18.06.2023

Роман про «геніального ідіота»: своєрідність сатири Я. Гашека

В. З. Зварич

Творчість талановитого чеського письменника-сатирика Ярослава Гашека — унікальне явище в скарбниці всесвітньої літератури. Образ головного героя з його роману «Пригоди бравого вояка Швейка» став поряд з іменами Панурга, Санчо Панса, Тіля Уленшпігеля. Творчий доробок Ярослава Гашека містить, окрім відомого роману, близько трьох тисяч гуморесок, фейлетонів, нарисів, які є яскравим і самобутнім явищем у національній культурі чеського народу. Гашек — це слава Чехії, символ її талановитого народу.

Народився Ярослав Матей Франтішек Гашек 30 квітня 1883 року у Празі. Його батько, виходець із селян, намагався дати своїм дітям добру освіту і порядне виховання. З 1889 р. Ярослав навчався в початковій школі, згодом вступив до гімназії. Але скрутне матеріальне становище сім’ї, рання смерть батька, а також одвічне юначе прагнення до незалежності не дали змогу юнакові закінчити гімназію. Після нетривалої праці помічником аптекаря він вступив до комерційного училища. Потім була скромна посада службовця банку, з якої «непосидючий» Ярослав утік, подавшись у мандри по рідній Чехії, Словаччині, Угорщині, Галичині.

З 1903 року Гашек починає жити лише з літературної праці. До 1915 р. він опублікував близько тисячі фейлетонів, гуморесок, нарисів, які увійшли у збірки «Бравий вояк Швейк та інші дивовижні історії», «Моя торгівля собаками та інші гуморески». Згодом з’явилися ще «Дві дюжини оповідань» (1920), «Троє з акулою та інші повчальні випадки» (1921) та ін.

Свідченням політичних шукань і нестабільності життєвої позиції молодого письменника була його участь у анархістському русі 1904-1907 рр. Але Гашека більше приваблювало вільне богемне життя, якому він і віддається протягом 1907-1915 рр. Значною подією в тогочасному життєписі письменника були створення ним у 1911 р. «Партії поміркованого прогресу в межах закону» і висунення його депутатом до австрійського парламенту. Після розпуску партії він напише її історію — один з своїх найкращих сатиричних творів. Неординарність вчинків і поведінки лідера празької богеми породжувала безліч анекдотів про нього. Але, як стверджували його близькі друзі, чи не головним їх автором був сам Ярослав Гашек.

Після початку Першої світової війни, навесні 1915 р., Гашека мобілізували до піхотного полку австрійської армії. У вересні 1915 р. письменник добровільно здався у російський полон, не бажаючи брати участь у безглуздій братовбивчій війні. Він перебував у таборах для військовополонених у Дарниці під Києвом і Тоцькому, поблизу Самари.

Знайомство Гашека з Україною відбулося ще в юнацькі роки, коли він мандрував містами та селами Галичини. Тож українська тема звучить уже в його ранніх оповіданнях, зокрема, в «Клятому русині». Цей твір сюжетно нагадує поему Ю. Федьковича «Дезертир». Фейлетони Гашека на тему виборів до австрійського парламенту («Нещасний випадок з котом», «Байка про мертвого виборця») за тематикою перегукуються з деякими творами 1. Франка, О. Мако- вея, Л. Мартовича, В. Стефаника.

Найтісніше доля Гашека в Україні була пов’язана з Києвом. Саме в цьому місті з’явилася повість «Бравий вояк Швейк у полоні». Тут письменник працював у газеті «Чехослован», публікуючи свої статті, фейлетони. У Києві він намагався знайти власні політичні орієнтири, включившись в боротьбу за незалежність українського народу. Звідси весною 1918 р. Перший чехословацький загін, очолюваний Гашеком, виступить проти кайзерівських військ. Згодом він назве Київ «колискою чеської революції», і в цих словах відіб’ється вся його любов і пошана до міста, до України, до її народу.

