18-06-2023 Гашек Ярослав (Jaroslav Hašek) 51

Деякі жанрові особливості «малої» сатири Ярослава Гашека

Л. Ф. Мельничук

Чеський дослідник Радко Питлик, характеризуючи твір Я. Гашека «Історія партії поміркованого прогресу в рамках закону» і стиль письменника того періоду, робить такий висновок: «Межа між епікою і комікою, між літературою і міфом в «Історії...» ще не зовсім відчутна. Поєднати в єдине ціле гротескно-іронічне бачення життя з гротескно-іронічною розповіддю Гашеку вдається лише після війни в романі про Швейка [4, с. 145]. Спробуємо доказати, що письменник зробив це ще в малих прозаїчних жанрах, внаслідок чого складається той новий, проміжний жанр в його творчості, який ми умовно назвемо «оповідання-фейлетон».

Перший період творчості Гашека (1901-1904 рр.) представлений оповіданнями, хоча сам письменник називає деякі твори тих років нарисами. Мабуть, він це робить тому, що джерелом для них був матеріал, зібраний під час мандрівок окраїнами Австро-Угорщини. Традиція вимагала, щоб після мандрівок писати нариси або дорожні замітки. Безперечно, деякі оповідання мають документальну основу, але і фантазія автора, і художній здогад під час їх створення відіграли неабияку роль. Переважна більшість оповідань писалася від третьої особи, та всюди відчувається присутність автора, його живе зацікавлення тим, що відбувається. Автор симпатизує своїм героям, але оцінює їх критично, і це породжує доброзичливу авторську іронію, якою сповнені майже всі оповідання, навіть ті, де маємо певний елемент поетизації героїв («Гей, Марка!», «Збійник за Магурою»). Гумор та іронія природньо вплітаються в канву епічної оповіді, в них відображається розуміння Гашеком того, що час «збійників» безповоротно відійшов у минуле.

Для Гашека не є типовою справжня поетизація. Він може захопитися стихійним протестом горянина проти спроби позбавити його права жити вільним птахом («Смерть горянина ), але письменник до справжньої патетики ніколи не піднімається. Він був насамперед сатириком. «Він мав дуже добру властивість бачити протиріччя: протиріччя подій, явищ, поведінки людей, протиріччя між зовнішньою формою, видимістю і внутрішнім змістом, показним мотивуванням і прихованими мотивами, метою і засобами тощо» [4, с. 11]. Тому і на екзотичному і поетичному матеріалі Гашек пише гостросатиричні твори (наприклад, оповідання «Передвиборча кампанія цигана Шаваню»).

Комічна ситуація цього оповідання складається внаслідок дії героїв. Пан Капошвальді впродовж десяти років беззастережно обирався депутатом парламенту, поки син старости Ферешема не зрозумів, що йому, студентові-юристу, легше буде складати екзамени, якщо його батько стане депутатом. Розпочинається «передвиборча кампанія». Ферешем підкуповує дітей цигана: дітей було багато і за гроші вони ладні були зробити, що завгодно. Вийшовши з хати майже в тому, в чому мати породила, вони починають вигукувати: «Хай живе благородний пан Капошвальді, наш депутат ось уже десять років! Хай живе наш благородний батько!» Двозначність цих лозунгів і створює комізм ситуації, а для пана Капошвальді означає поразку на виборах. Комічне тут створюється самими епічними засобами, його породжують інтереси і характери героїв. На початку оповідання дається характеристика пана Капошвальді, представника дегенеруючого дворянського роду, але повна його нездатність протистояти Ферешему розкривається в ситуації. Комічне та епічне творить єдине ціле (такий самий мотив М. Твен використовує в оповіданні «Як я став губернатором»). Та не завжди це вдається Гашеку, чи, може, не завжди письменник прагне цього. В оповіданнях довоєнного періоду, коли сатирик торкається серйозних соціальних і політичних проблем, він ще не знаходить форму для вираження комічного і трагічного на єдиному оповідному рівні, як це зробить пізніше в романі. Він немовби висвітлює все з різних позицій, з різних точок зору. Іронічно-гротескне бачення світу (за термінологією Р. Питлика) не завжди відповідає іронічно-гротескній формі відображення. Прикладом можуть бути оповідання «Катастрофа на шахті» (1908) чи «Історія поросятка Ксавера» (1908). Там, де сатирик має справу з негативними сторонами життя, але не трагічними, з суттєвими, але не глобальними, він просто сміється над ними.

У «Катастрофі на шахті» сатирико-викривальна і об’єктивно-реалістична розповіді відокремлені. Першу автор використовує тоді, коли йдеться про пані Сталову, поліцію, представників церкви, тобто тих, хто втілює владу; а другу — коли розповідається про шахтарів і їхніх вдів, жертви катастрофи.

