Залізний Хрест УНР: символ лицарства і боротьби за волю України
У бурхливі роки Української революції 1917–1921 років, коли молода Українська Народна Республіка (УНР) боролася за своє існування в оточенні численних ворогів, народилася унікальна бойова нагорода — Залізний Хрест. Повна назва цієї відзнаки — «Залізний хрест за зимовий похід і бої» — відображає її зв’язок із однією з найвизначніших сторінок української військової історії, Першим Зимовим походом Армії УНР. Ця нагорода стала не просто символом визнання мужності вояків, а й уособленням незламного духу українського народу, який навіть у найскладніші часи не здавався перед лицем переважаючих сил ворога.
Перший Зимовий похід, що тривав із грудня 1919 до травня 1920 року, був справжнім подвигом. Під проводом генерал-полковника Михайла Омеляновича-Павленка українська армія пройшла 2500 кілометрів тилами червоної та добровольчої армій, провівши понад 50 боїв. Цей рейд став не лише стратегічним маневром для збереження армії, а й потужним сигналом для населення окупованих територій: українська боротьба жива. Залізний Хрест, заснований для увічнення цього героїчного епізоду, є єдиною бойовою відзнакою Армії УНР, що робить її унікальною в історії української фалеристики.
Сьогодні, коли Україна знову відстоює свою незалежність у боротьбі проти російської агресії, Залізний Хрест набуває нового значення. Він нагадує нам про спадкоємність героїчної традиції, яка передається від покоління до покоління. У цій статті ми детально розглянемо історію створення нагороди, її дизайн, значення для вояків і сучасну спадщину, щоб зрозуміти, чому Залізний Хрест залишається символом незламності.
Подвиг, що передував нагороді: Перший Зимовий похід
Перший Зимовий похід Армії УНР був вимушеним, але блискучим стратегічним рішенням. У кінці 1919 року, коли УНР опинилася в критичному становищі, а Головний Отаман Симон Петлюра зі штабом перебував у Варшаві, армія під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка вирушила в тил ворога. Цей похід став єдиним способом зберегти боєздатність війська та підняти його моральний дух. Протягом п’яти місяців — із 6 грудня 1919 до 6 травня 1920 року — вояки УНР вели боротьбу проти переважаючих сил червоної армії та білогвардійців.
Похід був не лише випробуванням фізичної витривалості, а й демонстрацією тактичної майстерності. Армія УНР уперше широко застосувала партизанські методи боротьби, які дозволили їй не лише вистояти, а й завдати ворогу відчутних ударів. Історики вважають цей рейд найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва Української революції. Пройшовши тисячі кілометрів і вступивши в десятки боїв, армія довела, що навіть у безнадійних умовах український дух здатен на подвиги.
Для населення окупованих територій присутність армії УНР стала символом надії. Вояки, ризикуючи життям, нагадували людям, що боротьба за незалежність триває. Саме тому вже в травні 1920 року, одразу після завершення походу, постало питання про створення спеціальної нагороди для його учасників, яка мала увічнити цей подвиг і відзначити тих, хто не зламався перед лицем ворога.
Народження символу: від ідеї до дизайну
Ідея створення Залізного Хреста виникла майже одразу після завершення походу. 15 травня 1920 року Рада народних міністрів УНР ухвалила постанову, доручивши військовому міністру Володимиру Сальському розробити законопроект про нагороду для всіх учасників Зимового походу. Передбачалося, що вояки отримають не лише орден, а й грошову допомогу — жест вдячності від держави, яка боролася за виживання.
Розробку дизайну нагороди доручили Юліану Буцманюку — художнику, старшині Легіону Українських січових стрільців і сотнику Галицької армії. 17 травня 1920 року він представив перший ескіз Залізного Хреста: простий чорний хрест із прямими кінцями, у центрі якого розміщувався тризуб із жовтого металу. Для кріплення стрічки Буцманюк запропонував дві перехрещені булави — символ козацької влади. На звороті були викарбувані дати походу: «6.ХІІ.1919» і «6.V.1920».