У романі «Пригоди бравого вояка Швейка» українська тема пов’язана насамперед з місцем дислокації VІ-го Будейовицького піхотного полку, де служить бравий вояк Швейк: звідси насиченість твору українськими топонімічними назвами. Захоплений красою українського краю, письменник змальовує краєвиди Самбірщини, Старосамбірщини, Бусьчини та інших куточків Галичини, обравши їх місцями, де Швейк здійснює свої подвиги.

1918 р. Гашек вступає до штучно створеної чехословацької комуністичної секції РКП (б). Він воював на фронтах громадянської війни, випускав газету, працював політпрацівником. Його перехід на позиції більшовицької ідеології ще й нині залишається загадковим і незрозумілим. Можливо, він був зумовлений ідеологічною переконаністю, а може, й тією богемною і легковажною непостійністю, з якою Гашек то приєднувався до анархістів, то впадав у загул, то створював свою екзотичну партію...

Після повернення у листопаді 1920 р. на батьківщину Гашек до самої смерті працював над твором усього свого життя — романом «Пригоди бравого вояка Швейка». Помер Ярослав Гашек 3 січня 1923 р.

Уже перші оповідання молодого Гашека «Сільська ідилія», «Прийшов вчасно» та інші виразно засвідчили близькість їх автора до національних традицій чеського народного гумору. Творчо використовуючи традиційні народні жанри анекдоту і легенди, Гашек яскраво змалював суттєві явища сучасності.

В ранніх творах письменника помітний суто гашеківський комічний прийом — фальшиво правдоподібна наївність. На риси розумного «дурня», який приховує свій розум під маскою наївної глупоти, натрапляємо у творах «На мадярській пошті», «Зустріч з мадярами». Цей образ у Гашека має глибоке народне коріння. Він, сягаючи традицій народних казок, нагадуючи їхнього головного героя — Гонзу, гармонізується з традиціями літературної сатири.

Окрім близькості письменника до джерел народного гумору, відчутною є його генетична спорідненість з творами класиків всесвітньої літератури: Марка Твена, Герберта Уеллса, Миколи Гоголя, Антона Чехова та ін. Широкі узагальнюючі картини, яким притаманний лаконізм та фантастика, перегукуються з творами письменників-експресіоністів. Синтез народних та літературних традицій і «розумний» сміх Гашека породили оригінальні витвори світового комічного мистецтва.

Вершиною творчості Я. Гашека став роман-епопея «Пригоди бравого вояка Швейка», у якому автор висвітлив проблему «війна і людина» у новаторській формі. Якщо антивоєнні романи Ремарка, Хемінгуея, Дос-Пассоса сповнені глибокої ненависті до війни, зображають її крізь призму болю — тілесного і духовного, то у Гашека ненависть до війни — це сміх з неї.

Ідея створення роману про «геніального ідіота» визрівала у Гашека поступово. Прологом до нього була збірка оповідань «Бравий вояк Швейк і інші дивовижні пригоди» (1912). Згодом, у київський період життя Гашек надрукує у газеті «Чехослован» повість «Бравий вояк Швейк у полоні», яка разом із згаданими оповіданнями закладе підвалини майбутньої епопеї.

Висміювання жорстокості і безглуздя Першої світової війни, нищівна сатира на Австро-Угорську імперію та її бюрократичні порядки складають увесь зміст роману.

Гашек уміло вибрав для свого твору традиційну в європейській літературі (згадаймо хоча б Свіфта, Дідро, Сервантеса) форму композиції — мандри головного героя. Подорож дає змогу створити ланцюг окремих, незалежних один від одного епізодів, які сатирично висвітлюють різні життєві явища. Подорож Швейка — це не тільки подорож країною, ай — державою. Завдяки формі мандрів письменник змалював широку картину дійсності австрійської імперії, показав глупоту порядків у державних інститутах, розкрив зусібіч абсурдну зовнішню і внутрішню політику Австро-Угорщини. Подорож головного героя також допомагає авторові ввести безліч персонажів, зіставити офіційну мораль Австро-Угорщини з правдою життя, загальнолюдськими чеснотами, притаманними простому народові.

