Шлях до світла

Шлях до світла

М. Мещеряк

Роман італійського поета і романіста П’єра Пазоліні «Жорстоке життя» — один з найяскравіших творів італійської художньої літератури останнього часу.

Книга ця вийшла друком ще позаторік, але дискусія, яку вона викликала в пресі, не уляглася й досі.

В романі зображено страшні картини життя римського передмістя. Рим оперізаний жалюгідними виселками, де в саморобних халупах туляться бездомні, безробітні, нещасні люди. В цих «бідонвіллях», за два кроки від однієї з найкращих столиць світу, панують голод і хвороби, розпуста і злочинність.

«Жорстоке життя» — друга частина задуманої Пазоліні трилогії. Перша частина, роман «Зайдиголови», вийшла в світ кілька років тому.

Нова книга Пазоліні являє собою життєпис Томазо Пуццілі. В перших розділах роману герой ще підліток. Син безробітного, що втратив батьків під час війни, він стає таким же злодієм і хуліганом, як і його однолітки з сусідніх халуп. Прагнення до легкої наживи і участь в хуліганських витівках зближають його з членами неофашистської організації «Італійський соціальний рух». Разом з ними він краде автомобілі і навіть бере участь у збройних грабунках та фашистських погромах, хоча й не розуміє політичних цілей їх організаторів.

Несподівано до Томазо приходить кохання, його кохана Ірена живе в трохи кращих умовах, ніж Томазо. Вони хочуть одружитися, і їм спадає на думку вступити до християнсько-демократичної партії — звичайно, не через будь-які політичні мотиви, а із суто практичних міркувань: адже це єдина можливість одержати в Італії роботу.

Проте женитися Томазо не встиг: після випадкової бійки, під час якої він ранить ножем одного з противників, хлопець на цілий рік потрапляє до в’язниці.

Досі життя Томазо мало чим відрізнялось від життя «зайдиголів», що їх Пазоліні описав у своєму першому романі, — це таке ж «жорстоке життя» озлобленого і самотнього люмпен-пролетаря. Але в другій частині роману з Томазо, якого автор примусив звідати всю глибину людського падіння, відбувається переміна. Доки він сидів у тюрмі, його родині пощастило одержати нову квартиру. Коли він виходить на волю, чисте, тепле житло породжує в нього бажання покінчити зі своїм брудним минулим, почати жити по-людськи, стати таким, «як усі». Він прагне одружитися з Іреною, водити компанію з чисто одягнутими юнаками — синами службовців, що живуть в одному з ним будинку. Для початку він хоче відвідувати молодіжний клуб і спортмайданчик, але останні перебувають під опікою церкви і ними можуть користуватися лише парафіяни. Томазо, не довго думаючи заводить дружбу із священиком і вдає із себе зразкового християнина.

Голод і злидні, яких Томазо зазнав у дитинстві, позначаються на його здоров’ї, і він потрапляє до лікарні — величезної римської клініки для хворих на туберкульоз. Там вперше в житті він знайомиться з комуністами. Він стає свідком, а далі і активним учасником своєрідного страйку, що його влаштовують хворі, які вимагають поліпшити умови їх утримання. Адміністрація лікарні викликає поліцію. Відбувається жахлива по своїй жорстокості розправа з хворими, багатьох з них заарештовують. Якщо раніше хлопчача тяга Томазо до сумнівних пригод в дусі голівудських фільмів знаходила вихід у дружбі з хуліганами з «Соціального руху», а потім бажання вирватися із злиднів мало не привело його до християнських демократів, в лоно католицької церкви, то зараз в ньому прокинулось прагнення до боротьби, і він закономірно приходить до комуністичної партії. Відразу ж після виходу з лікарні Томазо подає заяву з проханням прийняти його в партію.

Проте справжній перелом у свідомості Томазо відбувається пізніше, аж у кінці роману, коли він разом з іншими комуністами, ризикуючи життям, рятує під час повіні жінок і дітей із затоплених халуп, там, де раніше жив він сам. При вигляді нещасних бідняків, що втратили домівку і останній скарб, Томазо усвідомлює весь жах, несправедливість, морок навколишнього життя.

Але він уже смертельно хворий. Застудившись під час повені, за кілька днів Томазо вмирає.

Роман написано досить своєрідною мовою. Автор широко використовує римський діалект, так захаращений часом надто міцними виразами, що його насилу розуміють навіть старожили Рима. Цим Пазоліні намагався досягти максимальної виразності, точності в мові твору, але, на жаль, почуття міри зрадило його. Щоб полегшити читання, сам автор додав до свого роману невеличкий словник, в якому дав переклад слів і окремих виразів на літературну італійську мову.

Прагнення до якомога більшої вірогідності в змалюванні життя римського «дна» проявляється і в тому, що Пазоліні включив у роман події та факти, які справді мали місце — «страйк» в клініці для хворих на туберкульоз, поліцейські облави на околицях Риму, стихійні лиха.

Всі ці окремі факти, деталі, спостереження підібрані так талановито, що вони з надзвичайною яскравістю розкривають перед читачем страшну картину життя римських передмість і підкреслюють головну думку автора — так далі жити не можна!

Деякі риси цього своєрідного твору зближають його з тим напрямком у сучасній італійській літературі та мистецтві, яке прийнято називати неореалістичним. Проте в новому романі Пазоліні на місце загальнодемократичних, гуманно-розпливчастих ідеалів неореалізму вже приходять ідеї конкретної боротьби проти соціальної несправедливості та класової нерівності.

Сам автор вважає «Жорстоке життя» пройденим етапом у своїй творчості. В одному з інтерв’ю Пазоліні сказав, що цей твір він продумав і частково написав ще 1955 року. Тепер же «єдино можливою робочою гіпотезою» молодий письменник вважає соціалістичний реалізм, бо «соціалістичне вчення — це єдиний метод пізнання, що дозволяє встановити об’єктивні та раціональні зв’язки з навколишнім світом».

Характерно, що всупереч загальним сподіванням, роман «Жорстоке життя» не був удостоєний основних італійських премій — «Стрега» і «Віареджо».Нещодавно роману було присуджено літературну премію «Кротоне», засновану муніципалітетом і трудящими міста Кротоне та групою передових письменників.

Л-ра: Всесвіт. – 1961. – № 5. – С. 150-151.

Биография

Произведения

Критика


Читати також