Дарія Личковська. Спогади
Післявоєнні роки згадуються як дуже важкі і тривожні. Я – учениця п¢ятого класу фортеп¢янного відділу Музичної школи-десятирічки при Львівській консерваторії (1946/47 навчальний рік). Ще тривають арешти, вивезення, і часто, коли хтось з учнів довго не появляється в школі, довідуємося згодом, що його родину вивезли. У багатьох сім¢ях переживають важке матеріальне становище, тривогу за майбутнє.
Нам допомагала музика: ми багато вправляли на своїх інструментах, стараючись надолужити пропущене за роки війни, бували на концертах. Серед вчителів нашої школи чимало було таких, що розуміли ситуацію і намагалися всіляко нас підтримувати. Це – директор школи, піаністка Ольга Бережницька, завуч Лідія Мінко (українська мова і література), Марія Білинська (музична література і німецька мова), Григорій Терлецький (сольфеджіо).
Зовсім особливою вчителькою була Олександра Пясецька-Процишин. Від Мами я знала, що вона – учениця професора Василя Барвінського, що була пластункою, товаришувала з моїми сестрами і братом Степаном Коржинським, також пластуном. Я ще з дитинства пам¢ятаю, як вона приходила у наш дім, завжди усміхнена і життєрадісна.
Саме в неї вчилася учениця, яка, стративши рік через лікування та перебування в санаторії, мала прийти до нашого класу. Зацікавлено чекаємо на нову ученицю, про яку знаємо, що дуже добре грає на фортеп¢яно. І ось настав день, коли Марія Шушкевич з¢явилася серед нас: струнка, з чорними косами, привітна, усміхнена, але трохи стримана, нераз задумана й поважна.
Справжня моя дружба з Марусею почалася від 7-го класу – ми вже сиділи за однією партою і знали, що можемо повністю довіряти одна одній. Розмовляли про “дівочі таємниці”, мрії, про музику, концерти, наші творчі плани. Говорили й про такі болючі, тривожні теми, як траґедія родини Крушельницьких, жорстоке звинувачення і арешт директора Львівської консерваторії, композитора, професора Василя Барвінського.
Вже тоді проявлялися головні риси характеру і здібності Марії: інтеліґентність, цілеспрямованість, наполегливість. Вона дуже добре вчилася, завжди була готова до відповіді, говорила коротко, але по суті. Вміла гарно висловити свої думки і змістовно писала перекази та твори з літератури. Точні науки також давалися їй легко, відчувалося, що проблем із засвоєнням навчального матеріалу вона не має, а весь час присвячує улюбленій справі – грі на фортеп¢яно. Вже проявився і її піаністичний талант. Коли вона грала на академічних концертах, завжди багато учнів приходило послухати гру Марії Шушкевич. А на закінчення школи відбувся її сольний концерт, що було тоді рідкістю серед учнів. З нього мені особливо запам¢яталося виконання концерту Римського-Корсакова, який прозвучав блискуче.
Після закінчення школи – виїзд до Москви, вступ до Московської консерваторії, а що найважливіше, – в клас професора Генріха Нейгауза. Це була велика перемога нашої Марусі! Всі ми – її близькі товаришки, вчителька Олександра Олексіївна і Мама – тішилися її успіхом. Почалось листування. Кожен лист такий цікавий! Що грає, як проходять заняття у професора, які концерти відвідує – про все хочеться знати. Її товаришки у Львові обмінювалися при зустрічах отриманими новинами. Особливо радісно зустрічала нас, товаришок, Мама Марусі, пані Стефа Шушкевич, бо, очевидно, тужила за своєю донею, за її грою.
Кожен приїзд Марусі на літні канікули завершувався виступом у залі філармонії, де вона виконувала концерти для фортеп¢яно з оркестром Шумана, Бетовена (№ 5), Брамса (№ 2).
Літній відпочинок ми спершу проводили по-різному: Маруся на морі і в Карпатах, я ж, захоплена альпінізмом, вирушала на Кавказ і в Тянь-Шань. І все ж трапилося так, що ми зібралися дружнім товариством і вирішили спільно помандрувати рідними Карпатами. Ми були захоплені мандрівкою, було весело й цікаво, хоч моментами й важкувато. Маршрут виявився надзвичайний: Надвірна, Манявський скит, Ґорґани, Чорногора, а там – Говерла й “Піп Іван” з його обсерваторією. Побували в Яремчі на славному водоспаді, в чарівній Криворівні – музеї Івана Франка, в Жаб¢ю (тоді називалася Верховина). Над Черемошем з великим захопленням спостерігали сплав лісу, де на дарабах стояли відважні і сильні гуцули-керманичі.
Але найважливішим у цьому поході було добре дібране товариство. Це були люди різних професій, але всі – однодумці, закохані у наші Карпати, захоплені гуцулами з їхньою цікавою говіркою, розкішним барвистим вбранням, піснями-коломийками, цікавими звичаями. А розмови біля ватри! Від наших товаришів (що були трохи старшими за нас) ми довідалися багато цікавого з історії України, визначних політичних діячів, імена яких тоді не дозволялося згадувати вголос. Слухали розповіді про боротьбу наших молодих патріотів у лавах УПА – деякі з наших товаришів брали безпосередню участь у цій боротьбі. А скільки чудових пісень ми переспівали вечорами!
Згадую про цей епізод з нашого життя, бо краса карпатських хребтів, полонин і гірських потоків, звучання трембіт і дримб, троїстих музик, мелодії наших, найкращих в світі українських пісень запали нам глибоко в душу.
І Маруся везла зі собою в далеку Москву цей спогад, що жив у її витонченій душі, збагачував творчу фантазію. Думаю, ця мандрівка посприяла її глибокому розумінню і неповторному трактуванню творів українських композиторів, бо ж увесь творчий шлях Марії Крушельницької пов¢язаний з українською музикою. Незрівнянним і незабутнім є для мене її виконання 11-ти етюдів у формі старовинних танців В.Косенка та програма з відомих і незнаних творів А.Кос-Анатольського (музика якого особливо їй близька). Даниною пам¢яті А.Кос-Анатольського, який мав ще й поетичний талант, став запис на компакт-диск фортеп¢янних творів композитора з залученням його ж поезій у виконанні Богдана Козака.
Марія Крушельницька віддає багато уваги і педагогічній діяльності. Серед кращих її випускників – Лідія Москаленко, Надія Близнюк, Мирон Кушнір, Йосиф Ермінь, Яромир Боженко та ін. Виділяється своїм талантом та витонченою інтерпретацією музики різних стилів випускниця 2004 року Мар¢яна Самотос. На державному іспиті вона грала Варіації на українську тему Нестора Нижанківського (твір дуже складний) і виконала їх цілком зріло, досконало як у технічному, так і в мистецькому відношенні. Це дуже цінно, що справа цілого життя М.Крушельницької – пропаганда української фортеп¢янної музики знаходить гідне продовження у її учнів.
Мені дуже приємно, що мої юні роки пов¢язують мене з музикантом, якого я глибоко шаную за патріотичну позицію і послідовну мистецьку діяльність для України.
Липень 2004 року.