«Жандарми! Коли на шахтах трапляються катастрофи, туди для заспокоєння решти живих завжди посилають жандармів. Якщо катастрофа велика — більше солдатів. Службові телекси складаються, звичайно, дуже лаконічно: «Загинуло 80 осіб, вишліть 2 роти». Отже, на одного мертвого два солдати.

«Отже, загинули чотири шахтарі. їхні жінки і діти три дні і три ночі не відходили від шахти, поки звідти не вийняли розпухлі тіла... Через десять хвилин шахтарі мали підніматися із шахт, повернутися до своїх родин, та враз прорвалася вода! Вони загинули в тих страшних лабіринтах — похмурих і пліснявих, як гинуть миші, коли вода заливає їхні підземні нори в полі» [1, т. 3, с. 224].

Ці два уривки немовби написані різними авторами або взяті з різних творів і контрасно протиставлені. Подібних переходів в оповіданні декілька. Для того щоб поєднати комічне і трагічне в сатирі (а Гашек насамперед сатирик, і сатира є його способом пізнання та відображення дійсності), треба було знайти відповідну форму, як він це зробив, скажімо, в творі «Часи всезагальної дорожнечі» (1911).

Оповідання складається з трьох розділів: «Цукор», «Випадок з практикантом міського управління Колошкою» та «Аграрна ідилія». У першому з них розповідається про торгівця Феребу, який підвищував ціни на цукор і сам себе виправдовував економічною кризою. Другий розповідає про долю практиканта, якому внаслідок росту цін доводилося обмежуватися в споживанні їжі. Спочатку він міг обідати що другий день, потім що третій, що четвертий і схуд до двадцяти двох кілограмів. Це зробило його щасливим! В паноптикумі він став зображати людину-горобця. Третя частина — це невелика сцена, в якій пастух просить старосту хоча чим-небудь його году-вати, бо в іншому разі він буде змушений пастися разом зі своєю худобою. На що староста відповідає: «Злодій! Ти хочеш обкрадати худобу!». І йде заявити общині про злісні наміри пастуха.

Три невеликі епізоди з буденного життя, три побутові ситуації, але вони відображають дуже серйозну соціальну проблему, саму суть вад капіталістичного суспільства. Карикатурне перебільшення, як збільшувальне скло, дає змогу Гашеку викрити те, що насправді існує, але без цього перебільшення сприймається часто звичайним і навіть нормальним. А Гашек показує абсурдність, ненормальність становища, коли в один і той самий час існують два протилежні соціальні полюси: бідні та багаті. Полемічне загострення, з яким сатирик розкриває проблему, зближує твір з памфлетом, і Гашек робить це у традиціях Я. Неруди на найбуденнішому матеріалі, використовуючи, однак, трагікомічні гіперболи, що для Неруди не є типовим.

Маємо тут ще одну властивість стилю Гашека: поєднання «експресивності публіцистичних висновків» з незвичайною оповідністю, збереженням епічної основи твору. У кожному з трьох розділів є ситуація, є «справді дійові» особи з певними характерами. Більше від інших розкривається Фереба, типовий торговець, ситий буржуа, скупий і лицемірний. Про інших героїв знаємо менше, але і про них у читача складається певна думка. Колошка беззахисний, підкоряється обставинам, а пастух все ж таки може критично оцінити своє становище, а значить і протистояти старості. Є в сатирі і автор-оповідач, який немовби констатує реальні події, але ця видима відчуженість автора не затінює його ставлення до зображуваного, а навпаки: елементи епічні, принципи жанру оповідання органічно поєднуються з публіцистичною оголеністю позиції автора.

Подібно написані і деякі інші сатиричні твори Гашека довоєнних років. Серед них дуже відомі класичні зразки політичної сатири: «Міністерство справедливості на лаві підсудних», «Засідання верхньої палати», «З’їзд младочеської робітничої партії», «Спадок Франтішека Шафранека», «Фінансові утруднення» тощо. У цих творах маємо настільки тісний зв’язок між оповіданням і фейлетоном, так взаємопроникають і взаємодіють їх жанротворчі елементи, що інколи важко розмежувати, де закінчується оповідання і розпочинається фейлетон. Ця властивість характерна не тільки для Гашека. Такою була загальна тенденція розвитку цих двох «малих» сатиричних жанрів у літературі XX ст. Художня література все більше має справу з реальним життєвим фактом, документом, конкретною історичною подією, шукає типового в конкретних обставинах, індивідуальному і неповторному. Природньо, щодо осмислення цього на рівні художньої оповіді, створення на цій основі художнього образу відбувається дещо іншими шляхами, ніж раніше, і вимагає інших засобів вираження, що неминуче викликає зміни «в способі формування, організації твору як естетичного цілого» [5, с. 284]. В даному випадку це призводить до змін в загальній сукупності виразних засобів оповідання в бік наближення його до фейлетону і дає змогу нам говорити про створення Гашеком у той період творчості нової для нього модифікації сатиричного оповідання — оповідання-фейлетону. При всьому цьому (згадаймо знову «Часи всезагальної дорожнечі») Гашеку вдається і про трагічне (Колошка), і про комічне (Фереба) писати на одному розповідному рівні, знайти один спосіб вираження — сатиричний, гротескний, іронічний. Першому він співчуває, а друге — викриває. Ці принципи Гашек блискуче використовує в сатирі 20-х років.