Проте початковий проєкт зазнав змін. У вересні 1920 року сотник Северин Краснопера, також ветеран січових стрільців, удосконалив дизайн. Він додав блакитне коло навколо тризуба та чотирипроменеву зірку, що обрамляла центральний елемент. На звороті з’явилося гасло «За волю України», яке стало девізом нагороди.
Остаточний вигляд Залізного Хреста поєднав простоту й символізм, відображаючи боротьбу за свободу та героїзм його нагороджених кавалерів.
Залізний Хрест: простота і символізм нагороди
Залізний Хрест, попри свою назву, вражає не розкішшю, а глибокою символікою та лаконічністю дизайну, що відображає суворий дух воєнного часу. Основою нагороди є прямокутний хрест, пофарбований у чорний колір, який символізує боротьбу й самопожертву. Його краї обрамлені тонкими мідними смужками, що надають відзнаці стриманого, але виразного контрасту. У центрі хреста розміщена чотирипроменева зірка з жовтого металу — символ надії й перемоги, на яку накладено блакитне коло з тризубом, що є вічним знаком української державності. На зворотному боці викарбувано напис «За зимовий похід», доповнений датами «6.ХІІ.1919» і «6.V.1920» та індивідуальним номером, що робить кожен екземпляр унікальним свідченням подвигу.
Стрічка Залізного Хреста також має свою історію. У перевиданій версії її ширина становила 35 мм, а дизайн складався з трьох синіх смужок на жовтому тлі, що гармоніювало з національними кольорами України. У цьому варіанті тризуб розміщувався в гладенькій зірці без променів, що додавало стрічці стриманості. Натомість оригінальна стрічка мала ширину 30 мм і складалася з трьох синіх та трьох жовтих смужок, створюючи більш рівномірний візерунок. Ці деталі — від чорного хреста до стрічки — робили Залізний Хрест не лише нагородою, а й уособленням боротьби за волю, що передавалася через покоління.
Перший випуск Залізного Хреста був невеликим за обсягом, що підкреслювало його ексклюзивність і особливу цінність для перших нагороджених. Другий випуск, масовіший, отримав дещо оновлений вигляд: зірка стала прикрашеною променями. Згодом, через певний час, з’явився третій, додатковий тираж, який, ймовірно, мав на меті вшанувати всіх, хто ще не отримав відзнаку, але заслужив її своєю звитягою.
Ця нагорода не потребувала надмірної пишності, адже її справжня цінність полягала в історії, яку вона увічнила, і в людях, які її носили.
Лицарі Залізного Хреста: хто отримував нагороду
Статут Залізного Хреста, затверджений 19 жовтня 1920 року, чітко визначав, хто мав право на цю відзнаку:
- усі особи, які брали участь у поході з 6 грудня 1919 по 6 травня 1920 рр., «не заплямували козацької честі ганебними вчинками й зараз знаходяться в частинах»;
- вояки, які були змушені залишити Армію УНР під час походу через хворобу та поранення;
- загиблі в боях та померлі від ран та хвороб.
Статут відзнаки не лише визначав критерії нагородження, а й детально регулював права та привілеї, які отримували його кавалери. У документі містився детальний опис самої відзнаки — від її форми й кольорів до символіки тризуба й зірки, а також положення про спеціальну печатку, яка засвідчувала автентичність нагороди. Особливої ваги надавалося титулу «лицар Залізного Хреста», який офіційно присвоювався кожному нагородженому, а днем вшанування відзнаки обрали 6 грудня — дату, що знаменувала початок героїчного Зимового походу та стала святом для всієї армії УНР.
Як зазначають автори книги «Українська фалеристика. З історії нагородної спадщини», виготовлення знаків Залізного Хреста відбувалося в умовах обмежених ресурсів у невеликій приватній майстерні у Варшаві. Водночас стрічки до відзнаки створювалися у Львові. Грамоти, які супроводжували нагороду, друкувалися у варшавському літературно-мистецькому видавництві Б. Глодзевського, а їхній дизайн розробляли відомі художники В. Крижанівський та І. Мозалевський, чия майстерність додала документам не лише офіційного вигляду, але й мистецької цінності, підкреслюючи значущість Залізного Хреста як символу боротьби й честі.
