Філософія любові у романтичній оздобі
Г. П. Логвин
Пригодницькі романи ніколи не бувають самоціллю, якщо це справжня література. Вони несуть у собі повчання, впливають на почуття (викликаючи, може, радість, а, може, й сум), розширюють коло знань.
Твори Майн Ріда дають уявлення про життя американців, що поселяються на нових землях, вступаючи в різні стадії взаємин як із місцевими першожителями (аборигенами), так і поміж собою. Світ не однаковий і не ділиться лише на чорне та біле. Справа складніша. Не лише індіанці здатні на скальпування, деякі білі теж здатні нізащо відтяти голову одноплемінника. Яка ж то сила сидить у тілі людини, що штовхає на такі вчинки? Майн Рід як романтик не ставить крапки над «і». Де і як виховувався Колхаун, звідки в ньому зоологічна ненависть не лише до колишніх ворогів-індіанців, а й до «своїх» — залишається таємницею.
Немає ворожості у Джеральда Моріса до індіанців лише тому, що вони індіанці, а також і до «своїх», аж допоки не виявилися підступні та злочинні діяння Колхауна. В цьому принципова відмінність цих персонажів. І про неї є кому судити. За «суддю» — дівчина, Ліза Пойндекстер, котра й віддає перевагу Морісу над Кассієм. І для цього є підстави, про це й увесь сюжет.
Уже з перших сцен, коли сімейство Пойндекстерів заблукало в степу, Кассій Колхаун виявився неспроможним вивести маленький караван на дорогу. Це зробив Моріс. У зв’язку з наближенням бурану він повертається (облишивши на час виконання своїх прямих обов'язків) і врятовує сімейство, до речі, й Кассія, що виявився до безглуздя невдячним, вважаючи і називаючи рятівника то хвальком, то хитрюгою, то брехуном. Але Луїза цього не сприймає, вона бачить у Морісі істинного джентльмена і, звичайно, закохується в нього, що й викликає звірячу ненависть Колхауна.
Дедалі взаємостосунки напружуються. Справа доходить до дуелі, в якій перемагає Моріс (Кассієві довелось під дулом пістолета попросити у нього пробачення). Але Колхаун не заспокоюється. Він влаштовує протистояння брата Луїзи Генрі і Моріса, обдуривши довірливого юнака. Але тут поєдинок не відбувся. Луїза пояснила, що кохає Моріса, що він не безчестить її. І тоді Генрі наздоганяє Моріса, щоб випросити у нього пробачення, і це йому вдається.
Але чорні сили демонічного Кассія не дрімають, саме вони примушують його діяти. Кассій, не знаючи про те, що юнаки по-братерськи помінялись кіньми і одежею, вбиває брата Луїзи («замість» Моріса), позбавивши його голови. І от в преріях з’являється, наповнюючи жахом околиці, вершник без голови. Він стає грозою всіх, особливо тих, хто живе з нечистою совістю (сам Колхаун, група Ель-Койота та ін.). А Моріс у цей час лікує рани, що одержав від випадкового зіткнення з величезним деревом.
У Моріса (крім Луїзи) є свої прибічники. Це мисливець Зеб і дівчина Ісидора, колись врятована ним від смертельної небезпеки.
Особливістю сюжетів Майн Ріда є їхня гострота. Згадаймо, крім сцени в спаленій прерії, епізод із дикими мустангами, що ледве не розчавили Луїзу, не кажучи вже про таємничу сцену в лісі, де відбулася трагедія з Генрі, а Моріс одержав тяжке поранення.
