Біографія П’єра Паоло Пазоліні
П’єр Паоло Пазоліні – італійський письменник, сценарист, кінорежисер – народився 5 березня 1922 року в Болоньї (Італія).
Мати – проста селянка, батько – представник італійського аристократичного роду. Батько з родиною не жив, тому Пазоліні з матір'ю зазнали значної матеріальної скрути.
У 1939 Пазоліні закінчив школу і вступив до Літературного коледжу Болонського університету. Пазоліні став відомим задовго до того, як почав знімати фільми. Він почав писати вірші у 17 років, вперше опублікувався у 19-річному віці і зізнавався, що поезія – це його перше кохання. Після закінчення Болонського університету викладав літературу і мову у Фріулі, а 1942 року видав першу збірку віршів. Згодом пише і видає поезію, романи, теоретичні праці, виступає як кіносценарист. Кар'єра викладача не склалася.
У 1957 його збірка віршів «Попіл Грамші» отримала премію Віареджо. Пізніше, коли Пазоліні подався в кінематограф, він створюватиме кінострічки за відомими літературними творами, як-от «Кентерберійські оповідання», «Декамерон», «Цар Едіп», «Медея», «Євангеліє від Матвія» тощо. Деякі стрічки створені за романами самого Пазоліні.
Вірші Пазоліні входять до шкільної програми в Італії.
Пазоліні належить близько 15 сценаріїв фільмів, серед яких «Кістлява кума» Бернардо Бертолуччі і «Ночі Кабірії» Федеріко Фелліні.
Як режисер дебютував 1961 року фільмом «Аккатоне» – екранізацією власного роману про життя римських нетрів. Наступного року – 1962-го – знімає «Мамму Рому». Перші роботи режисера – це творче переосмислення неореалізму. Пазоліні досліджує життя і психологію італійських маргіналів, до яких належав і сам, людей суспільного дна, вперше вивівши на екран їхню своєрідну мову і культуру. Він на той час ідеалістично уявляв, що талановиті й енергійні юнаки переростуть суспільні та власні недоліки і змінять важку та жорстоку реальність. Цього не сталося, і через декілька років Пазоліні гірко зауважив, що чим більше він живе на світі, тим менше вірить в людство.
У наступних кінороботах за драматургійну основу використовував переважно класичні твори – «Євангеліє від Матвія» (1964), «Цар Едіп» (1967), «Медея» (1969), «Декамерон» (1970), «Кентерберійські оповідання» (1972), «Сало, або 120 днів Содому» (1975). Власне, нині всі роботи режисера – безперечна класика кіно. Додамо до вже названих також «Птахи великі і малі» (1965), «Теорема» (1968), «Свинарник» (1969), «Квітка тисячі й однієї ночі» (1974).
До кінорежисера зі скандальною славою потягли руки жовта преса і ненажерлива поп-культура. Він був постійним об'єктом пересудів, пліток, скандальної хроніки, бо і сам давав для цього багато приводів. Журналісти підрахували, що за період у 20 років Пазоліні мав близько 30 судових справ. За життя він був кіноіконою.
2 листопада 1975 року П'єра Паоло Пазоліні було убито неподалік від Рима за й досі нез'ясованих обставин. Слідством було встановлено, що убивцею Пазоліні був сімнадцятилітній гомосексуал (чи то його коханець, чи то звичайний повія). Однак, незважаючи на висновки слідства та рішення суду, багато хто припускає в убивстві Пазоліні політичні мотиви, знаходячи тому різні непрямі підтвердження.
Існують ще й інші версії, зокрема, не дуже популярна серед дослідників версія близького друга Пазоліні художника Джузеппе Дзігаіни, згідно з якою Пазоліні сам зрежисував власне вбивство, зробивши свій останній творчий жест – продумане самогубство, довівши до крайності власний міф про жертвопринесення.
Книги:
«Вірші в Казарсі» (Poesie a Casarsa, 1942).
«Відчайдухи» (або «Шпана»: Ragazzi di vita, 1955).
«Попіл Грамші» (Le ceneri di Gramsci, 1957).
«Жорстоке життя» (Una vita violenta, 1959).
«Аккатоне», кіносценарій (Accattone. Roma: FM (poi in: All dagli occhi azzurri), 1961).
«Релігія мого часу» (La religione del mio tempo, 1961).
«Теорема» (Teorema, 1968).
Нагороди та номінації:
Премія «Срібна стрічка» (1965): Найкращий режисер («Євангеліє від Матвія»).
Каннський кінофестиваль:
Переможець в категоріях: Найкращий сценарій (1958) – «Молоді чоловіки».
Велика спеціальна премія журі (1974) – «Квітка тисячі й однієї ночі».
Берлінський кінофестиваль:
Переможець в категоріях: Золотий ведмідь (1972) – «Кентерберійські оповідання».
Особлива премія журі (1971) – «Декамерон».
Венеційський кінофестиваль:
Переможець в категоріях: Спеціальна премія (1964) – «Євангеліє від Матвія».
Твори
Критика