Перший знак за № 1 отримав Михайло Омелянович-Павленко, керівник походу. Другий номер дістався начальнику штабу Юрію Тютюннику, а третій — командиру Волинської дивізії Олександру Загродському, який очолив Велику раду лицарів Залізного Хреста. Симон Петлюра, хоча й не брав участі в поході, також був удостоєний нагороди як верховний головнокомандувач.
Масові вручення відбулися в 1921 році в таборах інтернованих у Польщі, де перебували вояки УНР після завершення активних бойових дій.
Точну кількість нагороджених встановити складно через брак документів. За оцінками, знаків могло бути від 3 до 4 тисяч — відповідно до числа учасників походу. Унікальний документ під назвою «Список лицарів Залізного Хреста», який нині зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, містить інформацію про 1668 осіб, що отримали цю почесну нагороду, хоча один запис було викреслено зі списку. Серед нагороджених особливе місце посідають п’ять жінок, які були удостоєні жетона Залізного Хреста. Ці цифри свідчать про масштабність подвигу й пошану, яку держава намагалася віддати своїм героям.
Спадщина Залізного Хреста: від минулого до сьогодення
Залізний Хрест не залишився лише в історії. У сучасній Україні він став символом зв’язку поколінь, які борються за незалежність. 28 окрема механізована бригада Збройних Сил України, названа на честь Лицарів Зимового походу, із честю несе традиції своїх попередників.
З 2014 року, коли розпочалася російська збройна агресія проти України, підрозділи бригади стали на захист Батьківщини, продовжуючи славетні традиції своїх попередників часів УНР. Із початком повномасштабного вторгнення росії в лютому 2022 року бійці бригади проявили виняткову мужність, визволяючи від окупантів території Миколаївської та Херсонської областей, завдаючи ворогу значних втрат. Вони також героїчно тримають оборону на Донеччині, де їхня вправність і тактична майстерність дозволяють ефективно знищувати російських загарбників.
2018 року у місті Ананьїв на Одещині було урочисто відкрито перший в Україні пам’ятник із зображенням цієї нагороди, увічнивши подвиг Лицарів Зимового походу. А у 2020 році, до 100-річчя Першого Зимового походу, Укрпошта випустила поштову марку із зображенням Залізного Хреста, а також пам’ятний конверт. Ці ініціативи свідчать про те, що пам’ять про героїв жива.
Залізний Хрест також надихає сучасну фалеристику. Хоча перші українські нагороди з’явилися ще до здобуття державності — серед січових стрільців і Галицької армії, — саме відзнаки УНР, включно з Залізним Хрестом, заклали підґрунтя для національної традиції. Навіть у вигнанні провод УНР продовжував створювати нагороди, серед яких і Хрест Симона Петлюри, зберігаючи пам’ять про боротьбу.
Залізний Хрест як вічний символ боротьби
Залізний Хрест — це більше, ніж нагорода. Це символ героїзму, самопожертви й віри в перемогу, який об’єднує покоління українців від часів визвольних змагань 1917–1921 років до сьогодення. Його історія — від створення в умовах війни до увічнення в сучасних пам’ятниках і військових традиціях — відображає незламність українського народу. Кожен кавалер цієї відзнаки, чи то вояк УНР, чи сучасний захисник України, є частиною великої спадщини боротьби за волю.
Сьогодні, коли Україна знову протистоїть агресору, Залізний Хрест нагадує нам про ціну свободи. Він є не лише пам’яткою минулого, а й дороговказом для майбутнього, закликаючи кожного пам’ятати героїв і продовжувати їхню справу. У цьому вічному символі — сила духу, що не гасне з часом, а лише міцнішає, надихаючи нові покоління на подвиги заради України.