Інша відмінна риса сюжету цього твору — існування «бокових» ліній, котрі грають на основну і, врешті-решт, виходять на неї. Так, друг Моріса, мисливець Зеб Стумп, за допомогою собаки взнавши місце знаходження пораненого Моріса, вчасно приходить туди і вбиває ягуара, котрий загрожував життю героя. Такі гострі ситуації, що межують із фантастикою, є романтичними, в них сповна проявляються мужність і героїзм персонажів. Про це ж свідчить і оповідь Моріса, котрий переміг індіанців, що напали на Ісидору, яка з того часу навіки закохалася в юнака й допомагає йому в скруті. Проте сюжет «подвійний»: хоч до пораненого Моріса в готель носить їжу Ісидора, він кохає Луїзу. А поруч із такими глибоко гуманними героями діють негативні, що їх «очолює» племінник плантатора Вудлі Пойндекстера, тобто Кассій Колхаун. З ним пов’язана шайка білих «індіанців», котрі весь час прагнуть нашкодити Морісу, але занадто боягузливими є ці люди для того, щоб заподіяти йому якогось лиха.
Усі сюжетні лінії сходяться на сцені суду. Техасці майже не мають сумнівів у тому, що вбивцею Генрі Пойндекстера є Моріс. Його, ще ледве живого від рани, привезли до хижі. І тут розпочинається сцена «Техаський суд».
Спершу це суд Лінча, де керують усім «регулятори», а не судді, котрі й ведуть допит слуги Моріса Феліма, а потім дає свої покази Колхаун, який уміло перекручує та вигадує факти, і йому вірять. Здавалося б, зло вже одержує перемогу над добром. Моріс зв’язаний, хворий і не може говорити. Замість нього говорить і діє Фелім, що нацькував кобилу Зеба на все стадо, котре так ошаліло, що всі присутні, вирішивши, що на них напали індіанці, забули про Моріса. Коли ж спокій було відновлено, несподівано виникла ще одна затримка — з обвинуваченням на адресу суддів виступила Луїза.
Вона вимагає справедливого суду. І тоді її підтримує щойно прибулий сюди Зеб Стумп: розгляд «справи» Моріса відкладено. Далі Зеб Стумп проводить власне розслідування і на підставі фактів (за слідами) в присутності нового складу суду (з юристів) «відтворює» справжню картину вбивства, спершу за допомогою самого Моріса Джеральда, а потім і сам. Доводиться, що вбив Генрі його родич Кассій. На це вказують сліди американського коня зі зламаною підковою, яка належала йому; витягнута з тіла Генрі куля з ініціалами К.К.К. (що означає: «капітан Кассій Колхаун»). Залишається лише затримати вбивцю, що раптово зникає, але влучний кидок ласо Моріса досягає мети. Кассій перед судом. Він стверджує, що вбив Генрі «помилково», ображає Моріса і, поціливши в нього, стріляє. Кассій не бачить, що його куля не завдала шкоди героєві, і посилає наступну — собі в голову.
Твір завершується повним примиренням батька Луїзи з тим, що його зятем стане мустангер, бо Моріс виявився (про що й надійшли документи з Ірландії) баронетом Джеральдом.
І ще одна сюжетна лінія вирішується в останньому розділі: Ісидора гине від рук Діаса (тобто «двійника» Колхауна — Ель-Койота), котрий здобув собі долю свого господаря і був повішений «регуляторами» на дереві. Вирівнюється й доля ще деяких учасників подій. Фелім та інші слуги Моріса і Луїзи живуть у благополуччі на їхній асіенді. куди ж щоденно доставляє дичину невтомний мисливець і шукач істини Зеб Стумп. Тобто перед нами абсолютно щасливий кінець.
Отже, виняткові події сюжету і такі ж незвичайні герої доводять, що перед нами романтичне зображення світу — світу американських прерій, благородних героїв і мелодраматичних «романтичних» злочинців. Крім того, тут і виняткові деталі дії: куля з позначенням ініціалів того, хто її випустив (начебто навмисно для виявлення винуватця), такий самий пиж, медальйон Луїзи біля серця Моріса, що врятував його від кулі Колхауна, подвійний обмін кіньми тощо. Чи не забагато тут збігу обставин? Чи не шкодять ці деталі правдивості дій? У романтичній оповіді на відповідному тлі — ні. Вони не можуть послабити напруги дій. Ці деталі романтичні не самі по собі, а за функціями, які вони виконують. Книга читається із захопленням. Але не забуваймо, що в ньому, в цьому захопленні, тобто в самій художності твору, є не лише естетичний, а й змістовий моральний сенс.