Важливу роль у сатиричному змалюванні дійсності відіграють вставні епізоди — розповіді, які автор вкладає в уста головного героя, — вони несуть в собі велике змістовне навантаження. Швейкові вставні оповідки-історійки — своєрідний життєпис солдата на війні. їхніми героями є такі самі, як і він, люди — кмітливі і винахідливі, дотепні та гострі на язик. Ці історійки нагадують народні анекдоти, де талановито висміювалось геть усе: від кулінарних рецептів і літературних творів до безглуздих порядків.

Австро-Угорська імперія, доживаючи останні свої дні, намагалася зберегти минулу велич і славу, але це були комічні потуги, здатні викликати хіба що сміх. І Швейк, мандруючи дорогами війни, голосно і в’їдливо сміється з них своїм таким зовні невинним, наївним «дурацьким сміхом». Мертве — порядки і мораль імперії — протиставляється у романі вічно живому — народній мудрості. До речі, у проблемі механізації світу людей, стосунків між державою і людиною Ярослав Гашек споріднюється зі своїм земляком — письменником-фантастом Карелом Чапеком.

Останнім оплотом загниваючої імперії залишалася армія з жорстокою муштрою, безглуздими статутами і наказами, тупими воєначальниками. Гашек змальовує галерею солдафонів: від генерала до простого вояка, висміюючи всю потворність порядків, які панували в цісарській армії.

В Австро-Угорській імперії, дорогами якої крокує бравий вояк Швейк, не залишилося нічого святого. Навіть ті, хто волею Божою мав би стояти на захисті вічних людських чеснот,— ксьондзи, стали слугами диявола. Фельдкурати Кац, Ібл, Мартинець є, попервах, вірнопідданими імперської системи, а вже потім — «вірними» слугами церкви.

З гіркою іронією змальовує Гашек і образи офіцерів-чехів: капітана Сагнера, надпоручників Лукаша і Дуба, зневажаючи їхнє австрофільство, показуючи нікчемність і ницість їхніх діянь. «Будьмо чехами,— говорить Лукаш,— але щоб про це ніхто не знав. Я теж — чех». Висміюючи таких лжепатріотів, Гашек апелює до всього чеського народу і кожного чеха зокрема: нація може бути вільною, коли у неї немає лукашів, дубів, коли кожен буде пишатися своєю нацією, а не буде духовно безхребетним рабом на своїй землі.

Суттєвою особливістю роману є те, що автор не мотивує поведінки і вчинків головного героя, тож інколи важко збагнути, де ж пролягає межа наївності й пришелепкуватості вояка Швейка, де правда, а де вигадка. Навіть безпосередній начальник Швейка, надпоручник Лукаш, розгублений: «Я й досі не добрав, чи ви вдаєте дурня, чи вже таким дурним народилися».

Швейк з честю виходить з будь-якого становища. Де б він не був: у поліцейській дільниці, на медичній експертизі, у божевільні, тюрмі, австрійському чи російському полоні — бравий вояк завжди займає позицію саботажу, прикриту маскою добродушності. Поведінка Швейка — це гра «в дурня». Під лукавою, інфантильною посмішкою «геніального ідіота» криється здоровий глузд, гострий і дотепний розум, уміння розгледіти приховану сутність речей, побачити їхню абсурдність і показати її іншим.

В’їдливо знущаючись своєю «пришелепкуватістю» та «ревністю» зі слуг догниваючої імперії, Швейк насміхається і з самого себе. Для нього самоіронія — кредо життя, а сміх — захист власного здорового глузду від офіційної моралі і водночас протест проти неї. Ця іронія над собою є своєрідною формою і самоутвердження, і збереження власної сутності. Вона здобула назву «швейківщини» і є одним із способів виживання в умовах занепаду моралі, коли людина змушена захищатися від абсурду встановленого ладу, зберігаючи себе під маскою ідіота.

Історія доводить недовговічність існування імперій з їх антигуманною ідеологією. І серед тих, хто постійно нагадує людству про це, вояк Швейк, чий образ є символом торжества людського розуму над безглуздями сучасного світу, протестом проти війн.

Л-ра: Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1997. – № 4. – С. 38-39.

Біографія

Твори

Критика