«Пошук пригод – моя невиліковна хвороба…»
А. М. Мартинець
«Мені насправді приходилося стріляти у ведмедів і полювати на китів, та все це важко порівняти з відчуттям, які я вперше пережив за книгами Майн Ріда».
Артур Конан Дойл
Мандрівник, дослідник, мореплавець, солдат — далеко не кожного письменника можна охарактеризувати такими словами. Та все ж це безпосередньо стосується Томаса Майн Ріда, людини, яка приходить гостем до кожного в роки дитинства і залишається поряд упродовж усього життя, бо книги, написані його рукою, переповнює любов до незвіданого і пристрасть до пригод. «Не можу вам пояснити, — говорив сам Майн Рід, — але пошук пригод — моя невиліковна хвороба. Думки про спокійне життя завжди були гидкими для мене». А там, де пригоди, там завжди подорож.
«Я переїхав американський материк з Крайньої Півночі до крайнього півдня, пересік його від океану до океану. Нога моя попирала вершини Анд і піднімалася на Кордільєри Серамадре. Я спускався на пароплаві вниз по Міссісіпі і піднімався по Оріноко. Я полював на буйволів з індіанцями племені пауни і на страусів у пампасах Ла-Плати. Разом із трапперами Скелястих гір я харчувався прив'яленим м’ясом, а у індіанців племені москіто мене пригощали жареною мавпятиною... Спрага пригод не знала меж», — так розповідає про себе один з героїв Майн Ріда. Майже так само міг би сказати про себе і сам письменник.
Хто ж він такий — Томас Майн Рід? Складається враження, що він — американець, настільки тепло пише ця людина про населення країни, настільки повно і детально йдеться у його творах про флору та фауну материка.
Та ні, автор цілої серії романів, які розповідають про історію Америки, стосунки між людьми цієї країни, формування нації, природу материка, зовсім не американець. Народився Майн Рід 4 квітня 1818 року у Баллероні, що на півночі Ірландії. У родині, де і батько, і дід були священиками, для Томаса готувався шлях церковнослужителя, але... «Хочу бути барабанщиком, а не священиком», — проголошував майбутній письменник, бадьоро крокуючи поряд з військовими, загони яких частенько проходили через містечко.
У мріях про барабан та долю барабанщика минуло дитинство. Настав час учнівства. У школі Майн Рід навчався добре з усіх предметів, окрім богослов'я, до якого був байдужий з дитинства. Та школа не тримала його, знання не вабили, а вогником жевріла в душі мрія про нескінченні пригоди та подорожі. Наприкінці 30-х років, ще зовсім юним, вирушає у плавання за океан, в Америку.
За океаном він спочатку поселився на півдні, у Нью-Орлеані, штат Луїзіана. Потім переїхав на північний схід, у Ньюпорт, штат Род-Айленд. Наступна зупинка — у Філадельфії, яка на той час вважалася культурною столицею країни. Та де б він не був, де б не зупинявся, чим би не займався, ним завжди керувало одне: ненаситне прагнення пригод.
Ліси, де зустрічалися гігантські ведмеді, степи, які топтали величезні стада диких биків, заповідні береги Червоної ріки — все це довелося йому побачити.
Ще у шкільні роки до душі Майн Ріду припала поезія Байрона. Живучи у чужій країні, між різними людьми, він все частіше згадував героїв його поем, патріотичний дух яких заполонив його душу ще замолоду. І він, мов метелик, що кидається на світло, кидався туди, де гриміли вибухи, відстукували ритм барабани, рокотала битва. Так сталось і у 1847 році, коли розпочалася війна США з Мексикою. Майн Рід поїхав на південь, на місце бойових дій. Воював як справжній солдат, за спини інших не ховався, але скоро зрозумів, що це за війна і на чиєму він боці. Роль грабіжника йому не підходила.
Під час штурму фортеці Чапультепек Майн Рід добровільно зголосився вести солдатів у бій. Тут його було важко поранено. Певний час його ім'я було занесено до списку пропалих без вісти чи вбитих. Та доля обманула «гостю з довгою косою»: не мертвий, а важко поранений вибрався він з цього бою. Коли трохи прийшов до тями, то подався на Середній Захід, у штат Огайо, до свого товариша, в будинку якого і проходило його подальше лікування. У цьому будинку було написано перший роман «Вільні стрільці», який у 1849 році був виданий у Лондоні. Ні важкі випробування, ні поранення не зламали духу мужньої людини.
У 1870 році Майн Рід назавжди повернувся до Англії й осів у Лондоні.
Минали роки. «Невтомний мандрівник» перетворився на каліку, без милиці він уже не міг пересуватися. Його дружина Елізабет була і другом, і ангелом- хранителем, вона підтримувала і вірила, а віра, як прийнято вважати, рятує світ.
Письменництво стало єдиною формою його самовираження. Він писав про світ, у якому колись жив і в якому продовжував жити.
Помер Майн Рід у 1883 році.
Події, описані в романі «Вершник без голови», відбуваються після війни, але її відгомін відчувається в усьому. Уважніше придивившись до героїв, можна зрозуміти, що симпатії автора поділяються між ними.
