Гетьман з рогами: як вороги малювали Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький – постать, що навіки закарбувалася в історичній пам’яті українців як символ боротьби за свободу, державність і національну гідність. Водночас його ім’я стало предметом палких суперечок, міфів і навіть сатиричних перекручень. Хто він – визволитель, що повернув Україні голос на європейській арені, чи бунтівник, який занурив Річ Посполиту в хаос і Руїну? Від гетьмана-рятівника до карикатурного лиходія з рогами й ослячими вухами – образ Хмельницького втілює суперечливість епохи, яку він уособлював. Ця стаття запрошує читача зануритися в багатогранний світ його спадщини, де історичні факти переплітаються з легендами, а героїчний ореол – із саркастичними насмішками ворогів. Ілюстрації, що супроводжуватимуть текст, зокрема гравюра Вільгельма Гондіуса, допоможуть відчути дух часу й зрозуміти, як мистецтво формувало уявлення про гетьмана.

Народжений у боротьбі: від козака до гетьмана

Богдан Хмельницький не з’явився на історичній сцені як готовий герой чи державний діяч – його шлях до гетьманства був тернистим і сповненим випробувань. Народжений у родині дрібного шляхтича, він не мав аристократичного титулу чи спадкових земель, які б відкрили йому двері до влади. Проте освіта, військовий вишкіл і досвід козацької служби заклали фундамент для його майбутньої ролі. Особиста трагедія – конфлікт із польським магнатом Чаплинським, який зруйнував його маєток і, за переказами, став причиною смерті сина – стала іскрою, що розпалила полум’я повстання. Саме з цього моменту Хмельницький перетворився з ображеного козака на лідера, здатного об’єднати тисячі.

Його талант як організатора проявився в умінні зібрати під своїм прапором не лише козаків, а й селян, міщан і навіть частину дрібної шляхти. Хмельницький розумів, що боротьба проти Речі Посполитої потребує не лише зброї, а й ідеї, яка об’єднає народ. Він проголосив себе захисником православної віри й прав «руського люду», що резонувало з масами, пригнобленими польською владою.

Єдиним прижиттєвим зображенням Богдана Хмельницького вважається малюнок, створений 1651 року голландським художником Абрахамом ван Вестерфельдом, який служив при дворі Януша Радзивілла, Великого гетьмана литовського. Історики припускають, що Вестерфельд зафіксував образ українського гетьмана під час його перебування в польському таборі поблизу села Германівка на Київщині – саме там, у складний момент переговорів після Білоцерківського миру, Хмельницький змушений був шукати компромісу з Річчю Посполитою. Цей ескіз, виконаний із живої натури, став основою для знаменитої гравюри Вільгельма Гондіуса, яка згодом обросла сатиричними деталями, перетворивши поважного воїна на символічну мішень для ворогів.

Диявол на гравюрі: сатира як зброя ворогів

Для польської шляхти Богдан Хмельницький був уособленням смертельної загрози, хаосу та занепаду Речі Посполитої, а також символом зради й бунту проти встановленого порядку. Вони бачили в ньому не просто козацького ватажка, а «негідного хлопа», який, не маючи високого походження, посмів кинути виклик могутній державі. Хмельницький став для них персоніфікацією «початку нещастя королівства» – Initium Calamitatis Regni, як перефразовували ініціали короля Яна Казимира його сучасники, натякаючи на катастрофу, що охопила Польщу в середині XVII століття. Його повстання сприймалося як руйнівна сила, що підірвала авторитет шляхетської влади, розпалила селянські бунти й поставила під сумнів непорушність соціальної ієрархії.

Польська шляхта не могла пробачити Хмельницькому його успіхів, а тому вдалася до іншого способу боротьби – висміювання й демонізації. Одним із найяскравіших прикладів стала гравюра Вільгельма Гондіуса, створена на основі малюнка Вестерфельда.

Гравюра Вільгельма Гондіуса супроводжується виразним написом під портретом: «Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovien. Praefectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukraynen. Dux», що перекладається як визнання Хмельницького командувачем Запорозького війська, зачинателем «хлопської війни» та вождем повсталих козаків і українського люду. Над лівим плечем гетьмана зображено герб Війська Запорозького – козак із мушкетом, оточений ініціалами Хмельницького, хоча сам він використовував особистий герб «Абданк». Цікаво, що напис подає неоднозначний образ: гетьмана названо «князем плебсу» (а не «руського народу», як він прагнув себе позиціонувати до 1651 року), а також «вірним слугою» – але без уточнення, кому саме він служить, що залишає простір для інтерпретацій.

Спочатку портрет гетьмана виглядав гідно, проте згодом митець переробив зображення, додавши ослячі вуха й рогоподібні пір’їни на шапці. Ця зміна не була випадковою – вона відображала прагнення польських еліт представити Хмельницького не як достойного супротивника, а як втілення зла й хаосу.

Такі карикатури мали глибоке символічне значення. Ослячі вуха натякали на впертість і «низьке» походження гетьмана, а роги асоціювалися з дияволом – уособленням бунту проти Бога й короля. Напис під гравюрою також змінили, знизивши статус Хмельницького з «князя» до «вожака» повстанців, що підкреслювало його «хлопське» коріння.

Ця сатира стала частиною ширшої кампанії: польські хроністи звинувачували гетьмана у зв’язках із нечистою силою, а козаків зображали як розбійників і пияків. Сама гравюра Гондіуса – слугує нагадуванням, як мистецтво може стати інструментом пропаганди, що перекручує образ героя в очах сучасників.

Між славою і Руїною: спадщина Хмельницького

Хмельницький досягнув того, що здавалося неможливим: очолив повстання, яке змусило Річ Посполиту тремтіти, і заклав основи козацької держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями довели його полководницький хист, а дипломатичні маневри, як-от союз із Кримським ханством, показали політичну далекоглядність. Проте за тріумфом прийшла Руїна – період громадянських воєн і занепаду, який багато хто пов’язує саме з його правлінням. Чи був Хмельницький «нерозумним сином» України, як називали його критики, чи його спадщина стала жертвою обставин, які він не міг контролювати?

Для українців гетьман залишився символом боротьби за незалежність, «новим Мойсеєм», що вивів народ із неволі. Водночас поляки бачили в ньому «зрадника», який порушив присягу Речі Посполитій, і «бандита-ребелізанта», що діяв із помсти за особисті кривди. Ця двоїстість відображена в піснях і переказах, де гетьман Хмельницький постає то героєм, то лиходієм. Його життя й діяльність нагадують нам, що великі зміни завжди супроводжуються великими жертвами, а слава – неодмінно тінню критики.

Хмельницький у дзеркалі часу

Богдан Хмельницький – це не просто історична постать, а й дзеркало, у якому відображаються прагнення, страхи й амбіції цілої епохи. Його зображали як визволителя й Антихриста, героя й карикатурного диявола з ослячими вухами, але жоден із цих образів не може вмістити всієї складності його долі. Навіть через століття після своєї смерті гетьман лишається живим у дискусіях про українську ідентичність, нагадуючи, що історія – це не лише факти, а й боротьба за те, як ці факти інтерпретувати.