18.06.2023

Біографія Ярослава Гашека

Ярослав Матей Франтишек Гашек – видатний чеський письменник-сатирик – народився 30 квітня 1883 року у Празі.

Батько його, Йозеф Гашек, виходець із селян, був учителем реального училища, потім гімназії, а згодом став службовцем у банку «Славія». Мати, Катерина Ярешова, також була з селянської родини.

У 1889 хлопець почав відвідувати початкову школу, 1893 року вступив до гімназії на Житній вулиці, де серед його вчителів був видатний чеський романіст Алоїс Їрасек. У 1896 помер Ярославів батько. Матеріальне становище родини, неблискуче й раніше, ще більше погіршилось. Хлопець, що відзначався не стільки своїми здібностями, скільки незалежністю вдачі, почав без суворого батькового нагляду вчитися гірше й нарешті залишив гімназію, не закінчивши четвертого класу. У 1897 брав участь у заворушеннях. Спершу він пішов учнем до аптеки Кокошина, де пробув недовго. У 1899 склав іспити до торговельного училища. Закінчивши його на відмінно у 1902, почав працювати в банку (в тому, де раніш працював його батько), але старанного службовця з нього не вийшло. Вподобавши піші мандри по країні, він двічі без дозволу залишав роботу задля подорожі до Словаччини, і 1903 року його було звільнено. Відтоді Гашек починає жити винятково з літературної праці.

Дебют – збірка віршів «Травневі вигуки», яку він видав у 1903 разом із приятелем Л. Гаєком і яка мала пародійний характер. Далі була величезна кількість гумористичних оповідань та фейлетонів, що друкувалися в періодичній пресі і згодом частково ввійшли до збірок, виданих у 1912–1915. У період з 1900 до 1915 він написав численні твори під 80 псевдонімами. Гашек якийсь час брав участь у літературному угрупованні, що складалося з молоді. Серед учасників було кілька молодих письменників, які згодом посіли помітне місце в чеській літературі (І. Маген, Р. Тесноглідек).

На 1904 припадає зближення Гашека з анархістською групою. Гашек відвідував збори анархістів, які влаштовував поет С. К. Нейман і на яких бував також Франц Кафка, вступивши у 1907 до партії чеських анархістів (анархо-комуністів). Водночас вийшов з Католицької церкви. В чеському анархістському русі Гашека приваблювало гостро негативне ставлення до австрійської монархії, антиміщанська й антимілітаристська спрямованість. Певний час Гашек був співробітником анархістської преси, виступав за доручення організації на робітничих зборах, 1907 року став редактором анархістського журналу «Комуна», але вже наступного року від анархістського руху відійшов. У 1908 редагував журнал «Жіночий огляд».

Гашек був відомий не тільки як письменник-гуморист. Він став популярним у празьких літературних і позалітературних колах як представник літературної богеми. Невлаштований і матеріально незабезпечений побут, залежність від випадкових гонорарів, постійні мандри або блукання по шинках, нескінченні дотепи, жарти та витівки — все робило Гашека постаттю майже легендарною. Читачам завжди хочеться, щоб письменник був подібний до своїх творів, — і про гумориста Гашека, як колись про Рабле, розповідають безліч історій та анекдотів, які після його смерті переходять у біографічні праці. В. Мегнер у своїй книзі «Людський профіль Гашека» хоч і сам наводить таких анекдотів немало, проте зауважує, що Гашек мусив би прожити сто років, щоб пережити все те, що йому приписувано, якби воно було хоч наполовину правдою. Але слід спинитися все-таки на одній Гашековій витівці, що справді мала місце і вийшла далеко за межі богемного жарту: Гашек заснував політичну партію. Відбувалися збори і багатолюдні мітинги, виголошувалися промови, Гашека навіть висунуто кандидатом від цієї партії під час виборів до австрійського парламенту. Це була бездоганно виконана пародія на першу-ліпшу угодовську буржуазну партію, блискуча сатира була вже в самій назві Гашекової партії: «Партія поміркованого прогресу в межах закону» (офіційно її зареєстровано у 1911). Як і годиться, після розпуску партії Гашек написав її історію, що належить до найблискучіших зразків його сатиричної творчості.

