Оксана Мундяк. Спогади

Оксана Мундяк

Не знаю, чи зможу своїми недолугими словами описати моє ставлення і почуття до Марії Тарасівни Крушельницької. Знаю лише те, що я вдячна долі за щастя називатись її ученицею. Подарунком долі був приїзд Марії Тарасівни Головою державної комісії на випускні іспити в Дрогобицькому музичному училищі. Це було серйозне випробування для всього колективу, а для мене – найщасливіші дні. Зірка Божа світила наді мною, бо вдалий виступ на державних іспитах дав мені шанс потрапити в її клас.

 Добре пригадую всі роки навчання в консерваторії, але перший курс запам‘ятався найбільше, бо мене постійно переслідувала думка, що я не гідна вчитися у знаменитої Марії Крушельницької. Проте велична постава і гордо піднята голова – це зовні, а теплий тембр голосу, усмішка і, особливо, її звертання до мене:

- Добре, Оксанцю, але...

(далі йшли зауваження), – давали віру і бажання займатись.

Я дуже добре пам’ятаю всі уроки і твори, які вчила, всі пояснення і зауваження. В тому віці мені здавалося, що грати віртуозно, бравурно – найважче, мене це захоплювало. Але перші зауваження Марії Тарасівни були протилежні:

- На фортеп’яно значно важче грати повільно і тихо, ми будемо працювати над звуком.

Багатотемброве, колористичне звучання інструменту, і, відповідно, дуже тонка, складна педаль; жива, виразна, наближена до людської мови мелодійна інтонація, агогічна гнучкість і, найважливіше, вміння абсолютно точно читати текст – цьому вчилася я, і тепер намагаюся вчити своїх учнів. На уроках Марія Тарасівна не так багато пояснює, але звучання фортеп’яно під її пальцями настільки промовисте, що треба лише вміти слухати.

- Чуєш, як звучить ця гармонія? А ця тональність? Це ж b-moll!

Емоційний заряд після уроку був настільки сильним, що чорно-білі клавіші забирали весь мій вільний час, а прийти непідготовленою на наступний урок було неприпустимим.

 Любов до музики Р.Шумана і Й. Брамса завжди зі мною, а твори українських композиторів Л.Ревуцького,  В.Косенка, С.Людкевича, А.Кос-Анатольського, М.Колесси, які неперевер­ше­но виконувала Марія Крушельницька, завжди вчать її учні. Я дуже любила грати прелюдії і сонату Л.Ревуцького, добре пам’ятаю скільки “поту і крові” мені коштувало вивчити і виконати на кон­цер­ті Пасакалію В.Косенка. Тим більше захоплення у мене викли­кало блискуче виконання М.Крушельницькою всіх “Етюдів у формі старовинних танців” В.Косенка в філармонії. Зрештою, всі її кон­цертні виступи викликали в мене почуття гордості, захоплення і пошани. Це – і моноґрафічні концерти з творів Л. Ревуцького,       С. Людкевича, М.Колесси, Н.Нижанківського і “Симфонічні етюди” Р.Шумана. Вже в роки моєї роботи в Дрогобицькому музичному училищі ми вітали її чудове виконання в ювілейному авторському концерті Богдани Фільц циклу “Київський триптих”, а, особливо, дуже натхненне виконання фортеп’янного Концерта В.Барвінського з Львівським філармонічним оркестром під керівництвом Ю.Луціва Цей концерт був присвячений присвоєнню нашому училищу імені Василя Барвінського і став для нас справжнім святом.

В роки мого навчання в консерваторії в особистому житті Марії Тарасівни сталися дві важливі події. Одна – дуже щаслива, народився син Богдан. Пригадую, що, незважаючи на відпустку, вона прийшла на екзамен послухати і підтримати мене.

Друга подія – дуже нещаслива, помер чоловік. До кінця мого навчання вона ходила в глибокому траурі. Невимовно інтелігентна і добра, улюблена мама Марії Тарасівни пані Стефанія навіть мене, студентку, просила:

- Може вона до тебе прислухається, білий колір теж траурний, хоча б білий комірець вбрала.

У нас були такі довірливі відносини, що я просила, але... Рятувалася грою на фортеп’яно і роботою, уроками – це мені пані Стефанія сказала. Я досить часто бувала у них вдома, ходила слухати музику або грати.

Дуже добре пам’ятаю всіх учнів Марії Тарасівни того періоду, коли я вчилася. Клас був великий і дружній Дуже коректне, толерантне і уважне її ставлення до всіх нас виховувало одночасно і почуття дружби, і здорової конкуренції, дарувало надію, що саме мене вона любить. Ми старались слухати і вчитись на уроках своїх однокласників, це значно розширювало знання репертуару, тому що програми підбирались для кожного учня відповідно до його здібностей. А перед виступами на концертах і на академконцертах, на репетиціях в залі були присутні всі, треба було не лише уважно слухати, але й аналізувати гру. Довіра до зауважень Марії Тарасівни у мене була настільки велика, що коли вона сказала “добре”, значно легше було грати при найсерйознішій комісії.

Після закінчення консерваторії я мала нагоду продовжувати вчитись у Марії Тарасівни. Концертуюча піаністка, професор знаходила час і приїжджала в Дрогобицьке училище з методичною допомогою. Виступала з концертами, проводила відкриті уроки і консультації. Яка це була для мене відповідальність, коли грали мої учні або я проводила з ними урок, але яка наука!

Маю щастя вчитися і зараз. Перед важливими виступами приводжу своїх учнів на консультацію і не перестаю дивуватись:

- Скільки у вас фантазії, Маріє Тарасівно?

- Мені тональності говорять.

Я стільки років вчуся у неї, що і мені тональності говорять, але значно менше. Для цього треба бути такою ґеніально обдарованою, як Марія Крушельницька. Вона глибинно вплинула на формування мого світогляду взагалі, а музичного – особливо.

Краса її почуттів у музиці і в житті, краса мови і вчинків, її цільна і глибока особистість дуже дорогі мені. Марія Тарасівна Крушельницька – мій ідеал людини, жінки, музиканта.

Грудень 2003 року.