Повернувшись на батьківщину, Я. Гашек за період 1921-1922 рр. пише близько 80 оповідань і фейлетонів [2, с. 100]. В тематичному плані «мала» сатира Гашека тих років надзвичайно різноманітна, вона характеризується актуальністю і злободенністю.

Основне місце в малій сатиричній прозі тих років займає оповідання-фейлетон. «Чистих» оповідань, які, безумовно, можна зарахувати до цього жанру, Я. Гашек пише мало. Серед них оповідання «Перше травня пана Маршика», «Винищення практикантів експедиторської фірми Кобкан», «Крах фірми Гаррах і Гавелка». Але і в них він не торкається проблем глобальних, висміює таке зло, що не містить трагічного. Очевидно, Гашек основну свою увагу і творчі сили концентрує на праці над романом, де і вирішує ці проблеми.

Багато творів сатирика тих років написано від першої особи («І стряхнув прах із ніг своїх», «Буржуй Рамзелик», «Душечка Я. Гашека розповідає: «Як я померла», «Пам’яті Ольги Фастрової», «Як я зустрівся з автором свого некрологу» тощо). Вони присвячені подіям, що відбувалися безпосередньо з ним самим. Особа автора-оповідача в них збігається з особою справжнього автора.

«Буржуй Рамзелик» розпочинається словами автора про те, що одного разу він зустрівся з паном Рамзеликом і той, не підозрюючи, що розмовляє з колишнім комісаром, пустився на відвертість. Авторський текст, який обрамлює довгий монолог самовикриття героя, служить підставою для того, щоб герой розпочав розмову, і вказує на документальну основу подій. Це риси фейлетону, але в монолозі створюється типовий узагальнений образ сільського буржуа. Тут вже виявляються елементи сатиричного оповідання. В сатирі домінує політичний аспект риса, характерна для творчості Гашека 20-х років.

Оповідання-фейлетон «Як я зустрівся з автором свого некрологу» має форму новели, яка розповідає про курйозний вина док, що справді трапився з Гашеком. І це можна було б сирий мати як курйозний випадок, якби за тим всім не вчувалася гір кота і біль автора: празька публіка більше хоче бачити ного серед мертвих, а не серед живих.

Цій самій темі письменник присвячує ще один твір, написаний незадовго до смерті, який за життя Я. Гашека не друкувався — «Душечка». Сатирик пародіює традиційний для середньовічньої літератури сюжет «ходіння по муках». Душечка забажала потрапити в рай, але її довго туди не впускали, тому що в неї не було «офіційного документу», що підтверджував би смерть її власника. Зображення фантастичних пригод душечки ніби чогось звичайного криє в собі безпосередній натяк на справжні факти і життя письменника, а насиченість сюжету подіями (скільки душечці довелося натерпітися, поки її впустили в рай) розширює рамки твору, дає змогу Гашеку на чотирьох сторінках охопити широке коло проблем. Тут і роздуми про свою творчість, і про її оцінку читачами, і викриття тенденційності вигадок буржуазної преси про нього, і, нарешті, висміювання бюрократизму чехословацької державної машини. Загальний гірко-іронічний тон розповіді в поєднанні з дивною легкістю розвитку сюжету, за яким ховається глибокий підтекст, робить цю сатиру близькою до роману про Швейка.

Наведені приклади, що свідчать про різнорідність форми гашевського оповідання-фейлетону, зовсім не вичерпують цієї багатогранності. Гашек завжди вражає вмінням імпровізувати з будь-якою формою і творити нове.