Хоча Гашекові оповідання мали свого читача, до того ж численного, письменник більш був відомий як яскрава богемна постать, аніж як поважний літературний діяч. Частково до цього спричинявся сам Гашек. Він ніколи не вдягався в тогу жерця мистецтва і, бувши взірцевим літературним трудівником, пишучи багато, виробляючи власну манеру та вдосконалюючи свою майстерність, він (як і його земляк Кафка) ладен був не надавати своїм творам особливої художньої ваги, трактувати їх серйозно.

З біографічних фактів ще варта уваги чотирирічна закоханість Гашека. Об'єкт його захоплення — Ярміла Майєрова, дочка заможного ремісника (штукатура і скульптора). Батьки не погоджувались на шлюб своєї дочки з людиною підозрілої репутації, до того ще й анархістом, без певного життєвого становища і заробітку. Але письменник відійшов від анархістського руху, навіть обійняв посаду редактора журналу «Світ тварин». При цьому повернувся до Католицької церкви. Так він переборов опір батьків, і 1910 року молодята побрались. Але їхнє спільне життя не тривало довго. Гашек швидко позбувся посади. У 1911-1912 редагував орган чеської націонал-соціалістичної партії «Чеське слово». Давні богемні звички, несподівані й постійні мандри, зникання з дому невідомо куди і невідомо на скільки — все це не сприяло родинному життю. Не змінило становища й народження сина. У 1912 подружжя розлучилося, Ярміла Гашекова повернулась до батьків. До речі, вона лишила певний слід у чеському письменстві як автор кількох збірок оповідань, почасти гумористичних. Написала також спомини про свого колишнього чоловіка, якого пережила на вісім років.

Коли вибухнула Перша світова війна, Гашека мобілізували до 91-го Будейовицького піхотного полку, якому відтоді судилася безсмертна слава, бо саме з цим полком пов'язані всі Швейкові подвиги. У червні 1915 Гашек вирушив на фронт до Галичини, де заробив срібну медаль за відвагу – захопив біля гори Сокаль у «полон» російських дезертирів). 23 вересня того самого року добровільно здався в російський полон. Як військовополонений № 294 217 він побував у таборах військовополонених у Дарниці під Києвом та в Тоцькому (колишня Самарська губернія). Дізнавшись, що в російській армії існують чеські військові частини, утворені з чеських колоністів, виявляє бажання увійти до їх складу (став членом легіону у 1916), навіть організовує з полонених батальйон добровольців, з якими прибуває до Києва.

Тут бере участь у роботі «Спілки чесько-словацьких товариств», стає співробітником газети «Чехослован», органу Київського чесько-словацького товариства. На першому плані у Гашека – пропаганда збройної боротьби проти Австро-Угорської монархії, створення військових легіонів для національного визволення чехів і словаків. Певний час Гашек стояв навіть на монархічних позиціях, вважаючи, що чеським королем має стати хтось із династії Романових.

Події Лютневої революції, а потім Жовтневого перевороту кардинально змінили світогляд Гашека. Він зрадив національний табір. Коли командування чеських легіонів стало боротися з комуністами, Гашек порвав з легіонами. У березні 1918 він переїхав з Києва до Москви, де згодом вступив у чехословацьку секцію Комуністичної партії. У 1918 вдруге женився на Олександрі Григорівні Львовій. Протягом двох років був на відповідальній роботі в Червоній армії: очолював групу комуністів-агітаторів у Самарі, був помічником коменданта міста Бугульми, завідував друкарнею в Уфі, випускав газети кількома мовами, друкуючи в них багато власних статей і фейлетонів. Якийсь час Гашек був начальником іноземної секції політвідділу П'ятої армії, виявивши надзвичайну енергію та працездатність.

У листопаді 1920 за розпорядженням Центрального Чехословацького бюро при ЦК РКП(б) Гашек повернувся для партійної роботи на батьківщину. Але поразка комуністичного руху в тодішній Чехословаччині не дала йому можливості для такої роботи. Починається знову період випадкових літературних заробітків і богемного життя.

