулі» (1851). Пізніше Жуль Верн написав продовження незакінченого роману По «Оповідь Артура Гордона Пима з Нантакету», названий ним «Сфінкс крижаних рівнин» (1897).

10 січня 1857 Верн одружився з Онориною де Віан Морель (Honorine de Viane Morel), молодою вдовою з двома дітьми. Він із сім'єю мешкав у великому заміському будинку й іноді плавав на яхті.

У 1859 Верн отримав можливість здійснити безкоштовну поїздку до Шотландії. Пароплав мав відвідати Ліверпуль, Гебридські острови, Единбург і Лондон. Верн узяв із собою записну книжку для нотаток, до кінця шляху в ній не залишилося жодної чистої сторінки. Він побував на верфі Темзи, де будувався «Грейт-Істерн», корабель-сенсація, найбільше, на той час, судно у світі.

Після повернення, вдома письменник пробув недовго. На маленькому пароплаві він вирушив до скандинавських країн – Норвегії, Швеції та Данії. Однак Жулю Верну довелося на півдорозі повернутися додому – 3 серпня 1861 народився його син Мішель Верн (Michel Verne).

До Верна часто заходив Гаспар-Фелікс Турнашон, він же Надар, знаменитий тим, що зробив фотографію жанром мистецтва. Захоплення фотографуванням привело його до захоплення повітроплаванням. Надар здійснив перше у світі аерофотографування – зробив знімок Парижа з висоти пташиного польоту. Він міг годинами говорити про аеронавтику. Натхненний цими бесідами, Верн вирішує – його перший роман буде про повітряну кулю.

Імовірно, першим читачем роману «П'ять тижнів на повітряній кулі» був Александр Дюма. У 1862 він познайомив Верна з відомим у ті часи письменником Брише, який представив Верна одному з найбільших паризьких видавців П'єру-Жулеві Етцелю (Pierre-Jules Hetzel). Етцель, який збирався заснувати журнал для підлітків (що пізніше став широко відомим під назвою «Журнал виховання та розваги»), одразу збагнув, що знання і здатності Жуля Верна багато в чому відповідають його планам. Після невеликих виправлень Етцель узяв роман «П'ять тижнів на повітряній кулі» й 17 січня 1863 (за деякими відомостями – 24 грудня 1862) оприлюднив його у своєму журналі. Крім того, Етцель запропонував Верну постійне співробітництво, підписавши з ним договір на 20 років, за яким письменник зобов'язувався передавати Етцелю щорічно рукописи трьох книг, одержуючи за кожний рукопис 1900 франків.

Уже 1865 року, після публікації перших п'яти романів Жуля Верна, його гонорар був збільшений до 3000 франків за книгу. Попри те, що за умовами договору видавець міг вільно розпоряджатися ілюстрованими виданнями книг Верна, Етцель виплатив письменникові за 5 випущених на той час книг компенсацію в розмірі 5500 франків. У вересні 1871 підписали новий договір, за яким Верн зобов'язувався передавати видавцеві вже не три, а тільки дві книги щорічно; гонорар же письменника відтепер становив 6000 франків.

Етцель і Верн невдовзі стали добрими друзями і співпрацювали аж до смерті видавця. Етцель також працював із Бальзаком і Жоржем Сандом. Він уважно читав рукописи Верна і не вагався пропонувати виправлення. Рання праця Верна – антиутопічний роман «Париж у XX столітті» (Paris au XXe siècle, 1863), – не сподобалася видавцеві через надмірну похмурість, тож вона так і не з'явилася друком за життя, тривалий час вважалася втраченою і вперше була опублікована лише 1994 року.

Романи Верна швидко завоювали неймовірну популярність у світі. Не маючи освіти науковця, Верн провів більшу частину свого часу у дослідженнях для своїх творів та намагався бути реалістичним і дотримуватися фактів у деталях.

Жуль Верн був невтомним мандрівником. Окрім подорожей 1859 і 1861 років до Шотландії та Скандинавії, у 1867 з братом Полем Жуль Верн відвідав США та побував на Ніагарському водоспаді. На власній яхті «Сен-Мішель-III» (у Верна змінилося три яхти під цією назвою – від невеликого суденця, простого рибальського баркаса, до справжньої яхти довжиною 28 метрів із потужним паровим двигуном) він двічі обійшов Середземне море, відвідав Португалію, Італію, Гібралтар, Північну Африку, а в Римі Папа Лев XIII благословив Жуля і його книги.

У 1871 Жуль Верн оселився в Ам'єні, а у 1888 його обрали радником.

У 1886 племінник письменника Гастон, який страждав на параною, вистрілив Жулю Верну в ногу. Поранення виявилося настільки тяжким, що письменник не міг рухатися до кінця свого життя.

В останні роки у Верна виникли проблеми зі слухом, тяжкий перебіг цукрового діабету призвів до очних ускладнень (діабетична ретинопатія) – Жуль Верн майже нічого не бачив.

Упродовж більше як 40 років Жуль Верн публікував як мінімум одну книгу на рік.

Жуль Верн помер о 8 годині ранку 24 березня 1905 року. Похований неподалік свого будинку в Ам'єні. Через кілька років після смерті на його могилі встановлено пам'ятник, який зображував письменника-фантаста, що тягнеться до зірок.

Біографія

Твори

Критика