Пойндекстер, — старий плантатор, один із нових господарів Техасу. (Мабуть, у такого служив і сам Майн Рід). Саме ім'я Пойндекстер нагадує реальну особу. Був такий Джоель Пойнсет — перший американський посол у Мексиці. Він збагачувався за рахунок невільницької праці. Люди, схожі на Пойнсета чи Пойндекстера, відібрали Техас у мексиканців.
У змалюванні цього образу відчувається, як британське походження Майн Ріда впливає на його ставлення до персонажа-американця. Це набирає ще чіткіших обрисів при порівнянні персонажів Майн Ріда та персонажів Фенімора Купера. Так, у романі Купера «Піонери» через образ Мармадюка Темпла показано тип жорстоких людей. Але в американського письменника Мармадюк — «американський Троєкуров», він, хоч і жорстокий, та все ж — господар, «батько рідний»: і накарає, і пожаліє. Купер змальовував таких людей з натури з твердим, безсумнівним переконанням, що саме ці люди створили Америку й укріпили її.
Майн Рід змальовує той же тип людей без симпатії, негативно, без найменших душевних поштовхів назустріч розумінню. Пойндекстер у Майн Ріда — натура міцного гарту, певних переконань. Нехай живе він без принципових правил, проте вважає себе «господарем країни».
Безпринципним найманцем змальовано в романі й небіжа Пойндекстера — капітана Колхауна. Саме на таких «капітанів», котрі перекидаються на бік тих, хто більше платить, надивився Майн Рід під час воєнної кампанії.
Егоїзм, безпринципність, підступність характерні далеко не для всіх героїв твору. Без правил живе тільки той, у кого немає честі, хто спроможний прицілюватись із сутінків, із засідки. Правил немає для тих, для кого прерія, природа та люди тільки джерело наживи та збагачення.
За правилами проходить життя у тих, хто існує за рахунок своєї праці, знає свою справу, кому чуже зайве — золото це чи крихти хліба. Майстерність мустангера, відвага — пункти саме таких життєвих правил. Жодний невіглас не виб’є справжнього вершника із сідла, і ніщо не заставить вправного стрільця піти на підлість та зраду — такий урок дало Майн Ріду життя, і такий урок у свою чергу він прагнув дати читачам.
У романі розгортається боротьба між добром і злом, між Кассієм Колхауном та Морісом Джеральдом. Яблуком розбрату є дочка Пойндекстера, красуня Луїза. Вона креолка — напівіспанка, напівфранцуженка, хоча сам Пойндекстер (і це підкреслюється автором) не креол. Усі ці деталі дуже-дуже важливі для розуміння твору і дають можливість зрозуміти позицію автора. Адже нова американська нація у ці роки тільки народжувалася, і конфлікти, які розділяли країни та народи, частенько проявлялись і в межах однієї сім'ї.
Усі книги Майн Ріда основані на категорично чіткому розмежуванні добра і зла. Часто, шкодячи моралі та життєвій правді, він змальовує людей і об-ставини тільки у двох кольорах — чорному та білому. Рід не признавав напівтони. Саме тому у його романах різко конфліктують добро і зло.
Знаменитий публіцист Микола Шелгунов ще у 1874 році розмістив на сторінках відомого видання «ДЕЛО» велику статтю про Майн Ріда, у якій оцінюється доробок письменника. Свою статтю критик завершує словами: «Для того, щоб скласти точне уявлення про Майн Ріда, треба прочитати його всього: від першого до останнього тома, треба зважити всі його pro та contra, вирахувати мінуси із плюсів, та навіть такий математичний підхід не сконстатує, які враження Майн Рід залишить у дитячій душі головними і незаперечними...»
Минули сторіччя, а роман зберіг своїх читачів. Чому?
По-перше, твір до останньої сторінки тримає читача у неослабній напрузі і дає заряд бадьорості. Здається, що ти сам скакав прерією на швидконогому мустангові і відновлював попрану справедливість.
По-друге, це напрочуд гуманний твір.
І, накінець, це роман-притча, роман про випробування, які випали на долю чистої душі у суворих обставинах.
Майн Рід так ревно оберігає душевну чистоту і бездоганність своїх героїв, що навіть позбавляє їх зусиль боротися за своє щастя: жахливий клубок інтриг, що оплутав їх, розплутують інші герої. У першу чергу — це Зеб Стумп, старий мисливець і слідопит. Саме він і докопався до правди, захистив Джеральда і вказав на злочинця. Він уособлює у творі Майн Ріда діяльне добро, поєднуючи в собі досвід, щирість, мудрість, передбачливість. Це найживіший образ роману. Таких першопрохідників автор знав не з книг.
Зеб Стумп — послідовник Натті Бампо, Шкіряної Панчохи, персонажа романів Фенімора Купера.
Майн Рід, як і Купер, наділив свого героя найпривабливішими рисами — безкорисливістю, відвагою та добротою.
Головному герою, Морісу Джеральду, виділена серед хитросплетінь сюжету чиста та ясна лінія. Образ мустангера — оригінальний витвір фантазії Майн Ріда. Такі персонажі згодом склали серію героїв «ковбойської літератури».
І все-таки Моріс Джеральд та Зеб Стумп — одинокі. І в них, як і в куперівського Натті Бампо, немає майбутнього. З часом вони змушені піти у легенди, прекрасну країну Мрії.
[…]
Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1999. – № 6. – С. 35-39.
Твори
Критика