Луїза Пойндекстер від початку й до кінця твору — життєдайна, мрійлива, сумлінна дівчина з усіма жіночими цнотами, що їй притаманні. Це характер сильний, правдивий, прямий і чесний. Вона йде наперекір заборонам батька, таємно зустрічаючись із мустангером, мужньо стає на захист коханого, котрому загрожує смертельна небезпека перед судом Лінча. Отже, перед нами дещо ідеальна жіноча постать, котра, одначе, живе повноцінним життям, його принадами, радощами та горем.
На такому ж моральному рівні подано образ Моріса — лицаря прерій, готового допомогти слабкому (сімейство Пойндекстерів), захистити його і свою честь, не злобитись на того, хто помиляється. Як романтичний герой, він є і натуральною людиною, що поводить себе відповідно до тих чи інших природних обставин (проживає в бідній хижі, ловить диких коней, хоча міг би жити в цивілізованих умовах). Внутрішній світ для нього — найдорожча цінність. Тож він і поводить себе чесно, сумлінно щодо інших, бо це ж справжній джентльмен в авторському розумінні. Перед чеснотами цього лицаря схиляються не лише жінки (Луїза, Ісидора та ін.).
Саме протистояння природного світу — цивілізованому є однією з найголовніших романтичних проблем твору і вирішується вона на користь першого.
Якщо людяність, доброта і чесність притаманні головному героєві та тим, хто його оточує (крім згаданих, батько Луїзи, її служанка тощо), то так званий цивілізований, але бездуховний світ представлено перш за все Кассієм Колхауном — людиною, котра використовує будь-які засоби для досягнення своєї мети: обман цілої громади, наклеп на невинного, шантаж, неблагочинне ставлення до жінки. Це тип цивілізованого дикуна, цинічного, небезпечного для суспільства. Саме тому письменник і показав його падіння. Доля Колхауна вирішується чисто романтично: цей маленький Мефістофель, упевнений у правоті своїх чорних справ (крім вбивства Генрі), помирає драматично, пускаючи майже водночас дві кулі (у супротивника та у власну голову). Так гине справжній не джентльмен, а гангстер, для якого філософія людиноненависництва є основною.
На щастя, не ця філософія перемагає у творі, а протилежна — це любов до людини, що не є абстрактною, а виростає із її природної суті. Адже у творі уславлюється проста, прямодушна людина, що найбільше пов’язана з природою. Таким є Зеб Стумп і певною мірою Моріс.
Коли говорити про традиції пригодницького роману, то варто згадати «Робінзона Крузо» Д. Дефо, бо тема єднання людини з природою і тут знаходить своє значне місце, а стосунки Моріса і Зеба (чи й Феліма), звичайно ж, нагадують стосунки Робінзона і П’ятниці. Це свідчить лише про продовження традиції, що розпочалася в мистецтві романтизму (ще з теорії натуральної людини Русо) і має своє продовження у зв’язку з питаннями екології, такими гострими нині.
Великий гуманістичний вплив на читачів мистецтва романтизму, зокрема такого твору, як роман Майн Ріда «Вершник без голови», — сьогодні одне із знарядь виховання сучасної людини, здатної захистити свою землю, її природу, народ. Особливо важливим тут є питання права, що сприяє ви-хованню у дітей поняття свого правового поля, почуття справедливості до кожного індивідуума, надання йому того, на що він заслуговує. Форма пригодницького роману, як бачимо, аж ніяк не зашкодила пошукам благородства, виробленню гуманного ставлення до людини.
Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1998. – № 2. – С. 8-9.
Твори
Критика