Вражає також вміння Гашека знайти потрібну ситуацію і через комічність, карикатурність розкрити конфлікт інколи дуже глибокого філософського і суспільного звучання. Так, в оповіданні-фейлетоні «Ідилія винної пивнички» дія не виходить за межі цієї пивнички. Виступаючи в ролі відвідувача-завсідника, Гашек немовби спостерігає за чотирма товаришами, які приходять сюди поїсти і побалакати. Найчастіше їхня розмова торкається політики, наприклад, про «звірства» більшовиків у Росії. Але якось вони завели розмову про події в Кладно, про суд над кладнецькими робітниками. В сатирі на передній плай виступає політичний аспект. Гашек вивчає природу зненависті буржуа до робітничого класу. Письменник досягає великої сили викриття в буденній ситуації завдяки акценту на те, що вимагаючи смертної кари для робітників, озлоблені буржуа при цьому мирно й апетитно споживають їжу і напої. Гашек використовує засіб поєднання непоєднуваного. «Ну, нарешті, завтра на них чекає шибениця. Що ви кажете, пане шинкарю? Хрону мені не давайте до дебрецінських. Краще гірчиці... Знаєте, я розмовляв з багатьма людьми і всі вимагають для них шибениці. Що ви запитуєте? Булочку чи хліба? Якщо б ви мали солоний рогалик. Ні? Тоді краще булочку. Вчора ввечері я був у пивниці і там не зустрів жодної людини, яка б сумнівалася в тому, що на них чекає шибениця» [6, с. 255-256].

Цей твір Н. П. Єланський [2, с. 103] називає фейлетоном. У той час як «Буржуя Рамзелика» він відносить до жанру оповідання [2, с. 104]. У першому творі справді є елементи фейлетону (злободенність, полемічна гострота у вирішенні проблеми), а в другому — елементи оповідання (насамперед образ Рамзелика). Але в «Ідилії винної пивнички» герої не тільки демонструють думку автора. Спочатку, правда, вони поводяться як маріонетки, і за волею автора більше є образами фейлетонними, однак, коли розмова переходить на Кладно, автор змінює спосіб типізації образів. Це вже герої оповідання. А образ Рамзелика твориться не повністю за законами художньої прози. Він розкривається не в ситуації, а в монолозі-самовикритті, в якому поступово один на один нанизуються факти-свідчення про нього. Така хронікальна інформативність більше властива для фейлетону. Роль автора в одному і в другому випадку наближена до його ролі в художньому творі. Безпосередньо від імені свого «я» він не висловлюється, але його позиція щодо зображуваного дуже ясна і зрозуміла.

Зроблені спостереження дозволяють не погодитись з Н. П. Єланським і не зараховувати цих творів до різних жанрів, а визначати їх жанр як проміжний між оповіданням і фейлетоном.

Своєрідний за формою також і фейлетон Гашека. Такі його сатири, як «Замітка», «Щоб я порадив комуністам, якби був редактором державного органу «Чехословацька республіка», можна беззастережно віднести до цього жанру. Сюди він вносить навдивовиж насичений подіями сюжет, незвичайну оповідність. Знаємо, що фейлетон твориться на основі розвитку думки, а в Гашека він будується на основі розвитку дії за асоціацією. Думка у Гашека найчастіше демонструється через ситуацію і дію.

Використовуючи навіть такий жанр сатири як пародія, Гашек включає дуже багатий епічний матеріал, вплітає в розповідь десятки різноманітних історій, «випадків з життя», і на їхньому прикладі ілюструє тіневі сторони сучасного життя. Пародії Гашека є маленькими штрихами до великого «портрету» буржуазної Чехословаччини.

Безперечно, Гашек найбільше відомий читачам як автор роману «Пригоди бравого солдата Швейка», що є вершиною його творчості. Однак шлях Гашека до цього твору лежав через його малу прозу. В ній викристалізувались неповторний гашевський стиль, художня образність, засоби гротескно-сатиричного змалювання дійсності, формувалася ідейна позиція письменника. «Мала» проза Гашека — це єдність епічного і викривального начала. Письменник є гідним продовжувачем традиції Яна Неруди, але тенденція зближення жанрів художньої публіцистики з художньою прозою у Гашека виявляється ще сильніше. Наслідком цього стало народження гашевського оповідання-фейлетону, в якому поєднані «в химерному сплаві елементи і функції статті, сатирико-гумористичної новели і злободенної публіцистики» [3, с. 145].

Список літератури: 1. Гашек Я. Собрание сочинений в 5 т. — М., 1959. 2. Еланский Н.П. Я. Гашек. — М. 1980, 3. Ершов Л.Ф. Сатирические жанры русской советской литературы. — Л., 1977. 4. Пытлик Р. Я. Гашек. Документальное повествование. — М., 1977. 5. Храпенко М.Б. Творческая индивидуальность писателя и развитие литературы. — М., 1977; 6. Hasek J. Panoptikum mest’akû, byrokratü a jinÿch zkamenelia. — Praha, 1950. 7. Langer F. Byli a bylo. — Praha, 1963.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1982. – Вип. 66. – С. 113-120.

Біографія

Твори

Критика