Саме тепер Гашек почав працювати над своїм найвидатнішим твором – «Пригодами бравого вояка Швейка». Роман в уривках друкувався в періодичній пресі, давній приятель Гашека художник Йозеф Лада почав робити до нього ілюстрації, що згодом стали класичними. Але видавця для окремого видання знайти не пощастило, отже довелося заснувати власне ефемерне видавництво – у складі самого автора і його друзів: письменника Ф. Сауера з братом і фотографа В. Чермака. Роман з'явився окремими випусками, їх розпродувати довелося самим «видавцям».

Перший том був закінчений у серпні 1921. Тим часом стан здоров'я Гашека дедалі погіршувався. Письменник приймає пропозицію художника Я. Панушки і виїздить у невеличке містечко Липниці. Друзі сподівалися, що спокій і свіже повітря поліпшать здоров'я Гашека. Навесні 1922 в Липницях він купив невеликий будиночок, де й працював далі над «Швейком». Роман мав великий успіх, – на той час перший том вийшов уже четвертим виданням, а другий – третім. З'явилась і перша інсценізація роману: письменник побував на виставі в Гавлічковому Броді й був захоплений майстерною грою Карла Нолля, що виконував роль Швейка.

Але сил ставало все менше. Гашек уже не міг писати сам, а диктував секретареві, найнятому спеціально для цього. Як згадує секретар, востаннє він записував 29 грудня 1922.

Ярослав Гашек помер 3 січня 1923 року.

Переклади українською

Історія українських перекладів «Пригод бравого вояки Швейка» Ярослава Гашека фрагментарно почалася ще від 1920-х років. А вже у 1930-х повний переклад з'явився чотирма частинами у Львові. Перша частина – у перекладі Олександра Залужного (псевдонім Юрія Шкрумеляка) – вийшла в ілюстрованому видавництві «Луна» у 1930, а всі решта – в перекладі Миколи Зорко (псевдонім Миколи Топольницького) в бібліотеці «Воєнні спомини», відповідно у 1930, 1932 та у 1936. До речі, четверта частина була доповнена продовженням «Пригоди бравого вояки Швейка в російському полоні» Карела Ванєка в перекладі того ж таки Миколи Зорка. Частково цей переклад був передрукований Юрієм Шкрумеляком у 1956 у Нью-Йорку.

Майже синхронно з'явилися і дві перші частини «Швейка» в перекладі Е. Двоя за редакцією А. Березинського – перша в Харкові в Державному видавництві України (1930), а друга – в Києві у видавництві «Література і мистецтво» (1932). Доречно буде згадати, що й у цьому проекті планувалося опублікувати продовження К. Ванєка, проте йому не судилося здійснитися.

Усі ці згадані видання належать лишень історії української перекладної літератури, натомість переклад Степана Масляка, вперше опублікований у Києві 1958 року видавництвом «Радянський письменник», належить до пролонґованого активу нашого письменства. Таке активне побутування цього перекладу пояснюється його якістю та фаховістю, а також постійною потребою час від часу перевидавати українського «Швейка». Це переклад є одним із найбільш якісних та найближчих до оригіналу серед усіх існуючих. Набагато перевершує польський і російський переклад (серед слов'янських), не кажучи вже про неслов'янські мови.

Існує чимало перевидань Маслякового перекладу, до того ж – за різними редакціями. Першу авторську редакцію перекладу здійснив Г. Кочур ще у 1966 для видавництва «Дніпро». Це ж видавництво випустило перевидання цього перекладу (щоправда, вже в іншій редакції), зокрема, в серії «Вершини світового письменства» (1970) та у двотомнику творів Я. Гашека (1983). Ці та інші редакції тексту перекладу С. Масляка щось до нього додавали, а щось навіть віднімали, проте ці зміни не мали посутнього характеру.

Твори Гашека українською мовою перекладали багато відомих українських літераторів: Степан Масляк, Олександр Залужний, Микола Зорко, Остап Вишня, Юрій Лісняк, Ольга Паламарчук, О. Лєнік, Г. Паніко, Е. Двой та інші.

Біографія

Твори

Критика